13 серпня 2023 року у бою з військовими формуваннями рф поблизу Бахмута Донецької області загинув безстрашний та світлий український Воїн Василь Дорошенко з позивним “Паладін”. Болюча звістка миттю облетіла віртуальний світ соцмереж, світлі спогади реальних людей з різних куточків України та світу наповнили фб-сторінку загиблого Героя…
З відгуків рідних, друзів та побратимів Василя Дорошенка вимальовується цілісна, наповнена картина ВСЕСВІТУ однієї Людини, що направду носила в собі цілий світ…
Василь Дорошенко народився в невеличкому селі Тязів на Івано-Франківщині, у 2010 закінчив місцеву школу, а пізніше – навчався у багатьох вищих навчальних закладах, працював і подорожував, читав і творив сам, допомагав та волонтерив… З травня 2022 р. Герой захищав рідну землю від ворога. Василь служив на передовій старшим водієм 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу штурмової роти однієї з військових частин.
Його можна охарактеризувати короткими називними реченнями: Християнин. Лицар. Воїн. Штурмовик. Пластун. Волонтер. Мандрівник. Філософ. Історик. Книголюб. Веселун. Друг. Паладін.
Таке коротке, однак НАПОВНЕНЕ життя Василя спогадами-відгуками людей, котрі його знали і любили…
СПОГАДИ
“Якби ви мене запитали, яким має бути лицар, я б показав пальцем на Василя, бо він прямий і безкомпромісний” (Vitaly Steel).
“Росіяни вбили Vasyl Doroshenko. Мав честь знати його багато років. Василь був нашим волонтером із часів Квантуму, а потім воював. Ніколи не пробачимо” (Макс Кідрук).
“Василь Дорошенко повертається додому, до рідного села Тязів – на щиті.
…мені неабияк пощастило бути вчителем літератури у цього творчого та розумного хлопця. То були перші роки роботи у школі, а Василько так багато читав і знав, що досі пам’ятаю його неординарні судження і цікаві думки… З таким Учнем навчається і вчитель. Честь. І найважливіше: Василь направду любив свій край, завжди був там, де його потребують, допомагав усім, кому міг. Працював віддано і боровся до останнього…! Василь своїм життєвим прикладом нагадав мені філософію Григорія Сковороди… Він був ВІЛЬНИМ…” (Наталія Королевич).
“Як часто ти казав про щось нехороше, що “це не по-християнськи”. З усмішкою, жартома, але водночас серйозно. Ти був істинним християнином. Таким, які існують тільки в книжках. Твоя фраза “бити бомки” завжди викликала в мене усмішку. Обіцяю тобі, що битиму бомки тільки іноді. Бо то не по-християнськи, сидіти склавши руки, коли стільки роботи має бути пороблено. Хотілося б жити, хоча б на половину так, як ти Жив. Ти ніколи не лукавив. У тобі не було ані крихти підлого. Ти був волонтером , ти був книгарем, ти був пластуном, ти був християнином, ти був митцем, ти був істориком, ти був інтелектуалом, ти був роботягою, ти був воїном, ти був світлом. Ти був мудрецем. Ти сипав афоризмам, як інші – матом. Ти був таким проникливим, наче вмів читати думки. Мені завжди видавалося, що ти бачиш мене наскрізь аж до самої душі. Колись я доросту до тебе, братчику” (Романія Яремин).
“Я твердо закохалася у твій розум, найдобріше серце, небайдужість та мужність. Пам’ятаєш, що ти казав мені на першому побаченні: “А хіба це не обов’язок чоловіка – захищати?” Ти завжди тигром рвався у бій. Кожна твоя дія була для України і за Україну!” (Наталія Снітинська).
“Ти світлий. Ти назавжди. Ти це той, хто не вмирає. Ти не маєш йти. Ти маєш жити. Останнє повідомлення: ”Живий і цілий”. Носитиму тебе і твої слова у серці. Цілий світ твій не вцілів. Цілий світ, Василю, розчинився” (Валерія Павлюк).
“Василь. Сам себе підписав “мандрівний казкар”, але був більше філософом. Справжнім стоїком у всьому, що робив. Наше знайомство з Василем – це Зелена Коробка, і два роки спільної праці. Без Василевих рук, ідей і наполегливості того всього зробленого ніяк не уявити. А читаючи спогади про Василя від інших друзів розумієш, що Василь був всюди – зі стількома людьми вчився, працював, мандрував, пластував. Василь покинув навчання в Польщі, щоб їхати на Майдан. Був у Донецьку, Криму. Василь мав свій моральний компас, незалежний від оточення. Правильний моральний компас. І він помагав налаштувати його іншим. Дякую Василеві за це.” (Ілля Петрик).
“При більшості наших перших зустрічей він був з наплічником. Музичні та літературні фестивалі, різні події, якісь акції – рано чи пізно на горизонті з’являвся юнак з рюкзаком, у якому поміж речей та картонок для автостопу завше було багато історій. Де Василя тільки не носило. Об’їздив цю країну цілком. І свого часу надихнув мене помандрувати автостопом, хоча ми разом так і не помандрували. Любив багато розповідати. Про подорожі, про Польщу, в якій вчився, про Франківськ, про людей, які зустрічались. А ще – багато говорити про історію, соціологію, географію, комп’ютерні ігри, книжки, про релігію. Його життя – це не лише дорога з наплічником і картонками, а й внутрішня дорога з пошуку себе. Вчився в коледжі, вчився у Польщі, вчився в УКУ, працював у книгарні, багато волонтерив, весь час багато читав і багато шукав себе. Щось кидав, щось знаходив…” (Ростислав Кузик).
“Боєць Третьої штурмової бригади підтримував майданівців у Донецьку в 2014-му, коли там було дуже небезпечно, волонтер, ревний християнин, Світла Людина, вірний друг… Ти завжди допомагав та служив людям. Вчив дітисьок у пласті, годував безхатьків, допомагав переселенцям… А потім долучився до Збройних сил України. Я знаю, що ти не зміг би інакше. Дякую за тихе аскетичне добре постійне служіння Україні, її людям. З тобою завжди було цікаво, ти скільки всього знав та вмів навертати людей до добра, віри, допомоги іншим. Людей такого калібру дуже, дуже мало!!! Я люблю тебе. Бо хто воює, той не вмирає. Повік залишиться бійцем! Вічна слава і вічна шана!….” (Катерина Петренко).
“У бою з рашистами загинув Василь Дорошенко, один із наших найкращих книгарів. Василь був вельми харизматичний і веселий, креативний і сповнений прагнення до справедливості. З російськомовними відвідувачами він розмовляв українською, англійською або польською. Василь цікавився релігією та історією і міг годинами спілкуватись із читачами біля стелажів з історичними книжками. Коли він звільнився з книгарні, ще більше року відвідувачі приходили до нас і просили, щоб їх проконсультував саме Василь. Слава Герою!” (Книгарня “Є”, Львів).
“Василь, з коробками в руках. З мільйоном запитань, які породжувала твоя природна цікавість до всього. З неймовірною жагою бути причетним, бути потрібним. Ти завжди приходив. Ми покладались на тебе, і ти нас не підводив. Сьогодні про тебе напишуть безліч спільнот, які ти наповнював своєю присутністю. Наша Tarilka.org також спорожніла. Наш світ спорожнів. Росіяни вбили тебе. Ми пам’ятатимемо. Спочивай в мирі, Друже” (Христина Павліш)
“Світлий і відважний Vasyl Doroshenko сьогодні втратив життя, захищаючи нашу країну, людей, культуру. Це був неймовірно щирий, добрий, розумний, духовний чоловік. Він мав мрії, прагнення, а головне – яскраве світло всередині. Одного разу, зустрівши його, це світло неможливо забути. Ми не маємо права забувати тих, хто ціною свого життя виборюють для нас право на майбутнє. Сотні найкращий синів і дочок України втрачають своє життя недарма. Слава Україні! Героям слава!” (Анастасія Лисюк).
“Ти був хоробрим воїном і загинув за Україну! На гніздовий табір “Пласту” в 2017 році ти приїхав одразу з археологічної експедиції з Ольвії, Миколаївської області. І всі діти на таборі проводили розкопки, бо ніхто так, як ти, не міг цікаво розповідати історії, щоб зацікавити всіх дітей. Історій у тебе було багато, бо ти багато читав. Любов до книг та спонтанність, таким навічно запамʼятаємо тебе. Непоправна втрата для родини. Непоправна втрата для Пласту. Непоправна втрата для України. Тихо спи, без тривог…” (Андрій Болехівський)
“Шок. Тільки недавно спілкувались щодо збору. Вася був великим прикладом для мене. Ще з часів, як ми пересікались на нічному волонтерстві на вокзалі на початку війни. Є люди, які не можуть заспокоїтись, коли інші страждають. Vasyl Doroshenko був таким. Прикладом справжнього щирого християнина, який відкликається на потребу. Ми тебе не забудемо!” (Руслан Мамедов).
Сьогодні загинув любий Vasyl Doroshenko. Це невимовна втрата і невимовний біль. Ти найсвітліша людина, яку я коли-небудь знала. Дякую за ті всі довгі та глибокі дискусії про все на світі. Дякую, що завдяки тобі я знаю, що таке справжня дружба і підтримка. Дякую тобі за тебе. “Я б ще додав до сказаного, щоб ви, Маріє, не забували мріяти, щоб мріяли про щось величне і прекрасне. А ще, не забувайте посміхатися” Я тебе дуже сильно люблю. Твоя леді.” (Марія Лисюк).
“Сьогодні в бою загинув мій друг Vasyl Doroshenko. Він був і залишиться для кожного з нас промінцем світла, бо настільки доброї і чуйної людини ще варто пошукати. Брате, хай твоя М-113 мчить по небу і рятує душі наших героїв…” (Сергій Наконечний).
