Документальний роман про одну з найгероїчніших сторінок нашої історії минулого століття. Про козацьку Холодноярську республіку, яка від малого до старого піднялася на боротьбу з окупантом і ворогові не було пощади.
Віктор Рог,
історик, публіцист, координатор проекту “Українська воєнна мемуаристика”
“Книжка читається одним духом. Коли її читаєш, можна посивіти… Автор пов’язав у своїм творі правдиві події й по-мистецьки їх відтворив”. Так влучно відгукнувся на перше видання цього твору у 1934 році В. Вороний у “Польсько-українському бюлетені”.
Він наголошував “Любов до України змушує героїв доказувати чуда в боротьбі з навалами “білих” і “червоних” відвічних ворогів. З любови до Батьківщини всі вони загинули в боротьбі, в льохах ЧК, в тундрах півночі, але своїх прапорів не зганьбили…”
А ось що писав у 1957 році у Лондоні видавець М. Мироненко: “…це є один з найкращих літописів правди про визвольну боротьбу народу нашого у двадцятих роках нашого століття. Ю.Горліс-Горський, старшина війська Холодноярської повстанської організації, безпосередній учасник її бойової і політичної діяльності, написав цей літопис з природною щирістю чесної людини і з великим письменницьким хистом віддав цілість образу подій та внутрішніх рушійних сил їх”.
Книга, про яку йдеться, має щасливу долю, адже щойно побачило світ уже двадцять перше (!) її видання. З часу виходу у світ першої її частини в 1934 році у Львові минуло 87 років, але зацікавлення читачів цим твором величезне.
Про що ця книга? Цe документальний роман про одну з найгероїчніших сторінок нашої історії минулого століття. Про звитяжний чин козацької Холодноярської республіки, яка в часи Національної революції дала безпрецедентні приклади жертовної боротьби проти всіх нападників.
Від малого до старого піднявся край на боротьбу з окупантом і ворогові не було пощади. “В Холодному Яру полону немає”, – говорить Андрій Чорнота, герой твору. Або-або.
А ось як образно описував тодішню ситуацію керівник червоного загону спеціального призначення Є. Бражньов: “Темний ліс селянства, патлаті селянські джунглі – ось арена наших змагань на швидкість. Чорнозем обступив нас, обійшов з усіх боків, ми загрузли в густому селянському ґрунті. Довкола сумирний вишневий гай, пейзанська добродушність, тиша і сон посеред білих хаток, дівчата за тином, воли біля риплячих журавлів.
Все те був один маскарад та й тільки. Поза лаштунками ховалося щось таке, що мало скидалося на селянську ідилію. Ховзьке тіло бандитизму – ось що звивалося за лаштунками малоросійської опери. Обріз та ручна граната ховалися під фартухом української красуні… За селянською гостинністю відчувалася жадоба помсти та заграва пожежі…”
Дійсно, не хлібом-сіллю, а сталлю й кулями зустрічали українці зайд, і в цьому переконається кожен, хто перечитає роман Юрія Горліса-Горського.
В анотації до книги зазначено, що у ній розповідається про збройну боротьбу за українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: “Воля України – або смерть!”.
Події, описані в творі, розгортаються на теренах сучасних Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Вінницької областей, у Києві й на території тодішньої Польщі.
Не вважаю за доцільне тут детальніше описувати, про що йдеться у книзі, яка, на думку тих, хто її прочитав, реклами не потребує. Та й зробити це не просто. Її справді варто прочитати. Окрасою видання є розкішний фотододаток та добірка унікальних документів.
“Коли я впаду… мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце…”, – ці слова Юрія Горліс-Горського, винесені в епіграф книги, можемо з повним правом віднести до сотень тисяч відомих і безіменних героїв, які зложили життя на вівтар свободи рідної Батьківщини.
Коли їхній голос буде почуто, тоді “Повіє огонь новий з Холодного Яру!”.
Одним ставлять пам’ятники, про інших пишуть книги…
Олександр Поронюк
У червні 2021-го року у військово-медичному клінічному центрі Західного регіону (Україна, м. Львів) відбулась презентація книги “Іван Гайда – військовий лікар”.
Полковник медичної служби Збройних Сил України, кандидат медичних наук, багаторічний керівник військово-медичного клінічного центру Західного регіону зробив дуже багато для підтримки та розвитку військової медицини нашої країни. Проте його життя передчасно обірвалось від підступного COVID-19.
У книзі зібрано спогади 43 людей, які добре знали цю непересічну людину. Рідні та близькі, колеги по роботі, врятовані від важких поранень пацієнти, політики, журналісти та артисти ділились своїми думками.
Яскраві випадки з життя, різноманітні людські історії, унікальні фотографії відкрили для читачів чимало нових сторінок з діяльності військових медиків. Адже на долю полковника медичної служби Івана Гайди і його побратимів випали нелегкі випробування: спочатку стати біля джерел розбудови українського війська, а згодом — рятувати від повного знищення військову медицину в регіоні. А коли почалася війна, саме під його керівництвом львів’яни у надзвичайно стислі терміни розгорнули на Донбасі свій мобільний військовий шпиталь, який з перших днів АТО і дотепер рятує життя наших захисників. А сама структура військово-медичного клінічного центру Західного регіону організована і функціонує так, щоб зробити все можливе для швидкого відновлення здоров’я військових.
Книга вийшла невеликим накладом, проте швидко розійшлася по багатьох містах України, США, Канади.
