Він народився і працював в Україні, а в своїх роботах висвітлював її історію, побут, пейзажі… Його творчістю захоплювались такі відомі митці того часу як Юзеф Брандт та Ілля Рєпін. Йому пропонували залишатись на теренах інших держав, та він повернувся. Його застерігали не їхати в Київ, бо там радянська влада, репресії, – та він наважився… За Україну, за любов до неї, за найцінніший внесок, який він тільки міг зробити – розвивати українську культуру, – його розстріляли.
Джерело: zik.ua
Винним себе не визнав, бо немає вини в тому, що ти українець. І тільки через кілька десятків років його ім’я реабілітували. Постать буковинського генія, про якого досі немає ґрунтовної монографії, постать генія, яким захоплювався світ, а радянська влада вбила. Постать генія житиме вічно в його картинах, у щирій любові до України, яку він показував у кожному мазку пензля…
Ми всі добре знаємо картини, які він написав, але не всі знаємо, хто ж він – Микола Івасюк.
Завідувач відділу українського мистецтва ХІХ початку ХХ століття Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксана Жеплинська розповіла про життєвий та творчий шлях художника Миколи Івасюка.
Він був одним з тих перших, які почали працювати на рідну культуру
Микола Івасюк належав до тієї когорти художників, які своєю творчою діяльністю відроджували українське національне мистецтво. У часи, коли він жив, не було нашої української держави, не існувало ніякого вищого мистецького закладу, а суспільність ще не була готова до сприйняття творів мистецтва. Але він як особистість, як громадянин, як художник – добре розумів, яку важливу роль має культура. І він був одним з тих перших, які почали працювати на рідну культуру.
Відомий український письменник Осип Маковей був хорошим товаришем Івасюка і згодом про нього скаже такі слова: «Мало мати лише талант, важливо мати і таку відвагу, яку мав Микола Івасюк, щоб почати працювати на ниві українського мистецтва».
Вдосконалення майстерності
Народився 1865 у місті Заставна на Буковині. Після закінчення школи в Заставні вступає до Чернівецької вищої реальної школи, де професором живопису є український художник Юстин Пігуляк. Він і виховує у Миколи Івасюка любов до мистецтва, даючи безкоштовні уроки.
Згодом Микола Івасюк їде навчатись у Віденську академію мистецтв. Тут художник подає гарні надії, тому після успішного закінчення його рекомендують (як одного з найкращих художників історичного жанру) до Мюнхенської академії мистецтв для подальшого удосконалення майстерності.
Знайомства на все життя
Навчаючись у Мюнхені, Микола Івасюк знайомиться зі своєю майбутньою дружиною-німкенею, а також знаходить побратима на все життя – польського художника-баталіста Юзефа Брандта.
Брандт, уроджений шляхтич, щоліта запрошує друзів-художників до своєї садиби в Ороньську, де вони малюють та відпочивають. Друзі-художники утворили там «Вільну Ороньську Академію». Тут же Івасюк знайомиться з Іллею Рєпіним, який захопився роботами Івасюка, а ще більше його задумом полотна про Богдана Хмельницького. Рєпін порадив художнику поїхати до Києва, щоб зробити замальовки місцевості для майбутньої роботи.
Українцеві пророкують видатне майбутнє художника і пропонують залишитись на чужині, але він все-таки вирішує працювати на свою культуру і повертається додому.
Рідна Буковина
На рідних теренах, у Чернівцях, Микола Івасюк організовує перші персональні виставки, де представляє свої картини: «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком», «Битва під Хотином», «Відпочинок», «Жнива», «Буковинець», «Мати», «Без хліба», «Бідна селянська хата» та інші.
Значну увагу в своїй творчості художник приділяє Українській національній революції ХVII ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Зокрема, він створює кілька робіт, що присвячені легендарному козацькому полководцю Іванові Богуну, який відіграв важливу роль в часи польсько-української війни 1648-1657 років.
У 1899 році засновує художню школу для «талановитої та бідної молодежі», якою керує до від’їзду у Львів у 1908 році. Разом з учнями розписує церковні іконостаси у Заставні, в Кіцмані та в деяких селах на Буковині.
Початок роботи над головною працею життя
Як художник Микола Івасюк звертається до історичних тем. Він є прекрасним майстром історичного жанру, де змальовує боротьбу українського народу за свою незалежність.
Ще коли він навчався у Віденській академії мистецтв, поставив собі ціль, про яку згодом напише: «Найважливішою моєю метою було написати образ Богдана Хмельницького».
І у 1892 році Микола Івасюк розпочинає роботу над картиною «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». Над цією роботою він багато працював. Відомо, що ще навчаючись у Відні та Мюнхені художник виїздив до Києва, щоб дослідити місцевість, де перебував Хмельницький.
Усе заплутала війна: Німецький шпигун і заслання
У час, коли почалася Перша світова війна, Івасюк проживає у Львові. 3 вересня 1914 російське військо вступає до Львова, а вже у квітні 1915 року його відвідує Микола II, приїзд якого доручили зобразити Миколі Івасюку. (У Національному музеї українського образотворчого мистецтва зберігається ескіз Івасюка до картини «В’їзд Миколи ІІ у Львів»).
Після цього, в середині квітня, німецько-австрійські війська переходять в контрнаступ і відвойовують більшу частину Галичини. А російські війська, відступаючи, беруть з собою заручниками півсотні провідних українських діячів, серед яких є й Микола Івасюк.
З клеймом «німецький шпигун» художника висилають до Ростова-на-Дону, і тільки згодом він повертається в Україну.
Поштові марки, які так і не використали
У 1919 році Микола Івасюк на замовлення уряду Директорії Української Народної Республіки проектує поштові марки. У проекті їх було 14, 8 з них вдалось реалізувати. Тематика марок була, як і творчість Івасюка, – історична. Вийшли вони під назвою «Віденська серія» (від місця друку), але сталося так, що коли їх надрукували, УНР вже не існувала, тому марки так і не використовувались.
Застерігали не їхати
У 1925 році Миколу Івасюка та професора Євсевія Ліпецького голова Раднаркому УРСР Влас Чубар запрошує викладати малярство в Київській Академії мистецтв. Ліпецький не приймає запрошення і застерігає Івасюка не їхати в СРСР, бо від утікачів наслухався про комуністичний режим і масові репресії. Проте наївний художник не слухає друга і вже наприкінці 1926 року разом із сім’єю переїжджає до Києва, де вони отримують радянське громадянство.
Художник Василь Кричевський згодом оповідав, що перед смертю Микола Івасюк дуже бідував і був розчарований такою «Україною».
Все українське нищилось, тому знищити хотіли й Миколу Івасюка
18 вересня 1937 року в квартиру Миколи Івасюка увірвалися енкаведисти і влаштували обшук. Тут вони нічого підозрілого не знайшли та все ж кинули художника до Лук’янівської в’язниці.
Уже через місяць на митця «накатали» постанову, у якій йшлося про те, що Микола Івасюк є активним учасником української націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки, і нібито утримував явочні квартири німецької і гетьманської агентури.
Звинувачений винним себе не визнав
«Звинувачений Івасюк Микола Іванович винним себе не визнав», – так напишуть слідчі. Проте це аж ніяк не врятує талановитого українського художника.
14 листопада 1937 року було ухвалено вирок: «Івасюка Миколу Івановича розстріляти. Особисто належне йому майно конфіскувати». 25 листопада 1937 року Івасюка розстріляли, після чого закопали у Биківні…
Реабілітували ім’я українського художника аж в 1980 році «за відсутністю складу злочину».
Головну працю життя врятували випадково
До найвідомішої картини «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» Івасюк створив чимало ескізів. А над нею самою працював близько 20 років, – так стверджують дослідники його творчості. Проте за словами доньки Івасюка – Олени, насправді він працював над цією картиною понад 40 років – від 1892 року аж до 1936 року.
Робота дуже великих розмірів – має 3,5м на 5,5 м. Зараз експонується в Національному художньому музеї України в Києві. У фондах львівського музею є два ескізи цієї картини, створені рукою Івасюка.
До наших днів вона збереглась завдяки випадку: у 1937 році, коли Миколу Івасюка арештували, багато майна конфіскували, зокрема і його творів. Але ця картина збереглась лише тому, що вона була скручена і стояла за дверима у ванній – на неї просто не звернули уваги, не зрозуміли, що це картина.
Також донька Івасюка подає ще одні цікаві факти щодо цієї картини: якщо приглянутись, то в кутку є три жінки – і це не хто інший, як дружина художника та дві його доньки – Олександра та Олена.
А далеко на задньому плані у білій кучмі бачимо козака – це і є сам Івасюк.
Донька Івасюка згадує, що всі ці роки її батько щось в картині домальовував. Стільки років вивчав і постійно додавав нові деталі, що цілком можна назвати цю роботу – сенсом його життя.
В Україні мало картин Івасюка
Джерела пишуть, що художник намалював десь 500 полотен. На жаль, їх дуже мало збереглося. Митець часто переїжджав, змінював місце проживання. Наш музей (Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького) – єдиний в Україні, який має найбільшу збірку творів Миколи Івасюка. Хоча все ж, якщо порівнювати з іншими колекціями, то не така вже й велика – близько 20 одиниць. Багато картин в приватних колекціях і їх доля, на жаль, невідома.
Не просто писати картину на історичну тему – треба чудово знати історію, найдрібніші деталі
Микола Івасюк продовжив традиції історичного жанру, які розпочав Тарас Шевченко. Бо, по-суті, не так вже й багато в нас було тих майстрів історичного жанру.
Це не просто – взяти і написати картину на історичну тему, – треба чудово знати історію країни, її життя, побут тих часів тощо. Окрім того, що він працював в історичному жанрі, він також чудово зарекомендував себе у побутовому. Зокрема, не менш захопливою є картина під назвою «Мати» 1908 року.
Один з його друзів сказав, що він не знає кращого образу матері, ніж, власне, образ матері, зображений Миколою Івасюком.
І портретами на життя заробляв
Микола Івасюк був хорошим портретистом – створив чимало портретів відомих людей. Він жив у великій скруті, у той час художники тяжко заробляли на хліб, а портрети допомагали хоч трохи покращити матеріальне становище.
До найкращих належать: «Автопортрет», портрети Івана Франка, В. Залозецького, О. Кобилянської, О. Мишуги, дружини художника, Тараса Шевченка, подружжя Петращуків, М. Скрипника тощо.
Він за своєю природою був оптимістом
На жаль, життя Миколи Івасюка обірвалося трагічно – міг ще багато зробити. Як писала його донька Олена: «Він за своєю природою був оптимістом. Багато поневірявся, йому не просто було, але він завжди залишався оптимістом».
Його життя і творчість – це великий подвиг, який потрібно досліджувати!
Як такої монографії про Івасюка досі немає – є окремі поодинокі дослідження. Цей художник, як і багато інших художників – ще тільки чекає своєї монографії, свого великого альбому. Бо його життя і творчість – це великий подвиг. Бо в ті часи стати художником і працювати для рідної культури – це справді геройство.
Треба було дуже любити свій народ і своє мистецтво, щоб прожити таке життя.
Це треба їхати і в Румунію, і в Австрію, і в Німеччину, і в наших архівах добре шукати. Поле незоране, а охочих займатись ґрунтовними вивченнями не так вже й багато…
Розмовляла Олена Водвуд
Джерело: zik.ua
