Частина 2. Початок в серпневому випуску.
В історії діаспорних взаємин українців та литовців, латвійців, естонців, окрім спортивних змагань, були й масштабні олімпійські турніри. Насамперед це Олімпіада ДіПі 1948 року в Німеччині й Вільні Олімпіади 1980 та 1984 років у Канаді.
Приємно, що ініціаторами олімпійських змагань були саме українці! Водночас українські спортсмени чудово розуміли важливість проведення аналогів міжнародних Олімпійських ігор у цей же ж рік. Таким чином, Олімпіада ДіПі та Вільні Олімпіади мали безпосередній взаємозв’язок з олімпійськими традиціями. Також ці змагання мали продемонструвати усьому світу, що навіть у надскладних умовах переміщені особи є нескореними, а поневолення комуністичним режимом народів України, Латвії, Литви, Естонії – це геноцид національний, державний, етнічний, соціальний, економічний, мовний, історичний та культурний.
1948 рік. Олег Лисяк згадував: “Навесні 1948 р. на терені Міжнародного Комітету Політичних Втікачів (ІНКОПФ) постала спортивна секція. М-р Б. Рак запропонував влаштувати в рік світової Чотирнадцятої Олімпіади спортивні ігри тих народів, що через воєнні обставини опинилися у вигнанні в Німеччині. Провести їх не як змагання, а як доказ братерства усіх, хто в умовах післявоєнного лукавого світу не мали змоги в Лондоні стати поруч з іншими державними народами”.
Слід зазначити, що ця ідея мала й багато перешкод: від фінансових до політичних. Однак активність та згуртованість українців подолала всі неспортивні бар’єри. Більше того, завдяки рішучості українських представників й інші народи перебороли свої сумніви та страхи.
Традиційно підступно діяли росіяни. Вони намагалися перешкодити проведенню змагань. По-перше, росіяни бойкотували ІНКОПФ й не входили до його лав. По-друге, вони хотіли розколоти цілісність організаційного комітету змагань. По-третє, росіяни скаржились, оббріхували оргкомітет та учасників змагань.
На щастя, усі їхні підступні дії були марними. Бо змагання відбулись на високому рівні й злагоджено, об’єднавши різні нації.
М-р Б. Рак, відкриваючи змагання в Міттенвальді як представник ІНКОПФ, говорив: “Якби я не був спортсменом, то міг би бути песимістом. Але спорт – це боротьба з перешкодами і воля до перемоги!”.
Участь у змаганнях брали спортсмени: українці, латвійці, поляки, литовці, естонці, словаки, угорці та югослави. Відповідно до програми змагання відбувалися у різних містах Німеччини: Міттенвальді, Авгсбурзі, Нюрнберзі, Вюрцбурзі, Ляндсгуті.
Українці виступили блискуче, здобувши перші місця у волейболі, футболі та боксі, другі – у настільному тенісі та легкій атлетиці – 2, четверте – у баскетболі.
Важливо, що організатори Олімпіади ІНКОПФ надіслали листа до оргкомітету Олімпійських ігор у Лондоні (Велика Британія). У відповідь до Ради Фізичної Культури (створена українськими товариствами в Німеччині) з Лондона надійшла відповідь: “Шановні Панове! Дякуємо Вам за Вашого листа з 23 липня і привітання, які Ви в цьому листі надіслали. Думки, які Ви в своєму листі виклали, вважаємо за незвичайно цікаві”.
Олег Лисяк підсумовував значення Олімпіади ДіПі: “Ми отримали багато спортивних контактів зі співтоваришами недолі, звернули на нас увагу закордонна преса та радіо, здобули спортивні успіхи, а головне, дали іноземцям правдивий образ про нас. Ми навчили їх шанувати нас: як на спортивному майданчику, як і при зеленому столі міжнародних нарад”.
1976 рік. У цьому році українці вільного світу були надзвичайно активними на міжнародній олімпійській арені. Діяльність Українського Олімпійського Комітету в екзилі, створення та функціонування Українського Олімпійського Комітету в Монреалі (Канада), проведення Олімпійського здвигу Спілки Української Молоді й багато інших акцій, маніфестацій, прес-конференцій, протестів, змагань, мистецьких постанов тощо.
Зі спогадів очільника Українського Олімпійського Комітету в Монреалі Я. Пришляка дізнаємось про те, що українці намагалися цього року згуртувати латвійців, литовців та естонців навколо олімпійських змагань. “Налагоджено зв’язки, відбулося два засідання, але не залучено до співпраці в акціях під час Олімпіади представників інших поневолених москвою народів. Вони не виявили для цього відповідного розуміння та не повірили у власні сили й спроможності. Після Олімпіади всі вони висловлювали захоплення й подив українцями та УО Комітетом за їхні успіхи”.
Хоча інші поневолені комуністичним режимом народи не підтримали ідеї провести спільні заходи у часі Олімпійських ігор, але вже у 1978 році, наприклад, відбулись Всесвітні литовські спортивні ігри у Торонто (Канада). Тож українці все ж активізували спортивну діаспору. Бо через два роки, у 1980 у Торонто, відбулась Вільна Олімпіада.
1980 рік. Всеволод Соколик – учасник Вільної Олімпіади 1980 року стверджував: “Ці змагання підкреслювали долю спорту та спортсменів на батьківщинах цих етнічних громад. Разом із іншими поневоленими народами – балтійцями і вірменами – відбулися у Торонто “Вільні Олімпіади” 1980 та 1984р”.
За повідомленням організаційного комітету Вільної Олімпіади мета цієї імпрези така:
- “Вказати на відсутність поневолених росією народів у заплямованій Олімпіаді в москві. Натомість спортсмени цих народів змушені виступати на Олімпіадах та інших міжнародннх змаганнях як члени “советських” або “російських” спортивних команд. Таким чином їхні спортивні досягнення собі приписує росія – поневолювач їхніх націй.
- Дати змогу спортивній молоді, яка походить із поневолених росією народів, вільно змагатися під своїми власними національними прапорами і емблемами.
- Спортивна акція мала б стати мобілізаційним чинником, який посилить рух за бойкот Олімпіади в москві, і водночас ще раз вказати на імперіалістичний зміст та інтенції совєтської росії, яка включила у свої aгpeсорські плани навіть Олімпійський Рух і спорт загалом”.
Програма Вільної Олімпіади складалася зі спортивної та культурної частин. У спортивній заплановано змагання з футболу, баскетболу, волейболу, легкоатлетики та стрільби. Культурна частина програми включала мистецький фестиваль, офіційне прийняття та забаву для молоді.
До участі у змаганнях зголосилися українці, литовці, латвійці, естонці та вірмени. Окрім цього, організаційний комітет запрошував кожного канадського й американського спортсмена, які підтримують бойкот Олімпійських ігор у москві.
Організаційний комітет звернувся до громади: “Закликаємо усе громадянство Канади і ЗСА, а особливо українську та наші союзні спільноти, морально і матеріально підтримати ідею “Вільної Олімпіади 1980” й масово взяти участь у запланованій програмі”.
Вільна Олімпіада викликала нечуваний інтерес серед громадськості й у колі визначних канадських політиків та державних діячів. Окрім того, що вони виявили свою прихильність до ідеї організації Олімпіади і не тільки увійшли до Почесного комітету, а й багато з них взяли особисто участь у церемонії відкриття, нагородження та закриття.
З вітальним словом на церемонії відкриття Олімпіади виступив бригадир-генерал В. Д. Вітакер: “Ця Вільна Олімпіада, була запланована задовго до рішення ЗСА і численних країн світу бойкотувати цьогорічну Олімпіаду в москві. Це найкращий доказ того, що бойкотувати москву слід не тільки за чергову інвазію, цим разом Афганістану, але і особливо за те, що спортсмени України, Литви, Латвії, Естонії, Вірменії й ряду інших поневолених росією народів не можуть виступати на світових Олімпіадах самостійно”.
Посол Прогресивно-консервативної партії Канади Майкел Вілсон виступив з короткою промовою на закритті й закликав продовжувати Вільну Олімпіаду допоки спортсмени поневолених росією народів не здобудуть своє право брати участь у світових Олімпіадах під своїми національними прапорами.
Найчисельнішою була репрезентація України. Це й не дивно, бо ж саме українці є ініціаторами Вільної Олімпіади. Українські спортсмени брали участь у змаганнях з легкої атлетики під проводом Д. Сушка, жіночого волейболу під проводом Ю. Андрухів (Торонто, Канада) та Д. Твардовської (Нюарк, США), чоловічого волейболу – П. Келембет (Торонто, Канада) та О. Терлецького (Чикаго, США), футболу – Л. Довгалюк та Г. Ригайло, баскетболу – Л. Довгалюк.
У загальному підсумку (з урахуванням чотирьох видів спорту) збірна українців здобула 11 золотих, 9 срібних та 8 бронзових медалей. Наступні результати такі: литовці – 10, 9, 7, латвійці – 9, 13, 7, естонці – 0, 0, 4, вірмени – 0, 1, 0. Однак, нажаль українці не брали участь у змаганнях з кульової стрільби. Тому українці посіли друге місце після латвійців.
1984 рік. Українці почали готуватися до ІІ Вільної Олімпіади заздалегідь. Вже у 1983 році відбулись передолімпійські легкоатлетичні першості УСЦАК-Схід. Про це часопис “Свобода” писав: “Названо ці змагання передолімпійськими тому, що в наступному році на початку липня в Канаді відбудеться ІІ-га Вільна Олімпіада, в якій заявили про свою участь українці, білоруси, литовці, латвійці, естонці і вірмени. Передолімпійські змагання будуть своєрідною першою пробою українських легкоатлетів, які готуються до збірної”.
Як і минулі змагання, найбільше їх генерували українці. Хоча активно діяли й інші нації. Тому спільними зусиллями було створено Міжнаціональний Олімпійський Комітет, до складу якого увійшли українці, литовці, латвійці та естонці. Окрім цього, у змаганнях виявили бажання брати участь білоруси та вірмени. Однак їх на стартах не було. Чому? Це питання залишається відкритим.
У зверненні Українського Олімпійського Комітету зазначено: “Основною метою Вільної Олімпіади є заявити про бажання України виступити на світовій Олімпіаді як державної нації під своїм власним прапором і дати змогу молоді згаданих національних груп ставати учасниками таких змагань, що, своєю чергою, є великим виховним чинником”.
Програма змагань включала такі види спорту: легка атлетика, плавання, волейбол, баскетбол, футбол, теніс, хокей, стрілецький спорт.
До складу Українського Олімпійського Комітету увійшли представники: СУМ, Пласт, ОДУМ, УСЦАК тощо. Координатором УОК був Ярослав Фенин, фінансовим референтом – Михайло Шепетик, спортивним референтом – Богдан Сушко.
2000 рік. Після 1984 року була помітна перерва у спортивних взаєминах українців з латвійцями, литовцями та естонцями. Хоча українська діаспора організувала у 1988 році Українську Олімпіаду і Здвиг Молоді, але без участі інших народів.
У 2000 році українці в діаспорі запланували чергову Українську Діаспорну Олімпіаду. За традицією попередньої Олімпіади вирішили, що у змаганнях братимуть участь лише українські спортсмени. Однак, щодо цього думки організаторів розділились. Одні стверджували, що доцільно долучити й інші народи, а інші наполягали на одноосібній українській участі.
Цитую лист від Спілки Української Молоді до організаційного комітету Олімпіади.
“Відкритий лист до Олімпійського комітету української діаспори До голови пана Ігоря Чижовича
Шановний пане голово!
Перед Світовим Конгресом Українців, який відбувся в Торонто у 1998 році, Ви опосередковано звернулися до Товариства Українсько-Американської Молоді (СУМ), просячи нашої підтримки та участі у спортивних змаганнях “Олімпіада” української молоді, які Ви планували провести у 2000 році. Ми з ентузіазмом погодилися та заявили про нашу повну підтримку та готовність допомогти вам.
На засіданні Спортивної Комісії під час Світового Конґресу Українців у Торонто ми підтримали Вашу пропозицію і зрештою отримали згоду Світового Конґресу на організацію такої спортивної події. Завдяки вашим відданим зусиллям справа “Олімпіади” почала набувати конкретних обрисів у просуванні до її реалізації.
За підтримки УСЦАК (центральна українська спортивна організація в США та Канаді) утворено Олімпійський комітет; ви очолювали цей комітет, до якого ми – SUM в Америці та Канаді – приєдналися як члени. Було розіслано серію інформаційних бюлетенів та подано інтерв’ю в українській пресі.
9 червня 1999 р. в офіційному листі до Крайової Управи СУМ Ви писали: “Сподіваємося, що Управа позитивно поставиться до наших планів і допоможе нам організувати цю всеукраїнську (виділення наше) спортивну подію напередодні нового тисячоліття”.
У своєму інтерв’ю українській газеті “Свобода” (номер 4 за 28 січня 2000 р.) Ви заявили: “Олімпіада відкрита для всіх, хто бажає брати участь і може покрити витрати на проїзд. Але учасники повинні бути українського походження (виділення наше)”.
Одне заплановане засідання Комітету чомусь скасували (хоча СУМ не було повідомлено, а наші делегати прибули на засідання) і перенесли на іншу дату (про що ми також не були вчасно повідомлені і не мали змоги бути присутніми); на цій сесії вирішили дозволити участь гравцям неукраїнського походження.
Враховуючи, що СУМ є молодіжною виховною організацією, яка вважає спорт не своєю “метою”, а лише додатковим заходом у нашій роботі з виховання нашої молоді, ми вважаємо, що було б дуже несправедливо, щоб іноземці змагалися в українській Олімпіаді, а українська молодь сиділа осторонь.
Ми вважаємо, що метою такої спортивної Олімпіади має бути не здобуття більшості нагород і трофеїв (хоча в цьому немає нічого поганого), а можливість проведення зустрічей та показових матчів молоді українського походження. Тому СУМ завжди дотримується цих принципів протягом багатьох років, відколи приєднався до USCAK. Цих принципів дотримувалися всі учасники попередньої Олімпіади, яка відбулася у Філадельфії 1988 року, де СУМ був одним із найчисленніших учасників. Не зрозуміло, чому організатори Олімпіади зараз хочуть змінити такий засадничий принцип щодо національності учасників.
Незважаючи на наш великий ентузіазм у підготовці до участі в Олімпіаді, на підставі вищенаведених заяв і фактів Спілка Українсько-Американської Молоді мусить стати на захист української молоді і за даних обставин не може брати участь в Олімпіаді.
З повагою Крайова виконавча управа Товариства українсько-американської молоді (СУМ). Президент Юрій Наконечний. Ірина Когут, Секретар”.
З цього приводу часопис “Свобода” писав, що Олімпіада мала відчутні втрати. По-перше, не змогла приїхати футбольна команда з України “Галичина”. Причина? Цій команді відмовили у візі до США!!! По-друге, не був репрезентований СУМ.
“Свобода” про рішення СУМ писала так: “представники якого офіційно заявили, що відмовляються брати участь в українській олімпіаді, тому що серед її учасників є особи неукраїнського походження (у футболі), а згідно з постановою, прийнятою на загальному з’їзді СУМ, в українських імпрезах мають брати участь виключно українці”.
Ось таке рішення прийняв СУМ. Чи правий був СУМ, чи ні – вирішувати кожному особисто!
Отже, в діаспорній історії українців, латвійців, литовців та естонців є чимало спортивних сторінок. Змагання та Олімпіади були виразником єднання поневолених тоталітарним комуністичним режимом народів. Водночас ці турніри мали глобальний розголос, навіть за “залізною завісою”.
