Розпочався новий навчальний рік. Отже, ще одне покоління юних українців вивчатиме державну історію своєї Батьківщини, яка починається з тисячолітньої України-Руси, а не міфічної «Киевской Руси – колыбели трех братских народов».
Ще 1904 року Михайло Грушевський науково обґрунтував такі висновки: «Київська держава, право, культура (10–14 століття – ред.) були утвором одної народності, українсько-руської». І цим безумовно спростував вікову імперську версію «общерусской історії». Бо переконливо довів, що «общерусской історії не може бути, як нема і «общерусской» народності».
Саме за такою логікою видатного історика сьогодні українські школярі вивчають історію своєї держави: «Серцем нашої держави є стародавня столиця Київ. Саме довкола Києва збирались праукраїнські племена в могутню державу середньовічної доби Русь-Україну» (цитата з підручника історії для 5-го класу).
Але діти здобувають знання з історії не лише на уроках. Позаяк навчальною програмою для освітніх закладів передбачено обов’язкове відвідування музеїв.
І ось під час таких відвідувань неминуче ставатиметься халепа. Адже в переважній більшості українських музеїв досі пропагують історію у старорежимному імперському (тобто общерусском) форматі.
Інакше кажучи, у школі діти вивчають, що історія Батьківщини починається з Русі-України – могутньої держави 10–13 століть, утвореної українським етносом. І тому для них цілком зрозуміло, чому саме «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення» 1991 року було проголошено Акт про незалежність України.
А на екскурсіях, приміром, у Музеї історії міста Києва чи Національних заповідниках Софія Київська та Києво-Печерська лавра їм розкажуть про давньоруську (або давньослов’янську) державу Київська Русь, про давньоруський народ, давньоруську мову… і далі все за схемою, якою оперує нині російський президент, російська частина «Вікіпедії», і яку видатний історик Михайло Грушевський ще 1904 року обґрунтовано називав не інакше як «баламутством».
У навчальній програмі Міносвіти зазначено, що «метою базової загальної освіти є виховання патріотів України».
А яку ж тоді мету сповідують українські музейники, пропагуючи на 6-му році війни міфи, які працюють на російського агресора?
Мовознавець, викладач Колумбійського та Єльського університету Юрій Шевчук постійне поєднання в Україні української та російської мов влучно назвав «мовною шизофренією».
За такою аналогією вінегрет з української та імперської версій історії можна назвати не інакше як ідеологічною шизофренією.
Але жодних змін у стандартах роботи означених музеїв не відбулося.
І тому перебуваємо у повному нерозумінні: як довго процвітатиме подібна «державотворча» діяльність музейників. Котра – і це більш ніж очевидно – працює на поділ українців, України, на зловісний «русский мир» і в перспективі на ідею Путіна щодо відтворення імперії.
Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак – журналісти
Джерело: Радіо Свобода
