Пісню про звільнений Херсон, як і про Кримський міст, українці чекали. Бо це не просто пісні – це музичні маркери нашої історії. Або, як називають їх, самі творці – “музична журналістика”, оспівані події цієї війни – “В городі Херсоні”, “Чорнобаївка”, “Бункер”, “maskwa”, “Ти кнопка”. Звідусіль звучать слова пісні “Москва згоріла і втонула, Москва пішла на корм акулам”, яка на Youtube набрала 4,2 мільйони переглядів.
Записуючи пісні, у гурті “ SPIV BRATIV” не панькаються з ворогом. А українці потім цитують їх, підспівуючи: “Вінниця плаче – раша сволота”, “а русня не зможе звідси утекти – не для них українські мости”, “а конотопські відьми розсердилися сильно і напустили чару на москаля-бичару”…
Війна змінила братів – як і усіх нас.
А до війни вони випускали диски (перший під назвою “З любов’ю в серці, енергією в тілі і рок-н-ролом в голові” вийшов у 2015 році), презентували програму “Батьку-Кобзарю” з пісень на геніальні вірші Тараса Шевченка, створили музичну школу-студію, переспівали хіти Бітлз українською мовою(їх часто називають українськими Бітлами, бо брати Осичнюки дуже нагадують Ліверпульську четвірку) .
А все починалося з Черкас, з 2010 року, коли найстарший з чотирьох рідних братів, тоді 18-річний Дмитро Осичнюк створив рок-гурт та запросив до нього Артемія та близнюків Антонія і Леонтія.
– Артем: У нас різниця п’ять років – від наймолодшого Леонтія до старшого Дмитра. В дитинстві 5 років – це багато, тоді наші інтереси не збігалися. Дмитро уже в 8-му класі займався музикою, в нього були андерграунд-бенди, вони на черкаських майданчиках вже виступали. І раптом ці групи починають розпадатись. Підлітки вступають до коледжів – у них все менше часу на музику. Дмитрові щоразу доводилось шукати когось нового. Одного разу дивлячись на фотографію, де ми вчотирьох, він подумав: “Ці, мабуть, якщо й підуть вчитися, все ж знайдуть час на музику”. Якось він нам про це сказав, ніби вудку закинув. Потрібен був певний час для навчання, бо ми ж не вміли ні на чому грати. Минув рік і відбулася перша репетиція.
– Дмитре, у кризові моменти брати не дорікали?
– Дмитро: Це унікальна ситуація. Навіть у моменти, коли не все вдавалось, жодного разу не сказали: “Ти нас переконав, ми пішли за тобою. А що ж тепер?” Навіть натяку не було і за це, чесно кажучи, я хлопцям ніколи не дякував, але зараз під час нашого інтерв’ю вперше скажу: “Пацани, я вам за це “дякую”.
– Ви не сваритесь ніколи?
– Леонтій: Зазвичай, на професійному ґрунті. Ми можемо пересваритися і закінчити репетицію. А потім хтось каже: “У мене вдома є сирна запіканка, хто до мене?”. І вчотирьох їдемо, п’ємо каву, щось обговорюємо, про суперечки вже забули.
– Дмитро: Ми професійні моменти залишаємо в нашій студії. Думаю, це унікальна здатність.
– Ви миттєво реагуєте на знакові події війни. Це цікавий феномен відчуття моменту.
– Антон: Після пісні “В городі Херсоні” ми побачили скільки відгуків було, наскільки людям це додає сили. Якщо є знакова подія і Дмитро швиденько зробив пісню, то ми готові працювати необмежену кількість часу. Тому що знаємо – це оцінять, і щонайменше сто тисяч людей на Youtube подивляться.
– Дмитро: І людям принесе радість — це найважливіше. Коли вони пишуть про позитивний заряд, то ми розуміємо, що є сенс витрачати на це сили. Коли весь світ дізнається новину про кримський міст, то у кожного всередині відбувається вибух енергії. А ми її скеровуємо в продакшн.
– Артем: Оскільки наші пісні більше схожі на музичну журналістику, то пріоритет – швидкість.
– А як ви добираєте такі доречні слова? Новин можна не читати – треба послухати вашу пісню і зрозуміло, що відбулося.
– Артем: Дмитро каже, що вміння писати пісні, крім вроджених здібностей, – це навик. Він уже років 15-ть весь час пише пісні, і вони стають у нього все кращими.
– Дмитро: Не можу описати цього процесу. Я дізнаюся новину, прочитую її на різних джерелах, щоб розуміти, що відбувається. Потім настає момент, коли треба все відпустити і довіритися собі. І тоді з’являється пісня. Як правило, ці пісні народжуються легко і швидко.
– Леонтій: Цікаво було з піснею “Кримський міст”. Прокидаюсь зранку, допоки снідаю – читаю новини і бачу фото. Кримський міст палає, цистерни горять. Телефоную Дмитрові: “Пиши пісню про кримський міст”. А у нас запланована поїздка в Київ, нам дві години на дорогу з Черкас і ще дві – назад додому. Дмитро всю дорогу підганяв: “Швидше б додому, вже хочу пісню писати, в мене слова є, музика в голові грає, вже хочу на студію”.
– Дмитро: Увечері приїхали в Черкаси, я записав пісню, відправив її хлопцям. Артем якраз почав працювати над сценарієм і над ідеєю відео. Наступного ранку зняли кліп, зразу ж змонтували і виклали на Youtube.
– Леонтій: Так робляться кримські пісні – “Повітряна тривога в Криму” і “Кримський міст”. Ми в дорозі їх робили, вночі Артем придумував, зранку знімали, в обід випускали.
– Подивилася “Конотоп”, де ви літаєте на мітлах і знищуєте путіна – а звідки ідеї кліпів?
– Артем: У нас з Дмитром є навики відеомонтажу, Дмитро працює у сфері 3D візуалізації. Ці знання допомагають нам. У когось з нас з’являється ідея – коли вже є концепція, стає зрозуміло, що і як монтувати. Зараз тенденції такі, що пісню без кліпу не зауважать. Однак, завдання кліпу – не зіпсувати пісню. Її треба просто підтримати. Кліп – це обгортка для музики. І це підтверджено нашим досвідом на Youtube, тобто все-таки ключовою є пісня. Відеоряд – радше додатковий. Важлива – концепція, яка підтримає пісню, а не зашкодить їй.
– Ви писали про міста, про події і про людей також. “Потрібна зброя, а не таксі” – про Володимира Зеленського. А коли буде пісня про Валерія Залужного?
– Дмитро: Окремої пісні заслуговує кожен боєць ЗСУ. Валерій Залужний як командувач робить максимум, кожен боєць в окопі робить максимум. Тому кожен заслуговує пісні, але ми так багато не напишемо.
Зараз намагаємось ловити настрій людей, що більше потрібно їм, що якнайбільше підтримає їхній бойовий дух. Хоча, можливо, пісня про Залужного і буде, і вона, мабуть, буде красивою.
– Ви співаєте для наших військових. Як часто вони вас запрошують?
– Артем: Усе залежить від ситуації на фронті. Зазвичай, це запит від військових, вони один одному розказують про нас і пропонують приїхати до частини, яка є на ротації. Ми часто навіть не знаємо, куди їдемо. З міркувань безпеки. Нас садять в автобус і везуть.
– Як реагують бійці на ваші пісні?
– Дмитро: ЗСУ – це унікальна публіка. Коли виступаєш, не одразу прочитаєш, чи їм подобається, чи вони тебе просто терплять. Особливо на початку виступу емоцій не багато. Їм адреналіну і без нас вистачає. Починається концерт дуже спокійно, хлопці з повагою слухають, дякують оплесками. І вже ближче до середини концерту вони починають оживати, посміхатися, підспівувати, хтось підтанцьовує з автоматом. І в таку мить розумієш, що зміг хоч на трішки їх відволікти.
– Артем: Зараз у нас функція не суто музикантів. Ми на музичному фронті, тому стараємось їздити до військових, писати пісні, які підбадьорюють українців.
– Вам не дорікають, що хайпуєте на війні?
– Дмитро: Можна було б так казати, якби ми тільки почали, а ми ж задовго до війни писали пісні на актуальні теми. І ще в 2014 році їздили в АТО, тоді ще мало хто їхав. Ми продовжили робити те, чим займалися раніше.
– Антон: Таких докорів не буває від людей, які зараз на фронті або займаються волонтерством. Ті, хто розуміє ситуацію, таких думок не мають.
– Артем: Бути артистом – це завжди мати людей, які тебе підтримають, і тих, хто покритикує. З цим довелось нам змиритись відразу, як створили гурт.
– Ви у піснях називаєте все своїми іменами – часто вживаєте слова “москалі”, “русня”. Як вам вдалося набрати таку кількість переглядів і вас не заблокували?
– Дмитро: Нас блокували. Пісня “В городі Херсоні” дуже швидко набрала велику кількість переглядів, і тоді відео було видалене через скарги. Відео не показували людям, його можна було знайти тільки за покликом. Наш акаунт в Тік-Тоці довго висів під загрозою. Ми з-поміж своїх підписників вичищаємо русню. Зразу їх блокуємо, вони нам у підписниках не потрібні. Вони взагалі нікому не потрібні тепер. Чесно кажучи, кожен раз переживаємо, чи вдасться зберегти пісню на платформах. Коли випускали “Конотоп”, не знали, що буде з відео, коли ми ставили того путіна. Допускали, що це відео можуть видалити, заблокувати. Але чим ми ризикуємо – контентом, своїм каналом?! Це ніщо порівняно з тим, чим люди ризикують на цій війні.
– Лірика з альбома “Батьку Кобазарю”, переспіви Бітлз – цікаві. Далі збираєтеся в тому стилі працювати?
– Дмитро: Навряд, чи ми повністю повернемося у той стиль. Мені теж цікаво побачити, яким буде гурт “Спів братів” після нашої Перемоги, які ми будемо пісні писати. Переконаний, що набуток, який ми зробили, він, зіграє певну роль у майбутній нашій творчості.
– Ще не написали пісні про Перемогу, бо кажете – мусите пережити ці відчуття, але є пісня “Після Перемоги”…
– Дмитро: Пісня “Після Перемоги” – це мрії про Перемогу. А сама Перемога це, мабуть, буде щось інше…(замріяно)
– Артем: Сприймаю її не як мрії, а як сумне усвідомлення: навіть, якщо сьогодні закінчиться війна, це не буде супер свято. Це буде гіркий досвід втрат. Сумуватимемо за тими, кого нема.
– Що найбільше вразило за ці дев’ять місяців війни?
– Леонтій: Вражає стійкість наших людей. Коли ми з братами поїхали в Харків і побували на Салтівці, то побачили, як там продовжують жити люди, які це все пережили, які там розбомблені будинки. Бабусі несуть воду на кравчучках, дідусі спостерігають за тим, як відновлюють будинок. Я також бачив, як реагували люди в Черкасах на вимкнення світла. Жодної паніки! Вийшли поліцейські і замість світлофорів стали регулювати рух, кому треба воду – всі стали в чергу і набрали води. Наша стійкість з війною тільки зміцнилася. Вже й не знаю, що має статися, щоб українці почали панікувати!
– Дмитро: Вразила наша єдність, зібраність у перші дні повномасштабного вторгнення. Усі місця збору гуманітарки були завалені продуктами. Так і було написано: “Не везіть продуктів, їх достатньо, нам нема куди складати”. Черги у військкомати, черги, щоб записатися в тероборону, всі працюють заради Перемоги — неймовірне відчуття, коли вся країна зібралася в один кулак.
– Артем: У перший день аж мурашки по шкірі від того, що все місто збирає все, що треба, для того, щоб дати відсіч москалям. І мене вразив наш ворог. Я ніколи не був русофобом, завжди думав – всі ми люди, але коли побачив, наскільки далеко може зайти людина під впливом пропаганди, я був шокований. Не розумію, як вони можуть так чинити і такими бути.
– Чого навчила вас війна?
– Артем: Мені здається тут менше особистісного, більше – загальноукраїнського. Це більше досвід українця – витривалості і прагматичності. Його зараз вся Україна здобуває.
– Дмитро: Досвід усвідомленості. Усі ми кожен день перебуваємо під загрозою. Черкаси порівняно з іншими містами спокійніше почуваються щодо прильотів ракет. Але кожен українець щодня під загрозою, ніхто не знає, що і куди прилетить. Ми трошки більше почали цінувати те, що маємо зараз. Тим паче, коли бачимо людей, які в одну мить втратили все і приїхали у пошуках прихистку. І твої негаразди чи втрати порівняно з такими історіями – ніщо. Тому важливо цінувати те, що є, стійко триматися і йти вперед.
– Якщо не музика, то що?
– Дмитро: Для мене так питання не стоїть. Не так давно я себе запитав: “Можливо, це не моя тема”. Але чим далі, тим більше розумію, що не міг би від цього відмовитись. Це вже частина мене.
– Леонтій: Одного разу Дмитро запитав Святослава Вакарчука: “Порадьте, чи далі займатися музикою”. Той відповів йому: “Якщо можете цим не зайтись, то не займайтеся”. А потім продовжив: “Але бачу по ваших очах, що ви не перестанете цим займатися”. Ми всі музиканти, ми разом йдемо, але Дмитро нас зібрав, він фронтмен, і він уже твердо вирішив, що музика з ним – назавжди. І, сподіваюся, з нами також…
– З ким з музикантів хотіли б зіграти?
– В один голос: з Полом Макартні.
– Ви вже зірки. Як вам у цьому статусі?
– Артем: Наші зірки зараз на Сході та Півдні України, вони зірки.
– Дмитро: А ми – підтримка. Зараз наші зірки – це збройні сили України. А нас справді зараз впізнають на вулиці. Коли ми зупиняємось по дорозі, практично на кожній заправці хтось та й впізнає. Й це, звісно, тішить як артиста, тому що в цьому – твоя реалізація, ти ж все робив для того, щоб людям зробити приємне. Ми завжди вважали, що музика – це інструмент, щоб трішки покращити цей світ. Тому реакція людей – це винагорода за те, що ми робимо.
Парасковія Дворянин
