Надія Пилипенко
11-13 вересня 1648 року відбулася переможна битва української козацької армії, на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, проти військ Речі Посполитої під Пилявцями.
У тому, що ця битва Богдана Хмельницького стала символом звитяги козацького духу та завзятого прагнення українського народу до волі, не викликає сумніву у жодного історика. Переконані, саме тут сповна проявився військовий талант гетьмана і безоглядна сміливість козацтва, що насмілилось порушити ситий спокій Речі Посполитої і заявити про права українського народу на українську землю. Тому вшанування пилявецької перемоги – це насамперед вшанування української державності.
Ось уже декілька років поспіль кожен може пом’янути сміливих вояків-переможців біля великого кургану, який насипали на згадку славної битви неподалік від села Пилява, що у Старосинявському районі на Хмельниччині.
Полум’я національно-визвольного руху
Невдовзі після блискучих перемог української армії у битві під Жовтими Водами (29 квітня – 16 травня 1648 року) і Корсунській битві (25–26 травня 1648 року) національно-визвольний рух охопив усю Україну. Внаслідок цього влітку 1648 року Київське, Брацлавське, Чернігівське і частина Подільського воєводства звільнено з-під влади Речі Посполитої. Значно активізувалися дії повстанців у Галичині і на Волині. На початку травня 1648 року, порушуючи умови перемир’я (від 2 червня 1648 року) у Правобережну Україну увійшли війська воєводи руського, князя Яреми Вишневецького, до якого приєдналися підрозділи Януша Тишкевича, командира королівської гвардії Самуеля Осинського, Заславського та інших.
У боях під Махнівкою (16–18 липня 1648 року) та Старокостянтиновом (25–27 липня 1648 року) козацькі полки на чолі з Максимом Кривоносом зі змінним успіхом змагалися з річпосполитськими військами. Протягом серпня 1648 року уряд Речі Посполитої для придушення повстання в Україні сформував армію в районі Глинян (поблизу Львова) та навколо замку Човганський Камінь (тепер – Теофіполь Хмельницької області). Це військо мало 100 гармат і налічувало 32 тисяч шляхетського ополчення, 8 тисяч німецьких найманців і 40-50 тисяч шляхетських слуг та обозної “челяді”.
У той час Річ Посполита переживала період міжкоролів’я, а відсутність твердої влади виявилась у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами. Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів): князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколая Остророга і зовсім юного коронного хорунжого Александра Конецпольського. Проте жоден із них не був досвідченим полководцем. Князь Домінік відомий своїм багатством і зманіженістю, Миколай Остророг пишався вченістю.
Богдан Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників “перина”, “латина” і “дитина”. Регіментарі не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська, якому бракувало єдності й дисципліни.
На початку вересня коронне військо виступило з місць свого базування на Волинь. Назустріч йому з району Маслового Ставу (тепер – село Маслівка Київської області) через Білу Церкву – Паволоч – Погребище – Хмільник на Старокостянтинів рушила українська армія (близько 30 тисяч осіб) і загін буджацьких татар (близько 600 осіб).
Під проводом Богдана Хмельницького козаками командували Максим Кривоніс, Іван Чорнота, Карпо Півторакожуха.
Хід битви
Як завжди, добре спрацювала козацька розвідка – Хмельницький добре знав, з ким має справу. Корпус Кривоноса, як і в попередніх випадках, діяв окремо від сил Хмельницького, разом із меншими загонами проводив диверсії в тилу ворога, руйнуючи міста й замки з невеликими залогами. Під Пилявцями, на правому березі річки Іква (за іншими даними – Пилява) козацьке військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому фланзі головних сил української армії, розташувалась кіннота Максима Кривоноса. Козацька піхота зайняла греблю, яка сполучала обидва береги річки, і збудувала на ній шанці (укріплення).
9 вересня 1648 року підійшло майже стотисячне королівське військо і стало табором на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалась 11 вересня запеклими боями за греблю через Ікву. Корогви Речі Посполитої під командуванням Януша Тишкевича, Йордана, Самуеля Осінського, Аксака розпочали штурм козацького табору і зуміли відкинути козацькі застави, які обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег і утворили плацдарм для подальшого наступу.
Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч на 13 вересня 1648 року у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар, очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише 15 вересня, а гучні вигуки і мушкетна стрілянина у козацькому таборі начебто на честь прибулих союзників мали, за задумом Б. Хмельницького, ввести в оману командування Речі Посполитої). Вранці 13 вересня 1648 року козацька армія (лівим флангом командував Максим Кривоніс, центром – Іван Чорнота, правим – Карпо Півторакожух) вишикувалась у бойові лади на полі бою.
Першою завдала удару річпосполитська кіннота, але чітко спланованих дій при цьому не виявляла – безладна боротьба почалась по ярах та балках. Витримавши потужний натиск ворожих корогв, піхота хмельничан за підтримки артилерії розпочала контрнаступ. Козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватись у бойові порядки. А поляки, відступивши до свого табору, спробували боронитись, але тут з’ясувалось, що місце для табору вибрали настільки невдало, що про жодну оборону і мови не можна було вести. Про організований відступ теж уже не йшлося. За свідченням польського офіцера: “Як прийшов вечір, панове регмінтарі і полковники з’їхалися тихцем і зі всієї сили почали втікати. І покинули корогви, знаки, гармати, табори і вози численні, що рахуються на багато тисяч. Як кінне військо побачило, що нема старшини, покидало на землю зброю, панцирі, списи і все пішло врозтіч, видавши на різню всю піхоту”.
Під вечір у погоні за ворогом піхота на чолі з самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів табору Речі Посполитої. У ніч на 14 вересня 1648 року командування Речі Посполитої розпочало відступ, який незабаром перетворився на панічну втечу.
Поляки так тікали від селянсько-козацького війська, що за три дні опинилась аж під Львовом. Українці ж захопили близько сотні гармат ворожої артилерії, покинуту зброю та величезний обоз із усяким скарбом. Загальна вартість трофеїв перевищувала сім мільйонів злотих.
Втрати сторін і наслідки битви
Річпосполитьске військо розпалося, зазнавши великих втрат. Втрати козаків і татар були невеликими (можливо, кількасот людей під час боїв за греблю в перші дні). Наслідком цієї найганебнішої, на думку українських і польських дослідників, поразки в історії Речі Посполитої став новий похід Хмельницького, який увінчався облогами Львова і Замостя, знищенням річпосполитської адміністрації на Волині і Поділлі та новими переговорами козаків з Річчю Посполитою, яку очолив король Ян-Казимир.
