Знов не міг в ночи спати. І кручусі і думаю.. Ади завтра день зацофаних, йой закоханих.. Ну , а ми з Ганев шей ті закохані. Хоть сі чубим, але й сі любим. Як гепну Ганю в плечі, аж загуділо…
– Ти чо б’єшсі, придурку?
– Та хочу сказати, як я тебе люблю…
– А гепнисі головов в стіну. Тай скажи стіні.
– Е, та ти ніц дівчі не романтична.
– Йой, ти романтику не дороблений. Романтикі в нашому селі вже вімерли як динозаври…
Оце мене вже заїло…
– Як вімерли? Я тобі завтра докажу, я всьому селу докажу, – постановив я твердо – завтра в селі буде шоу для жінок.
А зарас притиссі до Ганьки.
– Мой торбо стара! Яка ти колис молода і файна була…
– А зарас, шо?
– Зарас вже лиш файна. А пам’їтаїш, які ми романтичні були, як ти мені сказала: “Не вірю, шо любиш мене, якшо любиш, то дотулисі язиком до клямки в даерєх мороз тоди був – 25”. Я, як справжний закоханий, не думаючи, зробив це, а ти спокійно пішла до хати і лігла спати. А я стояв, роздзявлений, на колінах під двирьми, слина капала з писка, і замерзала.. А потім прийшла твоя нені з нічної зміни тай каже: “Ти бильню чо тут сидиш?” – Ади язик вівалив і гудит! – І хапнула шуфлю, шо сніг відкидаєсі, та так ні зачєла прігти, як конє… Добре, шо ні вдалосі, відкрутити клямку і втекти з нев, а дома шей моя нені мене парила макогоном покі не відогріла ту клямку від язика… Видиш, які ми романтичні були…Ти думаїш, я нашо тебе намовив притулити язик до казанка в горах? Вже віддано! Йой Ганю, ти шо спиш? Ади я розпинаюсі тут, а воно хропе, як трактор…
На рано я зачєв літати по селі, зібрав всіх хлопів, шо могли ходити на той чєс.
– Хлопці! А ми шо не романтики? Наші жінки шо не варті? Нині День світого Валентина. Місьо Лєнин каже:
– Ну,а це шо таке? Шо за свєто?
– Йой тобі це не поняти.
Правда більшість не поняло, і післало мене дуже далеко. Згодивсі лиш кум, і Іван Гітлер, бо був винен мені три пачки дзигарів і двадцєтку. Бігом на малювали афішу, назва заходу сильна “СІЛЬСЬКИЙ АМУР”. Дали завклубови за оренду фасуль, кусок сала і позамітали коло клубу. Бо бідні ці завклуби, зарплати затримуют тай такі ті зарплати, шо здохнути мож з голоду, а зато перевірок і звітів повно…А держава між инчим починаєсі з культури, але де ті твердолобі поймут…
Короче програма мала бути така: я режисер, Іван Гітлер мав зачитати файне поздоровлення, оратор він був непоганий… Я ше мав заспівати пісню “Ай лав’ ю бебі”, але я переробив, шоб зрозуміло було для села “АЙ ЛАВ’Ю БАБИ”. Не знаю хто автор. Іван мав підограти, на баяні він мав чверть музичної освіти, один рік відучивсі в музичній, а потім закортіло його подивитисі шо в середині баяну, тай розібрав, а скласти не зміг. Ото шо навчивсі то і знав.. Пів пісні Суліко і коломийки однов руков. Але був в селі в почьоті….А в кінци ми з кумом мали показати програму Святкове фаєр шоу. В інтернеті подивилисі. Набрали в ведро бензини, штири факели підріхтували.. Короче програма має бути насиченою…Ми готові…
Мой почелисі злазити баби до клюбу… Матко Божа, я не думав, шо в селі кілько є бабів. Ішли молоді, малі.. Ішли такі, шо через худоби світа не виділи, ішли з палицев ,ішли з двома палицєма. Декого привели, а деяких принесли.. Я думав, шо ті баби довно вже повмерали, а вони ше жиют.
Привели навіть мою першу вчительку. Мені здалосі, шо деякі прийшли прямо з цвинтарі. Завклуб на радості запросив Методистів з району, бо не часто в нашім селі такі заходи, заодно і звіт зарахуєсі. Мой село ожило. За кожним до клубу прибіг пес, чи два, гавкают, кішутсі спаровуютсі. Коти повсідалисі на деревах нявкают, ворони каркают. Всьо починаїм.
За кулісами ми мали три літри горівки, то вживали для сміливасті. Але так мені сі здало, шо до почєтку ми з сміливістю перестаралисі, бо концерт ше не почєвсі, а півтора літри пішло і ми вже нічо не боялисі Почєли піснев —-Айлав’ю.
Баби… Іван гітлер не тим боком взєа баян, але грав якос, кум так лупив у бубен, шо люстра впала на районне начальство. А пси на дворі зачєли помагати нам, виют, як вовки, коти нявкают, село в захваті, діти сі кішут, оплески свист, яйці..
Другий номер вікликав трохи напругу… Іван Гітлер війшов на сцену з пластмасовими квітками і зачєв читати вітанні. Треба мені було, як організаторови, прослухати, шо він понаписував, але вже не вернеш.
– Вітаю всіх закоханих, замучених, задовбаних! Вітаю всіх змій в цему залі, вітаю свою тещу, шо прилізла на двох костилєх, як черепаха, вітаю свою жінку, шос сі вбрала, як малпа в берет червоний! Вітаю котів, бо март іде, аби повіздихували! Вітаю вас, всечесний отче, і вашу жінку. Яйці вам до кінцє тижні занесем, бо кури не несутсі, вітаєм вас голово! Дєкую за той кусок землі, шо мені дали під горбом, шо навіть бурєн не хоче родити, аби вас там поховали як вмрети…Люди! Село вімирая, село віїзжає ,село сі спиває…
І зачєв плакати… Прийшлосі нам закрити штору і налити Іванови порцію би сі вспокоїв. І тут ми з кумом почєли показувати наш коронний номер Фаєр Шоу. Підпалили факели. Віключили світло, включили фонограму і давай ними махати. Діти почєли плакати перші. Потім кум посунувсі і, як падав з рук, вілетів факел, і полетів на головиху, на ній зловиласі норкова шуба, всі зачєли гасити, тут зловилисі штори, на сцені, і бензина в ведрі. Короче завклуб оголосив евакуацію. Першими евакуювали районне начальство, потім ксьонза з попадев, голову й головиху. Потім завклуб крикнув “РІТЕЙТЕСІ ХТО МОЖЕ!” Рітувалисі через вікна, двері, ішли по-головах, пси вили, коти нявкали. Голову хотіли закрити в клубі, але він врітувавсі втечею. Клюб горів, всьо село грілосі. Приїхали пожарні і зачєли гасити. І тут всьо село переключилосі на нас, і зачєли нам дєкувати. Дєкували всі, хто міг догнати. А доганєли навіть баби на палицєх.. Тиждень переховувалисі по сусідніх селах…А потім відбудувували клюб, добре, шо кум майстер.
Ади колис не свідкували це свєто. Ади хотів,як ліпше…а війшло, як все….З ДНЕМ ЗАКОХАНИХ ВАС, ЛЮБІТСІ РАНО І В ВЕЧІР, ЦІЛЮЙТЕСІ В ЗАСОС, І ЧІХАЙТЕ ОДИН ОДНОМУ НАНІЧ ПЛЕЧІ, ЯК МИ З ГАНЕВ РОБИМ.
Автор: Роман Дронюк
Джерело: Lviv1256.com
