90 років тому, 27 травня 1933-го, на престижній Всесвітній виставці “Століття прогресу” в Чикаго запрацював павільйон “Україна”. На виставці себе представляли держави. Українці ж представили національний павільйон, не маючи незалежної держави.
Як все починалось
У 1931 році на виборах мера Чикаго, спираючись на електорат нових іммігрантів зі Східної Європи, переміг чех Антонін Чермак з перевагою в 200 тисяч голосів. Нагадаємо, що це був час фінансової кризи, черг у безкоштовні їдальні, “сухого закону” і війни гангстерських банд (пам’ятаєте сюжет фільму “В джазі тільки дівчата”). За виборами стежила вся Америка, і перемога Чермака над корумпованим “Великим Біллом” – республіканцем Вільямом Томпсоном – стала символом змін. Незабаром після цього Аль Капоне постане перед Федеральним судом.
Антонін Чермак самовіддано бореться з репутацією Чикаго як “столиці злочинного світу” і стає політиком, який на перше місце ставить справедливість, інтереси міста і його населення. Він зміг змінити систему оподаткування та добитися лібералізації “сухого закону”. Тріумфом Чермака мала стати Всесвітня виставка 1933 року в Чикаго “Століття прогресу” (Century of Progress), присвячена сторіччю міста. За ті 100 років невелике містечко на березі озера Мічиган зросло з 4,5 тисячі 1840-го року до майже 3,4 мільйона 1930-го.
У червні 1932 року Чермак відправляється з рекламною поїздкою в Європу. 4 серпня він прибув до Карлових Вар, де чехи із захватом вітають свого земляка, що став мером одного з головних міст Сполучених Штатів.
У своєму зверненні до співвітчизників чиказький мер заявив: “Очікується, що Всесвітню виставку відвідає 50 млн чоловік… Я передбачаю, що в день її буде оглядати 350 тисяч чоловік, а в особливо знаменні дні – до одного мільйона”.
Як відомо, 15 лютого 1933 року прогресивного мера застрелили в Маямі, коли він перебував поряд з новообраним президентом Франкліном Рузвельтом. Проте, він не помилився у своїх очікуваннях щодо Всесвітньої виставки: її відвідало 48.469, 227 чоловік.
Міжнародна виставка “Століття прогресу” відбувалася в Чикаго в рамках “Чиказького світового ярмарку” (The Chicago World’s Fair) з 27 травня 1933-го по 31 жовтня 1934 року. Темою стали технологічні інновації; девізом – “Наука знаходить, промисловість застосовує, людина адаптує” (Science Finds, Industry Applies, Man Adapts).
В одному з описів виставки зазначено, що світ, якому “набридли недуги Великої депресії, може побачити щасливе, не надто віддалене майбутнє, обумовлене інноваціями в науці та техніці. Відвідувачі виставки побачать останні чудеса в залізничному транспорті, подорожах, автомобілях, архітектурі та роботів, що палять сигарети”.
Дійсно, так і було.
Для Всесвітньої виставки міські посадовці виділили три з половиною милі відновленої землі уздовж берега озера Мічиган між 12 і 39 вулицями для виставкових майданчиків на площі 430 акрів (172 гектари). Серед популярних експонатів були різні автовиробники, Midway (наповнений нічними клубами, такими як Старий Марокко, наприклад) і відтворені важливі сцени з історії Чикаго. Тут запланували представити найкращі досягнення сучасного світу – техніки, науки, мистецтва.
Українці на Всесвітній виставці
Для української діаспори Чикаго найважливішою подією того часу став павільйон “Україна”, який гордо постав серед будівель різних країн. Діаспора згуртувалась, щоб у час Великої депресії відстоювати права неіснуючої на карті світу самостійної держави Україна. Українська громада Чикаго, об‘єднана навколо доктора Сіменовича (народився у Чернівцях, у 1920-х він був членом Місії уряду ЗУНР у Лондоні, пізніше – головним отаманом гетьманських “Січей” Америки та Канади, засновником Українського архіву-музею в Чикаго), вирішила представити на Всесвітній виставці український павільйон. Мирослав Сіменович, якого на американський лад називали “Сіменсом”, очолив Український виставковий комітет.
Посольство СРСР запротестувало, але мерія Чикаго погодилася дати дозвіл на розміщення українського павільйону за умови, якщо діаспора зможе його оплатити (в ЕКСПО завжди брали участь лише незалежні країни, які мали свій суверенітет та уряд). Йшлося про величезну на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво. Для збору коштів українська громада Чикаго поширила світом таке оголошення: “Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! (…) Всі цивілізовані народи світу беруть участь. Український народ мусить показати свою національну життєздатність, і це він може осягнути тоді, коли український народ візьме участь у Всесвітній виставці… Ми народ без власної держави, але Американці трактують нас, як державницький народ… Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не взяли участи”.
Під час Всесвітньої виставки “Століття прогресу” павільйон “Україна” став важливою подією для українців у Чикаго та сприяв консолідації українських громад із різних країн. Гроші вдалося зібрати, хоча більшість людей робила невеличкі внески – по 25 центів.
Вхід до українського павільйону коштував 50 центів для дорослих і 25 центів для дітей. Для гостей у вишиванках вхід був безкоштовним. За час проходження Всесвітньої виставки павільйон “Україна” відвідали приблизно 1,8 мільйона осіб.
В українському павільйоні були зали, присвячені історії та культурі нашого народу, там відбувалося чимало заходів – концертів, вечорниць, із величезним успіхом виступили національний хор і танцювальні колективи.
Головну експозицію для українського павільйону створив відомий український скульптор Олександр Архипенко. У чотирьох кімнатах митець розмістив 44 свої роботи. Газета Chicago Daily News писала, що саме завдяки Архипенкові “український павільйон на п’ять місяців став важливим осередком культурного життя Чикаго”. Найбільша увага була прикута до оригінальних теракотових скульптур під назвою “Ма”: “Ма – Задума”, “Ма – Примара”, “Ма – Розподільна Сила”. Ця серія скульптур у натуральну величину була присвячена образу жінки в її всеохопній любові, сутності, терпимості та мудрості.
Хореограф Василь Авраменко ініціював побудову літнього театру при українському павільйоні. На сцені театру виступали духовий оркестр під керівництвом Максима Оленського, український мішаний хор Юрія Бенецького та хор, яким диригував Олександр Кошиць. А також – музичний театр Мірошниченка, шкільний оркестр Harrison High School, що складався з 95 музикантів під керівництвом капітана Івана Барабаша. Також гостей розважали віртуози майстрів верхової їзди Якова Бабенка.
На “Столітті прогресу” свої роботи представили українські художники з Франції (Бабій, Третьяків, Редько, Андрієнко, Савченко-Бельський, Кричевський, Перебийніс), Бразилії (Цимбал), Аргентини (Кришівський), Чехословаччини (Бутович).
16 серпня 1933 року відбувся міжнародний конкурс красунь. Серед 25 учасниць перемогу здобула 18-річна українка Марія Любас. Корону переможниці виготовив Олександр Архипенко.
“Закінчилося ж свято виконанням українського гімну “Ще не вмерла Україна”. Це був дійсно урочистий, святковий день. Українці почували себе як вдома на чужій землі і, до того ж, були горді, як усе національне викликає захоплення чужинців. Мер Чикаго у своєму виступі сказав, що українці спромоглися показати світу свою культуру, і висловив своє переконання, що їм належить одне з почесних місць на цій виставці”, – описує історикиня Олена Ковальчук у книзі “Збереження і збагачення культурної спадщини українцями у США”.
Це був справжній героїзм – відстоювати права самостійної держави України, якої не існувало на політичній мапі світу. Мерія Чикаго в 1933 році з 14-го по 20 серпня проголосила Український тиждень, а 19 серпня – Український день. Під час Великої депресії, коли Україна переживала сталінський геноцид голодом, українська діаспора змогла нагадати цілому світові про існування окремої української нації – і зробила це на високому організаційному рівні.
