Дев’ять з десяти прогнозів Петра Черника щодо російсько-української війни здійснюється. На превеликий жаль, – як каже він сам. В експертному середовищі прогнози військового аналітика, полковника Петра Черника вважають доволі точними. У далекому 2004 році, перебуваючи в Іраку, він передбачив російську війну в Україні практично до одного дня. Там почав досліджувати геополітичні процеси і в 2008 році захистив наукову роботу, де чорним по білому прописано, що війна з росією неминуча. Коли, як і чим вона завершиться, – у розмові з Петром Черником.
– Пане Петре, як розцінити звинувачення, що контрнаступ українців затягнувся, а бойові дії сповільнено?
– Не поділяю такого погляду. Ми українці – унікальні зі своїми емоційними гойдалками, у нас все або зрада, або перемога. А варто тримати золоту середину і зберігати холодний розум. Війна – це математика. Ще Наполеон Бонапарт стверджував, що війна – це таке мистецтво, в якому вдається рівно те, що заздалегідь підготовлено і заздалегідь пораховано. У нас склалася надблискуча харківська операція, яка дійсно була дуже швидкою. Я б її назвав “штурм і натиск”, і ми хочемо, щоб такими ж були інші операції за звільнення наших земель. Але так не буде. Чому? Противника не можна вважати дурнем. Ворог засвоїв уроки і побудував класичну трьохешелоновану лінію оборони. Найважче у тій лінії – мінні поля як протитанкові, так протипіхотні. На цю хвилину ми перебуваємо в класичній третій стадії індустріальної війни – знищення сил і засобів противника. І в цій частині ми серйозно випереджаємо ворога, насамперед у винищенні артилерії. І це важливо. Війна на 95 % і надалі залишається війною артилерії. Якщо спочатку війни ми нищили у межах до двохсот артилерійських стволів на місяць, і їхній воєнно-промисловий комплекс саме таку кількість міг заміщати, то з травня ми наростили цю кількість суттєво: травень – 553 установки, червень – 688, липень – 687. Не сумніваюся, що і серпень покаже значний результат. Отже, ми як мінімум утричі випереджаємо швидкість постачання артилерії, яку вони можуть доправляти до лінії фронту. І рано чи пізно пролом буде. Треба тільки терпляче чекати. Це справді війна на виснаження. Війна екзистенційна: класична воєнна поразка буде дорівнювати фізичній смерті Путіна, ба навіть росія може стати на шлях розпаду. На жаль, наші союзники не розглядають розпад як константу, тож не буде легко і швидко.
– У ракетах, які запустили по українських містах, знайшли західну електроніку, вони виготовлені у квітні цього року. Звідки у росіян ці деталі? Як росія в умовах санкцій може виготовляти ракети?
– На жаль, може. Росіяни справді вичерпали той стратегічний запас, який був у них до війни. До семи тисяч різних ракет, а це одинадцять класів без’ядерних ракет (це дуже багато) – вони застосували. І зараз живуть у режимі “виготовив – застосував”. І так щомісяця, починаючи з січня, вони виготовляють до ста ракет: Х – 101, 3М14 Калібр і Х-47М-2 “Кинджал”. Це далекобійні ракети від 2500 до 5000 км, які застосовуються з повітря. Калібр запускають із морських суден. Є ще ракети середнього радіусу – Х-31 до 110 км, Х-35 – 250 км, Х-59 – 290 км. Відповідно 160, 250 і майже 300 кг бойової частини – це багато – вони також поставили на конвеєр. Чому їм це вдається? По-перше, на сьогодні країни світу щодо економічного укладу на 99, 9% орієнтуються на приріст і прибуток. По-друге, у світі знайдеться багато виробників, які спокусяться на величезні гроші. Росіяни ж, якщо умовно деталь коштує десять доларів на ринку, а за неї треба дати сто чи навіть тисячу – вони дадуть. І наступне – це так звані ланцюжки взаємозв’язків у бізнес-операціях. Замовила фірма з Ірану на островах Науру напівпровідники і мікроелектроніку для побутової техніки, в законний спосіб це засвідчила. І потягнувся ланцюжок до Парагваю, з Парагваю в Болівію, з Болівії в Німеччину і за кілька місяців десятки разів прогнали продукцію через фірми- прокладки. Це відстежити – не реально. Навіть якщо закупили в американців, і доставили в Іран, то хто заборонить іранцям передати цю мікроелектроніку росіянам. А в тіньовому режимі росіяни уміють працювати блискуче. У них не тільки бізнес так працює, цим займаються спецструктури, а вони –основа російської державності.
– Попри санкції вони налагодити виробництво БПЛА, зокрема Shahed. Як це впливає на хід війни?
– Shahed – дошкульна небезпечна зброя, але не настільки, щоб вони ними чогось досягли. Їх застосовують із минулої осені. І що з того? Лінія розмежування – на нашу користь, а не на їхню. Ми зараз перебуваємо у стані наступу, хай невеликі території, але звільняємо. Що треба нам розвивати навзаєм? Мобільні групи, оснащені стрілецькою зброєю великокаліберними кулеметами, скажімо BrowningМ2 чи навіть радянськими КПВТ 14,5 мм і старенькими ДШК, а найголовніше – зенітними переносними комплексами класу Stinger. Американці, до речі, відновили їх виробництво, хоч у 90-х його згорнули. А за запасами ПЗРК Stinger ми – вже друга країна у світі. І не тільки за ними, за Javelin, як оператор Himars і М270. Усе нарощуємо, є 96-98% збивання, але пам’ятаймо – протиповітряна оборона ніколи не гарантуватиме стовідсоткового захисту.
– Ми не завжди вчасно отримуємо зброю, яка нам потрібна. Це бюрократія чи є якісь підкилимні ігри?
– Звичайно, є! F-16, підкреслюю, в достатній кількості, можуть переламати хід війни! Якби ми мали три полки таких машин – понад 30, з далекобійними ракетами і важкими бомбами – від 270 кг до 2 тон (навіть такі бомби може брати ця машина), то засипати противника такою зброєю і просунутися уперед – питання усього кількох тижнів. Потрібні далекобійні ракети – МGM-140 АTACMS. Чому американці такі обережні? У них складна, нерозв’язана дихотомія: як завдати поразки режиму путіна так, щоб не розвалити росію. Чому? Великий Сибір (13 млн. кв. км), там живе 33 млн населення, там 40% запасів людства – від нафти, заліза, риби, лісу до найціннішого продукту на найближчі кілька десятиліть – прісної води. Озеро Байкал. За площею більше, ніж Молдова. Один куб. км – це мільярд тон! Якщо умовно три літри води потрібно людині на добу, то цією водою з одного кілометра може користатися, виживати все людство (понад 8 млрд) 50 днів. А в озері Байкал прісної води 23 тис. куб. км. чистої прісної води!
– У такому разі росія воюватиме безкінечно довго… Що може вплинути на завершення війни?
– Щодо безкінечності війни – це вже неминучість. Найближчі десятиліття будуть жорстко мілітарними всюди. Найстрашніше, що московити зробили – це зняли запобіжники, зруйнували усталену світову систему міжнародних відносин, і нова не постане в інший спосіб, окрім каскаду малих, середніх чи, не дай Боже однієї світової, воєн. Війна закінчиться тільки для мертвих. А от живі приречені жити з тим, що груба фізична сила повернулася на міжнародну арену, а насправді ніколи звідти і не зникала.
Коли закінчиться ця війна, не знаю. Якщо слідувати філософії індустріальних воєн, то наступного року противник мав би кінцево виснажуватися. Точку справжнього надлому ніхто не візьметься спрогнозувати. Чому? Бо воєнна поразка путіна в Україні – це його фізична смерть. Тому для нього найоптимальніше – перетворити росію у таку собі Північну Корею 2. І для них це теж головоломка, як це зробити. Адже усередині, між своїми елітами, наростає серйозне протиборство і незадоволення, бо винуватий за катастрофу в Україні мусить бути призначений. Чи це буде сам Путін, чи вежа ФСБ, котра переконала його, що за три дні війну в Україні можна почати і виграти, чи вежа Шойгу, котра не впоралась із цим завданням. Питання лише – хто, коли і за яких обставин першим завдасть удару і по кому. Ставки дуже високі.
– Якими зараз є цілі росіян?
– Зараз у них всього одна реальна ціль – відкусити якнайбільше наших територій. Окупанти змирилися з тим, що на цій історичній фазі вони не досягають стратегічної мети – ліквідації української державності. А відмовляться від цієї мети тільки тоді, коли російська федерація в тому вигляді, в якому вона є, перестане існувати. Дезінтегрується на 25-30 (чим більше, тим краще) держав, її позбавлять ядерної зброї, відсічуть від нафти і газу, а те, що залишиться навколо Москви – 60 років будуть ідеологічно очищати, як очищали нацисти. Зараз ця війна лише проміжна. Якщо ж російська федерація зберігається в тих межах, в яких вона є, то наступна війна – неминуча. Зараз мета Росії – взяти по максимуму і вийти на перемир’я. І вони роблять все, щоб це перемир’я було, з боку Заходу насамперед (вони ж воюють не з нами, а з НАТО). Поки що стратегічно все йде на нашу користь. Обвалити Південний плацдарм у нас шанси є, водночас ми важимо життям нашого солдата, а вони – ні.
– Чи підуть вони вдруге на Київ?
– Від божевільних можна чекати чого завгодно. Марк Юлій Цицерон казав: “Що ближче крах імперії, то божевільніші її дії”. Крах імперії насправді близько, правда, він може затягнутися на роки. Радянський Союз, у 1985-1986 роках зазнав фінансової поразки від Заходу, коли ціну на нафту опустили нижче, ніж 15 доларів за барель. І це насправді причина катастрофи Радянського Союзу, а розвал відбувся аж через 5 років. Щодо наступу на Київ, то вони можуть удатися до цього божевілля, але це буде вже зовсім інакша картина. Чому? 24 лютого 2022 року ми не мали жодної артилерійської установки західного зразка, тільки Javelin та “NLAW ” (ручні протитанкові ракетні комплекси ) і доволі успішно окупанта на дорогах зупинили. Зараз, якщо відважаться на цей суїцид, то ласкаво просимо в наші, навіть не чорноземи, а ліси і болота.
– Чи оголошуватиме путін чергову хвилю мобілізації, його ж чекають наступні вибори. Чи російське суспільство не настільки свідоме?
– Та нема ніякого свідомого російського суспільства. Салтиков Щедрін, їхній великий філософ-гуманіст, висловився з цього приводу: “Російський бунт – він дуже специфічний. Стоять на колінах перед панським домом і бунтують мерзотники”. Якщо там щось і почнеться, то виключно, щоб використати плебс для зміни влади. Усі протестно спроможні виїхали у 90-ті і нульові роки. У жовтні минулого року, коли оголосили часткову мобілізацію, росію покинули ще частина чоловіків. Решта піхотними валами йдуть на нескінченні кулементні черги практично без бронепідтримки. Тому за родіну, за путіна, за вєлічіє, за побєдобєсіє і ще чортзна за що вони мають вмирати. Трансфер влади, якщо і можливий, то тільки котрась елітарна група може застосувати плебс як ресурс, не інакше.
– Тобто мобілізація можлива?
– Вона триває, до 20 тисяч люду вони заміщують постійно. Путін, щоб підсилити страхи “враг у ворот, вставай страна народная”, через пропаганду розганяє, що інших варіантів нема, бо інакше українці дійдуть до Москви, влаштують москалям пекло. Що з того у глобальному сенсі змінює для нас? Нічого. Ті показники, які вони можуть реалізувати, ще максимум плюс десять тисяч на місяць з того, що ми винищуємо і так. Нам же ж треба думати тільки про боєкомплект і швидкість перезаряджання.
– Які наративи на Захід зараз просуває росія, зокрема через діаспору?
– Перемир’я. Дуже активно просувають. І буду чесним – є результати. Все частіше лунає з різних майданчиків – як з медійних, так і з середньої ланки політиків (до верхньої ще не дійшло), що війну в будь-який спосіб треба завершувати. Їм потрібне перемир’я значно більше, ніж нам.
– Що повинна робити українська діаспора у відповідь на це?
– Українська діаспора повинна тиснути де тільки може, на кого тільки може всіма доступними способами з дуже простим наративом: “Зброї, зброї і ще раз зброї”.
– Скільки та якої зброї ще потрібно Україні, щоб перемогти?
– Авіації, далекобійних ракет і якнайбільше артилерії. Якнайбільше! Особливо снарядів – це нескінченно розхідний матеріал. У частині кількісних залпів ми програємо, ми тримаємо паритет виключно завдяки якості. У нас потрапляння по цілях на порядок вищий, ніж у них. Завдяки цьому і тримаємось. Якби якісної артилерії, яка справді на порядок краща за їхню, ми отримали ще більше, відчутно б посунулися уперед.
– Упродовж липня-серпня, як і у попередні місяці, – Україна зазнає від росії масованого ракетного терору. Чого вони хочуть цим досягти?
– Знищити українську націю. Більше в них ніяких цілей немає. У них кримінальна психологія, азійського типу знищення татаро-монгольського способу розуміння навколишнього світу: якщо не можна взяти, упокорити, уполонити – треба знищити.
– Як нам захистися від таких масованих ракетних обстрілів?
– Сьогодні Київ щодо протиповітряної оборони – найзахищеніше місто у світі. Але Україна велика. І західний воєнно-промисловий комплекс не розкрутиться такими темпами, щоб забезпечити усі території. Американці могли б це зробити, але я вже згадував про цю нерозв’язану дихотомію. Вони мізкують, але не поспішають. У глобальній геополітиці людське страждання не стоїть як таке. Рівень протиповітряної оборони буде наростати, однак пам’ятаймо правило двох стін, якщо перебуваємо в місті і не встигли добратися до укриття. Ми 30 років не дбали про свою безпеку, а дати відповідь на складні питання за півтора року війни – так не буває.
– Який вплив на росію мають дзеркальні дії України – дрони по Москві, у Чорному морі, які ми врешті почали застосовувати?
– Дзеркальних дій ми не дамо, бо дзеркальні – це засипати їх ракетами такого ж класу, які є в них. У нас таких немає Чи ми могли їх мати? Могли. Але це вже зовсім інша тема. Наразі наше воєнне політичне керівництво витискає із ситуації все, що може, і несиметрична відповідь ударів дронами по всьому вітається. Цей процес має і буде масштабуватися.
– У переговорному процесі, якщо він можливий, Україна справді поступиться територіями?
– Переговори неминучі. Нацистська Німеччина програла війну і нацистські генерали сіли за стіл переговорів. Звичайно, і Йодель, і Кейтель, які підписували подвійну капітуляцію, були страчені, але вони все ж її підписували. Усі війни без винятку закінчуються документом. Тож це має статися на наших умовах, маємо бути у позиції сильного. Але ще зарано давати оцінки, бо ми ще не дійшли до кульмінації
– Цивілізований світ сьогодні має вплив на путіна?
– Не має і не буде мати.
– Які нові стратегічні цілі ЗСУ?
– Відвоювати свою територію, передовсім обвалити Південний плацдарм.
– Українська армія демонструє невимовну звитягу, нею захоплюється світ…
– Через поле бою народжується нова політична нація. Згадаймо українські наративи “Держава – це кров і залізо, свобода – це вістря мечів”. І ніколи по-іншому не було.
