ВЕЛИКДЕНЬ

Котилася писаночка з гори на долину,

Прикотилась простісінько до нас у гостину.

А за нею йде Великдень, несе білу паску,

Дзвонить в дзвони, розсипає радощі і ласку.

Я впевнена, що без мами Великдень не був би таким урочистим і добрим святом. Хіба можна стерти з пам’яті ті “армагедони” з генеральними прибираннями, відсуванням меблів, тріпанням килимів, миттям вікон (ще із середини порозкручуй!) і прасуванням шторів-тюлів? Хіба можна забути ті забиті шинками-ковбасами-холодцями-яйцями-салатами-цвітлями-голубцями холодильники (що не влізалося – виносили на балкон)? А передсвяткову випічку перекладанців, пляцків, сирників, медівників, горішків, рогаликів, завиванців, закінчуючи в суботу перемащенням андрутів (вафель) звареним згущеним молоком?

Великий Четвер… Чистий Четвер… Перший день “Великого тридення”.

У Чистий четвер мама приступала до випікання пасок. Це було справжнє дійство, бо перед тим треба було вимити-вичистити усю кухню, повісити чистенькі рушнички, одягнутися в “свіжу” сукенку і пов’язати голову хусткою. Вона молилася перед запаленою свічкою і просила у Бога допомоги.

Випікання пасок було магічним дійством. Мама ходила біля них, як біля маленьких дітей. Спочатку до опари додавалося просіяне борошно і замішувалось тісто. Його ставилося в тепле місце, накривалося рушником і залишалося “підростати”. Коли тісто починало підніматись і “вилазити”, мама вибирала частину на стільницю, додавала м’якенькі розпарені родзинки, терла шкірку лимона і додавала дрібно порізані зацукрені шматочки з шкірок апельсинів, з сливок чи яблук. До паски мама купувала тільки домашні яйця і розтирала цілу купу жовтків – “щоб тісто було рум’яним”.

Тісто розкладалося у великі й маленькі круглі форми і ставилося “доростати”. Перед випіканням на пасках мама укладала хрест (символ терпіння Хреста), по бокам – пташки-зозульки (символ довголіття), квіти або колоски (символ урожаю) і змащувала верх збитим жовтком.

Під час цього святого ритуалу не можна було бігати і галасувати, не можна було гримати дверима і суворо заборонялося відкривати духовку, “щоб паска не сіла”. Саджаючи паску, мама примовляла: “Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце. Хай усі в родині будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ростеш  ти. Світи нам, паско, як світить сонце ясне, щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична”.

До слова, мамині паски завжди “вдавалися”, були високими, пишними і дуже смачними. Найкраща і найвища відкладалася до освячення, а ми вибирали собі маленькі до своїх кошичків.

Мама казала, що Великодня п’ятниця  – найсумніший день у році, оскільки саме цього дня Ісус Христос був розп’ятий і прийняв мученицьку смерть в ім’я порятунку всього людського роду. У Страсну п’ятницю в церкві не буває літургії. Під час вечірні, яка починалася близько третьої години дня – в час смерті Христа, – з вівтаря виносили плащаницю із зображенням знятого з хреста Ісуса, якою покривали стіл, що стояв посеред храму. Ми разом з мамою навколішки посувалися від порогу церкви до Плащаниці, у яку було загорнуте тіло Спасителя.

У цей день не можна було робити нічого: не те що варити, прати, поратись на городі, чи прибирати, а, навіть, купатися. Мама також попереджала, що у Страсну п’ятницю не можна сміятися і радіти: “Той, хто засміється цього дня, плакатиме весь рік”.

“Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого празника – Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї!”

Великодня Служба Божа тривала всю ніч. Її найурочистіший момент наставав опівночі, коли священик сповіщав, що “Христос Воскрес”, а всі присутні з трепетом відповідали: “Воістину Воскрес!”

На Великдень в домі пахло паскою, яйцями, хріном, ковбасами-шинками і солодким печивом. Було радісно, чисто й урочисто (“ніби святі хату перелетіли”, як казала мама). Великодній сніданок починали з молитви. Насамперед ми мусили розговітися свяченим яйцем. Посеред столу мама ставила макітру зі свяченими великодніми стравами – порізаними яйцями, сиром, ковбасою, шинкою, хріном, а навколо – всі мислимі і немислимі для решту світу страви: салати, холодці, голубці, цвітлі (бурачки з хріном), вуджені ребра і т.п. Пам’ятаю, як ми з сестрою змагалися, чия крашанка найміцніша.

Три дні радісно лунало вітання: “Христос воскрес!”  У відповідь звучало: “Воістину воскрес!”

Сьогодні я часто задумуюсь: що з нами б сталося, якби не наші мами? Як вони зуміли серед тої совіцької павутини зберегти найдорожче – нашу віру, наші традиції і наш Великдень?

Світлі спогади дитинства про Воскресіння Христове, наші писанки, кошики, рушнички, паски і про наших мам зігріватимуть нас довіку.

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!

ВЕЛИКДЕНЬ