Масове переселення українців до Канади розпочалося з кінця ХІХ ст. Значна частина емігрантів осідала на малозаселених тоді теренах провінції Манітоба. Саме тут, у Вінніпезі (столиці Манітоби) знайшла свій дім і українська емігрантська родина Луї та Ганни Савчуків. 28 грудня 1929 року на світ з’явився хлопчик – третя дитина у сім’ї. Скоріше за все його хотіли назвати Тарасом, однак тогочасна канадська політика не схвалювала подібного. У документах про народження малюка записали як Терренс Гордон Савчук, якого у США та Канаді знають також під прізвиськом Юкі («українець»), яке йому дали у його першій серйозній команді «Детройт Ред Вінгз».
Майже завжди спортсменів до перших серйозних кроків на спортивній ниві підштовхує і в подальшому допомагає хтось із рідних. Але з Савчуком все сталося зовсім не так. Справжнім випробуванням для малого Террі стала смерть обох старших братів, однак найбільшим – смерть старшого брата – Майка (Миколи), що подавав значні надії у хокеї. Він був йому і першим хокейним наставником, і прикладом у житті. «Я не міг повірити в те, що трапилося, – говорив згодом, вже суперзірка НХЛ Террі Савчук, – Я сумував кілька місяців, і не знаю, чим би все закінчилося, якби не хокей. Щитки Майка висіли в моїй кімнаті на найбільш видному місці і постійно нагадували мені про брата. Зрештою, я твердо вирішив стати, як і він, голкіпером. Коли я виріс, одягнув їх не просто так, як зазвичай, для примірки, а на справжню гру, і провів її просто прекрасно. Зрозумів – це стане моїм життям».
Наступним бар’єром на шляху до великого хокею стала травма руки, яку Савчук отримав, граючи з дітьми. Боячись батьків, він довго приховував перелом, коли ж все з’ясувалося, то виявилось, що кістки вже зрослися неправильно. Довелося провести три операції на руці, проте вона стала коротшою за іншу на цілих 2 дюйми.
Незважаючи на це, Террі став одним з найперспективніших місцевих спортсменів не лише у хокеї, а й у бейсболі, яким теж захоплювався. У 15 років Савчук дебютував у юнацькій хокейній команді «Вінніпег Монаркс», у якій досяг неабияких успіхів. На нього звернули увагу скаути однієї із найсильніших команд НХЛ «Детройт Ред Вінгз» і запропонували підписати контракт. Цьому перешкодила інша відома команда «Бостон Брюінз», фарм-клубом якої була перша команда Террі Савчука «Вінніпег Монархс». Наступні 2 роки майбутня зірка грала у юнацькій команді «Ведмедів». Але у 17 років доля Террі кардинально змінилася. Інвалідність батька, яку той отримав на будівництві автоматично зробила Террі Савчука єдиним годувальником сім’ї, і той не вагаючись звернувся до менеджера «Червоних крил» із проханням підписати повноцінний контракт. Незабаром Террі Савчук отримав свій перший спортивний заробіток – 2000 доларів.
Спочатку Савчук грав за фарм-клуб детройтців, команду «Гелт Ред Вінгз», з яким виграв кубок провінції. У 1947 році керівництво клубу вирішило перевести молодого воротаря у команду на ранг сильнішу «Омаха Найтс». У свій перший сезон, він став кращим новачком ліги і всі розуміли, що йому судилося стати першокласним гравцем. Однак жахлива травма ледь не поставила хрест на кар’єрі Савчука. Під час одного із матчів шайба влучила йому в око і лише завдяки своєчасному втручанню лікарів око вдалося врятувати, але зір повністю не відновився. Через кілька тижнів нова проблема – артрит. Як і чому вона торкнулася Террі в такому молодому віці невідомо, але нестерпний біль в плечах і ногах не давали йому спокою до останніх днів життя.
Наступного сезону Савчук уже грав у складі «Індіанаполіс Кепіталз», яка виступала в АХЛ. Ще через рік відбувся його дебют в «Детройт Ред Вінгз», хоча в регулярному чемпіонаті НХЛ Террі провів лише сім матчів. У ті роки останній рубіж «Детройта» захищав Гаррі Ламлі, і про будь-яку альтернативу ніхто й не задумувався, бо у того голкіпера був один з найвищих показників надійності в лізі. Однак, Ламлі отримав травму в одному з матчів, і тренеру довелося випускати на лід Террі Савчука. Під час свого дебюту другий воротар команди провів блискуче. Вигравши чотири з семи матчів, один з яких відстоявши на нуль, Савчук переконав тренера в тому, що ноша першого номера йому цілком під силу. У цей перший сезон він здивував усіх, не лише своєю реакцією, а насамперед новим стилем. На відміну від інших воротарів, які стояли у воротах у повний зріст, він проводив практично весь матч, зігнувшись мало не під прямим кутом. Звичайно, стояти так було і справді зручніше, вся біда була тільки в тому, що подібне нововведення, яке змінило уявлення про гру воротаря, Террі здійснив аж ніяк не завдяки своєму революційному мисленню, а тому, що через артрит спина не розгиналася.
Влітку Гаррі Ламлі приміряв форму «Чікаго Блекхокс», а Савчук став першим голкіпером «Червоних крил». Він нікого не розчарував. Північна Америка була вражена грою нової зірки. 70 матчів надійної гри! 11 з них – «сухі»! Він виграв 44 матчі, програв лише 13, нічиїх – 13. Незважаючи на травми Террі з’являвся у кожній грі. Він закінчив сезон з найкращими статистичними показниками! У середньому за матч Савчук пропускав менше однієї шайби; в 70 іграх він зробив 977 сейвів. І цілком логічно, що продемонстровану гру не могли не відзначити хокейні експерти. За ці звершення Савчук отримав приз як кращий новачок НХЛ – Приз Колдера.
Позбавлений через свої недуги всіх інших радощів життя, він жив хокеєм двадцять чотири години на добу. Втім, нічого дивного в цьому не було. Террі завжди хотів бути кращим воротарем НХЛ і платив за своє бажання дорогу ціну.
Він цурався гучних компаній, не святкував разом із командою перемоги і не заливав горе пивом або вином після поразок. Він зневажав автографи, журналістів і намагався триматися від них подалі. Зазвичай у відповідь на привітання він просто супроводжував людину суворим поглядом. Незважаючи на це, ніхто жодного разу не поставив питання про його перебування в команді, бо Террі був на вагу золота і те, що він творив у воротах, не вдавалося нікому, а його мужність здавалася багатьом просто неймовірною, що змушувало забувати і про його важкий характер, і про гарячковість.
Наступні п’ять років стали роками його величі. Особливо вдався сезон 1951-52, коли мало того, що Савчук поставив особистий рекорд по голах у свої ворота – 1,9 за матч, а й показав фантастичну гру в плей-офф. Його команда обіграла «Торонто» і «Монреаль», а голкіпер «Ред Вінгз» пропустив лише 5 шайб за вісім матчів.
У 1954 році Террі потрапив у жахливу автокатастрофу і, переламавши чи не всі ребра і порвавши легені, вже наступного року став володарем Кубка Стенлі у складі «Детройт Ред Вінгз». Однак у 1956 році його обміняли до Бостона, чого не чекав ніхто, а в такий подарунок не вірили навіть в найдавнішому місті Нової Англії. Скоріше за все приводом до цього була звичайна потреба зменшити видатки. Одночасно почалися перші серйозні негаразди у сім’ї Террі. По-перше, він конфліктував із тестем, багатим і впливовим детройтським власником гольф-клубу та інвестиційної корпорації, через те, що той вимагав від нього податися у бізнес. А завищені фінансові апетити стосовно нього, виводили Террі з рівноваги і закінчилися короткочасними сварками Савчука із дружиною. Террі не надто вдало ввійшов у сезон і вперше в його кар’єрі поразок було більше ніж перемог. Команда зайняла п’яте місце і не потрапида до серії плей-офф. Все це наклалося на постійну емоційну напругу Савчука, що й призвело до серйозного нервового зриву. Наступного сезону Савчук заявив, що закінчує кар’єру. Під тиском Патрисії (дружини) та тестя, він почав свою «бізнес-кар’єру», тільки от продажі авто, страхова і менеджерська справи бажаного успіху йому не принесли.
У 1957 році лікарі поставили йому страшний діагноз: гостре інфекційне захворювання крові. Не варто і говорити, що відчайдушна боротьба із важкою хворобою забирала у блискучого воротаря всі його і без того підірвані фізичні і моральні сили. Він став ще більш похмурим, не відповідав не тільки на жарти, але навіть на привітання. Ситуація погіршувалася ще й тим, що Террі вже збирався йти зі свого улюбленого хокею і навіть не уявляв, що з ним буде без того єдиного, що у нього ще залишалося в житті.
Але до життя його повернуло запрошення знову грати за «Детройт». Наступні 7 років Террі Савчук провів за свій клуб в кожному сезоні не менше 60-ти ігор і майже всі у серіях плей-офф. Звичайно, це не були настільки вдалі для команди роки, як на початку 50-х, але для Террі це був успішний період. Йому доводилося грати із набагато слабшим складом (особливо в захисній ланці) та ще й пережити зміну спортивних поколінь. Террі, крім воротарських функцій, перейнявся й виховними, як досвідчений ветеран. А приклад було з кого брати – команда з непевною грою тричі побувала у фіналах Кубка Стенлі і в цьому була найбільша заслуга Террі, котрий деякі ігри «на уколах» стояв, відбиваючи по 30-40 ударів суперника в рамку його воріт.
Наступним клубом став канадський гранд «Торонто Мейпл Ліфс». Вже у перший сезон у ньому він отримав черговий трофей – «Везіна трофі», який видається найкращому воротарю ліги, а в 1967 році Савчук виграв свій останній Кубок Стенлі. Тоді дует воротарів Савчук-Бауер став найуспішнішим у лізі. Наступні два роки були періодом кризи у житті Террі. Він розлучився зі своєю дружиною, хокейна кар’єра пішла на спад і він часто міняв клуби. За цей час він перебував у стані «Лос-Анджелес Кінгс», потім знову повернувся в Детройт. У свій останній сезон Террі грав в «Нью-Йорк Рейнджерс» і разом зі своїм одноклубником Роном Стюартом орендував будинок в передмісті Нью-Йорка. Подібне багатьом здавалося дивним, бо ніхто не міг зрозуміти, як такий завжди веселий і товариський хлопець, як Рон, міг перебувати з відлюдкуватим і вічно похмурим Савчуком під одним дахом. Тим не менше, вони прекрасно вживалися один з одним. Але і без конфліктів не обійшлось і в один травневий вечір 1970 року між ними розпочалася сварка, яка закінчилася бійкою, відновити деталі якої не вдалося і до цього дня. Як би там не було, закінчилася вона для Террі трагічно. Впавши, або сильно вдарившись діафрагмою, Савчук отримав фатальні пошкодження. Лікарі провели три операції, які, однак, не врятували великого воротаря. 31 травня 1970 року легенди не стало.
Людина складної і трагічної долі і ще більш складного характеру, Террі Савчук своїм унікальним життям довів безмежність людських можливостей і велич духу. Не злічити отриманих ним на льоду і за його межами травм, і все ж він завжди підіймався, що притаманне дуже небагатьом. «Протягом перших п’яти років його кар’єри, не було воротаря, який грав краще, ніж Террі Савчук, – стверджує зірка «Детройт Ред Вінгз» того часу Тед Ліндсей. – І наскільки я розумію, ще тисячу років не можна буде знайти когось схожого…». Доля Савчука, стала, так би мовити, квінтесенцією долі всього українства. Життя постійно випробовувало його на міцність, посилаючи йому напасті одну за одною. Коли інший давно зламався б і все кинув, Савчук знаходив в собі сили протистояти долі аж до його трагічної смерті. І Україна має гордитися, що серед її синів був той, хто прославив її ім’я задовго до падіння «залізної завіси».
Джерело: incognita.day.kyiv.ua
