Закохана у танець. Рома Прийма-Богачевська

Всесвітньо відома танцівниця, прима-балерина, хореографка, педагог. Жінка, що усе своє життя присвятила танцю, популяризації України у світі. Витончена, неймовірної вроди, безмежно талановита, наполеглива, сонячна, добра… Народні перекази, звичаї, обряди, наша героїчна історія вели вперед мисткиню. Тільки до зірок, попри всі терни! Філадельфія, Мадрид, Пітсбург, Монреаль, Вінніпег, Нью-Йорк, Відень, Швейцарія, Флорида, Лондон, Атени, Цюріх, Маямі, Америка, майже вся Європа, – ось лише частина карти світу, де бувала і творила наша видатна українка. Серед вихованців Роми Прийми – близько тисячі учнів із трьох поколінь українців. “Українська артистка високої кляси, що у своєму індивідуальному танці об’єднує класичний вишкіл з українським фольклором”, – так про нашу Рому говорили в один голос відомі митці та критики.

Рідний дім…

Все почалося у Перемишлі (території Польщі), де 3 березня 1927 року в сім’ї музикантів: співачки-музикантки, піаністки Іванни та лікаря Євстахія Приймів народилася донечка Романія. Уже невдовзі сім’я переїхала до Львова, де і минули роки дитинства та юності. Варто сказати, що матір дівчини Іванна з дому Шмериковських була неабиякою красунею, і, кажуть, першим сильним коханням Василя Вишиваного (Вільгельм Франц Йозеф). Хрещеним батьком Роми був відомий оперний співак Михайло Голинський. У родині Приймів завше витало мистецтво, а то неабияка штука! Ніби і зорі зупиняються, коли серце творить… Отож, балачки про театр, оперу, музику були скрізь. Рома мала неабиякі здібності до музики, але уже у 4 роки це дівчатко розпочало знайомитися із світом танку. У 8-річному віці вступила до школи ритмічного танцю за методикою Жака Далькроза у Львові. Відтак стала наймолодшою солісткою Львівської опери, маючи лише 14 років!

Проте у тяжкий воєнний час мати з донькою вирушили на Захід. Позаду залишили рідний дім, щирі спогади і могилу батька, якого, за іронієї долі, забрала недуга… Найперше проживали у Відні, тут Рома навчалася в Музичній академії, закінчила заклад на відмінно. Як прима-балерина виступала в театрах Австрії, зокрема у Краєвому театру в Інсбруці, згодом – у США; як солістка – в Роял-Балеті у Вінніпезі, далі – як хореограф у Монреалі. Завжди поруч – мама Іванна, що, до того ж, була і акомпоніаторкою для доньки. Їздила Рома Канадою, Північною та Центральною Америкою з програмою “Танці і характери України”. Декорації, костюми – все мисткиня продумувала до деталей. Отож, і композиції виходили неймовірні, чуттєві, сильні…

“Ви нам потрібні, бо ви наші…”

Такими словами вітала Рому Приймівну, неймовірну красуню, одна канадійка українського походження у місті Форт-Вільям (Шотландія). Наша на карті світу-неймовірна Рома Прийма – у заміжжі Богачевська пройшла крутий, бурхливий, насичений, успішний шлях до світової слави танцівниці, а згодом і хореографа. Вперше дебютувала на сцені театру опери та балету у Львові, далі пройшла вишкіл у найкращих митців Австрії, опісля – навчання в Канаді, і світи: такі непізнані, а заразом близькі, бо всюди ловила мить – навчитися чомусь новому, удосконалити вміння, пізнати себе, а головно – його величність танець…У журналі “Наше життя” за 1951 рік читаємо: “І справді наша Рома неначе виросла. Хоч і давніш її постать була гордо випрямлена, а чорні очі блистіли як вуголь, то є щось нового у погляді. Є зрілість, яку їй дала чужина…”.

Танкові сильветки

Різні ролі доводилося грати та проживати на сцені Романії, але найближчими були українські танці, бо то – своє, рідне… Черпала енергію з українського фольклору. В 1950-х роках Рома танцює з всесвітньо відомою групою Марти Грем у Нью-Йорку. Легендарні танці, які виконувала артистка: “Русалка”, “Ікона”, “Чайка”, “Жниця”, “Відьма”, “Обливаний понеділок”, “Верховина”, “Марія Магдалина” та інші. Композицію “Жахи війни” особливо відзначали критики, говорячи про потужне, драматичне виконання. А ми можемо побачити кадр з тої містерії духу і боротьби. І як тепер це відгукується у серцях, бо ж знову війна…

Як писала про Рому Прийму відома журналістка Лідія Бурачинська: “Наша Рома пустилась у дорогу сама. Без підтримки багатіїв, а навіть без великого зрозуміння громади. На цьому шляху вона мала одного провідника – свою матір Іванну і митців звуку (Фіялу), кисти (Бутовича), і слова ( Р. Купчинського), що дали їй помічну руку…”. Авторка цих рядків називала Рому “перелітною пташкою”, яка спішила до всіх зі своєю українською душею та великим мистецтвом.

1960 року мати Роми – Іванна Прийма ділилася із журналісткою “Нашого життя” незабутніми враженнями від побуту і виступів у Парижі. Було чимало молоді, були такі, що народжені вже у Франції, або такі, хто лише пам’ятав Україну. Але для тих людей виступи Приймів: матері та доньки були ковтком чистого повітря на чужині. “Цей вечір створив враження, якого ніколи не забудемо… Це був найкращий момент нашого побуту в Парижі. Не грімкі оплески й квіти від друзів і чужих, але ті заплакані очі, з якими приходили до нас за куліси молодь, давні й нові емігранти…”, – пригадувала Іванна Прийма. Союз українок Франції влаштував чудову зустріч-привітання, а серед поважних гостей були: Марта Калитовська, Роман Купчинський, Марія Пастернак, Володимир Кубійович та інші.

1963 року Рома одружується із відомим співаком Юрієм Богачевським, невдовзі народжує двох діток: Анну та Бориса. З цього часу мисткиня дещо залишає сольні виступі і вже до останніх днів свого насиченого творчого життя працює над курсами, школами і таборами мистецького танцю. Цього ж року жінка створює власну школу балету та українських народних танців у Йонкерсі, Нью-Йорку… Цілими сім’ями водили діток до талановитої учительки…Її учні – то діти від 5 і до 18 років, котрі вчилися не лише танцювати, а й жити на сцені і творити магію – магію танцю: класичного і народного. Балетні школи Роми Прийми здобули світову славу та неабиякий авторитет; штудіювали як сольні танці, так і групові, ставили мюзикли, як-от “Попелюшка”, “Квіт папороті” на сценах Вашингтону, Нью-Джерсі, Нью-Йорку. Уже дуже скоро школа майстрині танцю здобула шалену популярність, із лекціями Рома Прийма їздила навіть до Бразилії. Опісля розпочала постійні курси українських танків.

1969 року, даючи інтерв’ю для журналу “Наше життя”, мисткиня казала: “Моя професія досі мене не завела. Як особисті виступи, так і підготовка балетів, ось хоч би “Попелюшка”, балет до опери “Анна Ярославна”, все дають мені задоволення і сатисфакцію. А що не все буває легке, без зусилля – яка ж професія не має важких втомливих моментів?”.

Кілька порад від Роми Прийми для тих, хто прагне займатися балетом:

Наука балету повинна починатися вже у ранньому дитинстві;

Треба пам’ятати про відповідний підхід до лекцій;

Учні повинні вправлятися вдома, виробляючи почуття ритму, скоки, балянс-рівновагу;

Не пропускати лекцій.

1978 року створено ансамбль “Сизокрилі” – глибоко-патріотична програма, танці народної тематики… Найбільшим здобутком, радістю був приїзд “Сизокрилих” до України 1992 року. 40 вихованців приїхали разом із талановитою наставницею до рідного куточка, тут серце бриніло найдужче. Концерти відбулися у Києві, Львові, Івано-Франківську, Калуші, Харкові. Серед її найпотужніших творів – драматичний балет “Битва за свободу”, присвячений трагедії Чорнобиля, та “Ікона” – історична вистава про відзначення тисячоліття християнства в Україні.

Пам’ять має жити…

Чимало спогадів залишили вихованці про свою неймовірну учительку життя, а не тільки танцю, – Рому Прийму. Зі спогадів учениці Роми Прийми – Тетяни Зозулі: (цитуємо мовою оригіналу, із газети “THE UKRAINIAN WEEKLY”, SUNDAY, JUNE 6, 2004). “Our mothers and grandmothers brought us to class, and watched us with pride. They were part of Pani Roma’s circle of grace. They were artistic contributors to the grand vision – sewing our costumes into the night – fairies, demons, princesses, boyars, mice, fireflies, flowers, Ukrainian national costumes of every region – they attempted it all, with extraordinary outcomes. As a young child I looked forward to every new production. This meant the fun of new choreography and music. It also meant “the trip downtown” to the fabric district, where Pani Roma (often with my mother in tow) would dream up the much-anticipated costume. I could hardly wait to see the colors and textures of tulle, silk, and gold or silver lamé for our ballets, or the velvets and flowers for our folk dances. We were prolific! We danced everywhere – in major recital halls, at New Year’s Eve “zabavas,” in school auditoriums…”. Жінка із захопленням пригадує атмосферу тих творчих днів, коли творилося свято танцю, танцем ставало саме життя…

Також наша неймовірна українка була доброю товаришкою і підтримкою для пластунів у діаспорі: “… Хто має змогу заглянути до залі, де пані Рома веде свої лекції та чує її зрівноважений голос, яким десять разів повторює ці самі вказівки, той знає, що тільки з ними могла пані Рома добитися у своїй танковій кар’єрі великих успіхів”.

Ми писали уже про ще одну талановиту, видатну українку-танцівницю – Оленку Заклинську. Багато пов’язує цих красунь: окрім роду українського, ці жінки творили і жили Україною у світі, вони несли світло, виховали сотні вихованців, зрештою – залишили по собі нетлінні спогади. Жили танцем.

У Нью-Джерсі 23 травня 2004 року велика артистка Рома Прийма відійшла у засвіти, саме в час своєї 40-літньої діяльности у мистецтві танцю. Найзаповітнішою мрією танцівниці було продовження її місії – світити мистецтвом для людей. Так, це було і останнє прохання – продовжити передавати новими поколінням український танець. Той танець, як світ – широкий, як небо – безмежний… Художня вмілість у поєданні з ритмікою, пластикою, українською енергією творили дивовижний світ. У ті світи зайшли тисячі дітей, звідти вийшли вони уже іншими, кожен – з чимось добрим, добірним, важливим, непроминальним, тим, що потім дало нове життя. І це все вміла вершити одна велика жінка – Рома Прийма- Богачевська. Жінка, закохана у танець і життя… А її “Сизокрилі” і досі живуть…

За матеріалами давньої преси, діаспорних видань –

“Нові дні”, “Наше життя”, “The Ukrainian weekly”, “Svoboda”, спогадів