Наприкінці 2013 року петриківський розпис як оригінальний художній стиль було включено до реєстру нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
А починався він у ХVIII столітті з селянського хатнього стінопису на Дінпропетровщині, Слобожанщині, Поділлі. Рослинним орнаментом малювали стіни хат та печі, в районі Петриківки ці орнаменти були особливо дрібними та вигадливими і з великою кількістю деталей. Коли цей вид народного мистецтва набув характеру масової моди, найталановитіші народні художники почала робити «мальовки» – ті ж орнаменти на папері, мальовки клеїли на сволоки, стіни, на печі, були мальовані рушники і килими.
Надія Оврамівна Білокінь (1893 – 1981), майстер народної творчості (1936 р.), член Спілки художників (1962 р.)
Техніці малювання вона навчилася від матері, а надихала її чарівна українська природа. З 12 років вона стала допомагати матері прикрашати хату мальовками, а з 14 років, як і Т. Пата, вже заробляла на життя малюванням. Художниця згадувала: «Малювання давало мені, по-перше, безмежну втіху і задоволення, а по-друге, це було матеріальне забезпечення моєї сім’ї».
Коли Н. Білокінь у 1913 році вийшла заміж, вона навчила малювати квіти свого чоловіка, його матір, своїх подружок – Орину Пилипенко та Надію Тимошенко, і всі разом вони виготовляли мальовки на продаж. Ці мальовки мали великий попит і з успіхом продавалися на базарах Катеринославщини й Полтавщини.
У своїх композиціях Н. Білокінь наслідувала місцеві традиції стінопису, витинання, вишивки. Вона з легкістю створювала рослинний світ на свій лад, не переносячи квіти на папір натуралістично, а знаходячи нові узагальнені форми (мал12). Учитель малювання О.Ф. Статива згадував: «Спостерігаючи за роботою майстрині, дивуєшся, як вона швидко орудує простою котячою щіточкою, вимальовуючи дивовижні, різноманітні квіти на очах у глядача».
У 1936 році Н. Білокінь була учасницею І Республіканської виставки народного мистецтва, на якій експонувалося багато її квітів та жанрових композицій. На жаль, життя майстрині склалося так, що після смерті чоловіка на війні, вона залишилася з п’ятьма дітьми без хати, без матеріальної допомоги і боролася за життя своєї родини.
Мистецтвознавець Ю. Смолій зазначає: «Надія Білокінь залишилася поза Петриківкою… Така усамітненість від офіційних художніх структур… дозволила Надії Білокінь зберегти в первісній недоторканості надбання петриківської кальовки».
Творчий доробок майстрині складається з двох частин: по-перше, це традиційне квіткове малювання і, по-друге, краєвиди і сюжетно-жанрові фігурні картини: «Весілля», «Українські дівчата», «Роман і Оксана», «Пряха» та ін.
У своїх мальовках художниця свідомо намагалася зберегти традиції хатнього малювання у всій його цілісній стилістиці. Саме тому мальовки Н. Білокінь яскраво декоративні. Вони побудовані на ритмічному контрасті чистих локальних кольорів (червоний – зелений, жовтий – синій, зрідка рожевий – фіалковий), які вона не змішувала, як Т. Пата, а співставляла. Її квітки, суцільні і легкі, мережані, не перекривають одна одну, а гармонійно розміщуються на білому тлі паперу. Композиції переважно симетричні, врівноважені, статичні.
Олександр Статива, який працював у Петриківці вчителем малювання і був одним із дослідників петриківського розпису, так описує роботи Надії Білокінь: «Олівцем Білокінь не користується ні при малюванні квіток, ні навіть при складанні великих орнаментальних композицій. Вона малює саморобними щіточками (квачиками), виготовленими з котячої шерсті. М’якою щіточкою вона не водить по білому полю аркуша чи стіни, а лише злегка торкається до нього в напрямку від себе, залишаючи легкий слід, і тут же, відриваючи щіточку, повторює знову ці рухи. Така техніка мазка надає можливості майстру досягати надзвичайної ажурності, легкості малюнка..
У композиції квітів спостерігається щонайбільше чотири типи побудови: по трикутнику, по діагоналі, від центра і віночком. У великих композиціях Білокінь застосовує середню осьову лінію і вже тоді рівномірно заповнює весь аркуш квітами та листочками.
Будуючи окрему квітку чи складну орнаментально-рослинну композицію, Білокінь завжди виходить не з лінії, а з кольорової плями з послідовним заповненням всієї площини. Кольорові плями залежно від різних фарб дають різні колористичні ефекти, хоча палітра у Білокінь в більшості обмежується червоною, синьою, жовтою, а також рожевою, фіолетовою і зеленою фарбами».
Мисткиня винайшла свій власний жанр, до якого часто зверталася, – це «весільний поїзд». Поїздом на Наддніпрянщині називали наречену з нареченим і всіх гостей, які вирушали на весілля. Н. Білокінь з любов’ю малювала ці жанрові картини, часто не повністю, а у фрагментах, зображуючи ту барвисту, співучу, веселу Україну, яка була близькою до її серця.
Померла художниця 5 лютого 1981 року. Сьогодні роботи Надії Білокінь зберігаються в музеях.
Книга: «Надія Білокінь. Альбом» О. Статива
