Українська греко-католицька семінарія у м. Кулемборг, Нідерланди (1948-1950)

Інавгурація

21 червня 1948 року о 9:30 владика Іван Бучко, апостольський візитатор українців-католиків у Західній Європі, відправив святкову Літургію у візантійському обряді в каплиці монастиря отців-августинців у нідерландському місті Кулемборг. Співав теологічний хор семінарії, під керівництвом Мирослава Антоновича. Так розпочалася святкова інавгурація української греко-католицької семінарії, яка після тривалих пошуків у післявоєнній Європі нарешті знайшла свій новий прихисток у містечку Кулемборг. Інавгурація відбувалася в актовій залі монастиря в урочистій атмосфері та в присутності високоповажних гостей: генерального вікарія Утрехтської архієпархії Теодора Гурдемана, представника нідерландського кардинала де Йонга, владики Россі, представника апостольського інтернунція в Нідерландах Паоло Джоббе, міністра юстиції, Йохана фан Маарсефейна, президента семінарії в Утрехті Гартманна та інших високоповажних представників духовенства з орденів рeдемптористів, норбертинів, капуцинів та ассумпціоністів.

Міністр юстиції Йохан фан Маарсефейн у своїй промові щиро привітав професорів та семінаристів і висловив сподівання, що Нідерланди стануть для них другою батьківщиною.

Для української семінарії було виділено каплицю, трапезну, навчальні класи, відпочинковий зал, загальну спальню для семінаристів та окремі кімнати для викладацького складу.

Олександр Маліновський, колишній апостольський адміністратор Лемківщини, обійняв посаду президента та ректора з дисципліни, а отець Василь Лаба став ректором семінарії. Під час урочистостей отець Василь Лаба коротко розповів присутнім історію українського народу. На урочистості також озвучено промову від імені Папи Римського та привітання від кардинала Тіссерана. На завершення, українці щиро подякували нідерландському народу за таку вагому підтримку.

Історія переїзду в Кулемборг

Професор семінарії, отець Володимир Маланчук, у своїй статті для нідерландського журналу “Volksmissionaris” (№ 65, 1948-11) розповів про шлях, який пройшла греко-католицька семінарія в екзилі допоки осіла в монастирі августинців у містечку Кулемборг. По закінченні Другої Світової війни українці в екзилі намагалися потрапити до Баварії, яка відійшла до американської зони впливу. Таким чином, багато українців перебували у таборах Карлсфельд-Фрайман-Лайм в околицях Мюнхена. До Мюнхена перебралися Український Вільний Університет, Товариство імені Тараса Шевченка, українські молодіжні організації.

У 1946 році було відкрито Українську католицьку духовну семінарію в містечку Гіршберг, що розташовувалась за 50 км на південь від Мюнхена. Ректором семінарії став отець Василь Лаба, а отець Володимир Маланчук особисто займався облаштуванням бібліотеки. Матеріальне забезпечення надавала “Адміністрація Організації Об’єднаних Націй для допомоги і відбудови” (УНРРА), вони ж і виділили замок у Гіршбергу, колишню резиденцію Муссоліні у Німеччині, для користування семінарією. Однак, 4 грудня 1946 року внаслідок нез’ясованих обставин, представники УНРРА в телефонній розмові повідомили, що вони більше не визнають існування семінарії, а розглядають семінаристів та викладачів переміщеними особами і вимагають щоб ті негайно перебралися з Гіршбергу до табору в Міттенвальді. Наступного дня до семінарії приїхали машини і забрали усіх семінаристів та викладачів до табору, в якому вони пробули наступні 3 місяці. На знак протесту ректор Василь Лаба та професор Сопуляк залишилися у Гіршберзі. Відсутність належних умов у таборі унеможливили навчання, але згодом семінаристи та викладацький склад знову повернулися у Гіршберг. Тим часом апостольський візитатор українців-католиків у Німеччині отець Микола Вояковський намагався домовитися про приміщення для семінарії із німецькими семінаріями. Проте усі можливі варіанти були не прийнятними з фінансової точки зору, а згодом і оплата за оренду приміщення у Гіршбергу, яке УНРРА повернула німецькому уряду, суттєво зросла. Загалом економічне становище в Німеччині було складним, а розподіл харчів для семінаристів йшов із американської допомоги та через мюнхенський Карітас. За таких умов існування семінарії в Німеччині не мало жодних перспектив. За поданням владики Івана Бучка було вирішено шукати можливість переселення семінарії до більш благополучної країни. Його преосвященство кардинал Тіссеран, секретар Конгрегації у справах Східних Церков, під час своєї поїздки до Північної Америки зумів зібрати фінансову допомогу на підтримку семінарії. Під час свого візиту до Брюсселю у листопаді 1947 року кардинал попрохав отця-редемпториста фан дер Мале та візитатора Івана Бучка шукати можливості переїзду семінарії до Бельгії або Нідерландів. Можливо, тут зіграв роль і той факт, що колись кардинал Тіссеран особисто навчався та отримав ступінь у католицькому університеті Наймейхена (Нідерланди). Отець фан дер Мале долучив до вирішення проблеми нідерландське товариство Апостолят Возз’єднання, створення якого було ініційовано під час візиту Андрея Шептицького до Нідерландів у 1921 році, і яке на той час уже налічувало 175 тисяч членів. Головним для товариства було надання допомоги католицьким церквам Сходу. Товариство взялося за пошук приміщення для семінарії у Нідерландах. Було запропоновано два варіанти: перший у Сіттарді та другий – у монастирі отців-августинців у Кулемборзі, якому й надали перевагу. Отці-августинці перебралися до правого крила свого монастиря та за власний кошт відремонтували ліве крило, виділене для семінарії. Нідерландські жертводавці забезпечили  семінарію меблями. Бельгійський отець фан дер Мале, задіяний у пошуку приміщення для семінарії та логістиці переїзду, двічі відвідав семінарію у Гіршберзі, а саме у вересні 1947 та березні 1948-го. Наприкінці грудня 1947 року Нідерландська військова місія повідомила про надання вчителям та семінаристам віз для проживання у Нідерландах. Проте ще залишалося отримати дозвіл на виїзд із Німеччини від американської сторони, а це виявилося не з легких завдань. Нарешті 24 квітня 1948 року українська греко-католицька семінарія перетнула кордон Нідерландів у Венло у супроводі американця українського походження Стаха, який на відміну від американських бюрократів прихильно ставився до семінарії. У Венло прибульців зустріли отець фан дер Мале та отці-августинці. Із Венло до Кулемборгу уже добиралися залізницею, із пересадкою в Ейндховені. На станції у Кулемборзі семінаристів та викладачів зустріли преподобний пан Сміт, голова товариства Апостолят Возз’єднання та преподобний отець Схулкамп, настоятель монастиря отців-августинців. До Нідерландів прибули 6 професорів, двоє світських викладачів, одним з них – Мирослав Антонович, та 42 семінаристи.

Семінаристи у Нідерландах: достукатися до сердець через спів

Доля українських семінаристів цікавила нідерландське суспільство, і про них час від часу дописували місцеві газети. Наприклад, у серпні 1948 року газета “Limburgsch dagblad” повідомила про чотириденну екскурсію та виступи семінаристів у провінції Лімбург. Стаття підкреслила, що це саме українські, а не російські семінаристи, яких після висвячення розподілять до українських громад Америки, Канади чи Великобританії. Весною 1949 року газети повідомляли про виступ семінаристів у Тілбургу: спочатку була відправа Святої Літургії у візантійському обряді, а згодом семінаристи провели концерт українських народних пісень. Загалом, теологічний хор семінарії із Кулемборга часто виступав у Нідерландах, щоб фінансово підтримати семінарію та популяризувати український хоровий спів.

Важливою подією, яка закарбувалася у пам’яті про семінаристів у Нідерландах, стала радіотрансляція Великодньої Літургії у квітні 1949 року. На Великдень до Кулемборга приїхало багато українців з усіх кінців країни. Нідерландське католицьке радіомовлення (КRO) провело пряму радіотрансляцію, яку мали нагоду слухали нідерландські слухачі, а також українці Франції, Німеччини, Англії, Австрії та Америки. Радіотрансляція також звучала через гучномовці у таборах для переміщених осіб, в яких і надалі перебували багато українців. Так, вперше на голландських радіохвилях паралельно прозвучало “Христос Воскрес!” та “Christus is verrezen!”.

Переїзд

Семінарія проіснувала у  м. Кулемборг недовго. Вже у лютому 1950 року владика Бучко оголосив про її закриття в ефірі КRO і подякував нідерландській нації, а особливо її католицькій частині, за неймовірну підтримку української церкви. За час свого існування в Кулемборзі із 40 семінаристів десятеро висвятилося на священників та двоє на дияконів. Інші семінаристи переїхали продовжувати свої студії до Канади або Німеччини. А вже у квітні 1951 року нідерландська католицька газета “De Tijd” повідомила своїх читачів, що українську семінарію із Кулемборгу переведено до Канади за рішенням Римської курії Конгрегації Східних Церков.

Створення Візантійського хору в Утрехті

Неможливо переоцінити масштаб таланту диригента теологічного хору семінарії Мирослава Антоновича, адже всього за декілька років йому вдалося відшліфувати виконання хорового співу семінаристами до такого рівня, що їхні виступи просто зачарували слухачів та неймовірно популяризували візантійський спів у Нідерландах. Після закриття семінарії в Кулемборзі Мирослав Антонович теж розглядав варіант переїзду до Канади, однак йому запропонували працювати за спеціальністю в Нідерландах, і він вирішив тут залишитися. Однак, усі українські семінаристи покинули Нідерланди і вже більше нікому було співати у хорі. І тут на допомогу знову прийшов Апостолят Возз’єднання: серед католицьких прихожан в Утрехті та околицях поширили запрошення нідерландським співакам долучитися до візантійського хору під керівництвом Мирослава Антоновича. Охочі не змусили довго чекати, і вже 29 квітня 1951 року новий Візантійський Хор з нідерландськими виконавцями вперше виконав Святу Літургію у каплиці шпиталю Святого Антонія в Утрехті. Так розпочалася довга історія успіху утрехтського Візантійського хору, яка тривала усе подальше життя Мирослава Антоновича.

Ця стаття написана за матеріалами нідерландської преси 1947-1952 рр. De Roepstem uit het Oosten; bulletin van het Apostolaat der Hereniging, 1948, no 4, 1948. Geraadpleegd op Delpher op 19-06-2021.

Соломія Баб’як

September 2021