Останній упівець Іван Гончарук

3 лютого 2020 року у Києві хоронили таку собі Валентину Шевченко, совєцьку номенклатурницю вищого рангу, колишню голову Президії Верховної Ради УРСР. Попри  свою пряму причетність до тоталітарної совєцької системи та вчинені нею дії, які аж ніяк не характеризували її як українську патріотку, вона спокійно доживала свої дні вже у новій Україні. Свідомим українцям ця особа запам’яталася не лише тим, що представляла і системно впроваджувала інтереси  совєцьких окупантів, але й відвертими діями, які покривали її  кремлівських господарів.

Так, під час Чорнобильської трагедії вона, як офіційний держпосадовець, свідомо замовчувала і приховувала інформацію про небезпеку; свою родину вивезла подалі від столиці, де був наявний згубний вплив радіації, а киян, за її розпорядженням, установи та школи вивели на святковий совєцький  першотравневий парад.

Мені особисто день смерті цієї прислужниці кремля і луб’янки запам’ятався тим, що під час сесії Верховної Ради до мікрофона вийшла ще одна  особа з проросійськими поглядами – депутатка ОПЗЖ  Наталья Королєвская – і закликала…. вшанувати пам’ять Валентини Шевченко, як “видатної  українки і єдиної жінки, яка, очолюючи український уряд, дуже багато зробила для нашої держави”.

Що ж такого важливого і цінного для України зробила чиновниця вищого рангу Валентина Шевченко, перебуваючи на важливому посту московської колонії УРСР?

Нижче  маємо страшний і нищівний доказ її “діяльності на благо України”. Цей архівний документ –  обкладинка постанови Верховної Ради УРСР від 1989 року про відхилення клопотання щодо помилування засудженого до розстрілу колишнього вояка УПА, Івана Гончарука.

Його засудили до розстрілу після того, як він вже відбув у сталінських таборах та засланнях і був звільнений за офіційним наказом – за недоцільністю подальшого перебування в ув’язненні.

Боляче усвідомлювати, що коли “велика українка” Валентина Шевченко  своїм підписом погодила відхилити клопотання про помилування українського патріота – до проголошення Незалежності України залишилося всього два роки….

Під постановою, як бачимо, стоїть прізвище  кремлівської служки Валентини Шевченко, яка і була відповідальна за підготовку тієї постанови.

***

 

Мені пощастило знайти в просторах інтернету оцифровану копію цього документа.

Тепер же ж не можу не згадати і сповнену болю, несправедливості  та драматизму історію упівця Івана Гончарука, повторно засудженого і розстріляного, як ворога народу за два роки до проголошення Української Незалежності.

Тридцять чотири роки тому, у 1987 році, символічно, у день козацької Покрови і народження ОУН-УПА, судили на Волині  харківського 62-річного пенсіонера за звинуваченнями, за які він вже відсидів свій термін раніше у концтаборі та був звільнений.  А через півтора роки по тому його розстріляли у Києві.

Сталінські специ НКВС не змогли свого часу довести його вини у вбивствах мирного населення, і він відбув покарання у таборах лише як учасник антирадянської організації.

А от у 80-х, тобто через 40 років, “доказів” уже назбирали на найвищу міру. КДБ почало краще працювати? Чи просто потрібен був публічний резонансний процес, щоб укотре нагадати про “звєрскоє лiцо украiнскiх буржуазних националiстов”?

У другій половині 80-х років організувати такий процес хоча б один на рік, але за планом, для КДБ треба було. Бо перебудова і гласність за правління генсека СРСР Горбачова, багаторічна боротьба українських дисидентів, Чорнобильська трагедія значно похитнули довіру до комуністичних ідеалів та державних інституцій країни Рад.

А у 1987 році потрібно було ще й гідно відзначити “70-річчя Жовтневої революції”, тож засудити під ювілей ворога радянської влади – це ще один привід показати її силу й живучість.

І такий випадок трапився навесні 1986 року – зазначає у своєму дослідженні кандидатка історичних наук, представниця Українського інституту Національної пам’яті  Леся Бондарук.

Власне, пані Леся провела ґрунтовну розвідку обставин обвинувачення Гончарука, засудження його за сфабрикованою КДБ справою і приведення безжального і несправедливого смертного вироку до виконання.

Наприкінці 80-х в  Україні саме розгортався потужний національний спротив, зароджувався “Народний рух”, тому увагу суспільства треба було відвернути чимось резонансним.

Показові процеси над колишніми бандерівцями відбувалися тоді не лише на Волині. На світ Божий витягувалися старі справи, декого навіть у тюрмах діставали, змушуючи вкотре покаятися і зізнатися у злочинах.

По справі Гончарука слідство нарило аж чотири десятки епізодів. В основу обвинувачення Івана Гончарука на псевдо “Лісовий” лягли сумнівні докази у причетності його до вбивств мирних громадян.

Сумнівні, бо важко уявити, як через 40 років можна довести, що саме ця людина стріляла. Звісно, це був жалюгідний фарс та судилище.

***

Судовий процес над колишнім бандерівцем тривав п’ять днів. Очевидці згадують, що в зал районного будинку культури, де відбувався суд, влада назганяла молоді. Щоб бачили і боялися… Щоб знали: націоналізм не пройде!

Свідчили у суді діти вбитих у 1944-1945 роках мешканців Грудків. У той час їм було по 10-12 років, але вони, начебто,  впізнали по фотографії 60-річного Івана Гончарука, якому в ті роки було лишень двадцять.

Неозброєним оком було видно, що справу зшито білими нитками.

Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року в Києві.

В останні дні перед розстрілом він благав передати рідним  свій зубний протез, аби поховали його замість тіла на сільському цвинтарі. Але у проханні чоловікові відмовили. Пізніше таки переслали той зубний міст на адресу рідних.

Майже 30 років після проголошення Незалежності місце поховання мученика за Україну Івана Гончарука залишалося  невідомим.

Для родини цю таємницю вже українські правоохоронні органи не хотіли відкривати…

А що ж його судді і кати?

Про Валентину Шевченко я вже згадувала вище.

Борис Плахтій, екс-суддя, який, за сфабрикованими КДБ документами, у 1987 році засудив до розстрілу  Івана Гончарука, –  усе ще шанований юрист  і поважна людина. Наразі  він отримує від держави Україна, за яку воював і  був розстріляний  за його вироком Іван Гончарук,  202 895 грн пенсії на місяць. Кілька місяців тому дочку Бориса Плахтія обрали членкинею Вищої ради правосуддя.

Що ж… ті, з чиєї згоди чинилося сфабриковане судове насилля і несправедливість, спокійно та щасливо доживають свої роки у пошані, а після смерті їх вшановують і ховають на Байковому…

Про тих же, хто йшов на муки і смерть за  свободу своєї держави,  десятиліттями намагалися  стерти навіть згадку…

Однак, цьогоріч, перед Великоднем нарешті сталося диво.

І через стільки років, 29 квітня Іван Гончарук, відомий як останній розстріляний бандерівець, отримав посмертну реабілітацію.

Про це, власне, повідомила Леся Бондарук, представниця Українського інституту національної пам’яті у Волинській області.

Схилімо голову у молитві. Мир праху мучеників за Україну!

І пам’ять  про них у серцях тих, хто продовжує боротьбу за неї сьогодні, нехай не згасає.

________________________________________________

Лора Підгірна

українська письменниця, громадська діячка

м. Кам’янець-Подільський

June 2021