Київ, 13 грудня. П’ятничного вечора залами Мистецького Арсеналу котиться відлуння від виступів: в одній із них оголошують переможців 15-ї щорічної премії Книга року ВВС. У залі людно і урочисто – всі чекають розв’язки кількамісячного дійства з відбору і визначення переможців.
У другому ряду сидить чорнява жінка з короткою зачіскою, у довгій чорній сукні і з оксамитовим жакетом на плечах. Вона дивиться на сцену, не відводячи очей, і час від часу торкається до червоних намистин у своїх разках, яких у неї на шиї добрий десяток. За кілька митей їй тиснутиме руку пані Посол Великої Британії.
Ось зі сцени оголосили переможця в номінації “Дитяча книга року ВВС” – ним став Володимир Арєнєв з книгою “Сапієнси”. Тарас Прохасько переміг у номінації “Есеїстика” з книгою “Так, але…”.
Нарешті, з конвертом у руках до трибуни виходить надзвичайний і повноважний Посол Великої Британії Мелінда Cіммонс. Вона з акцентом і без передмов оголошує Книгу року: “Доця” Тамари Горіха Зерня. У залі – овації.
Книга, якої нема, і яка є
… Писати книгу – чи обмежитись кількома постами про наболіле у соцмережі? Багато письменницьких починань поховано після подібних роздумів. Коли я вперше побачила у Facebook хештег #книгаякоїнема, відчула самоіронію і виклик авторки самій собі – на випадок, якщо книга перестане писатися.
Тиждень за тижнем виходили нові й нові уривки з цим хештегом, які хотілося читати далі, а книги все “не було”. Здавалося, що ці уривки – це клапті недознищеного рукопису, який хтось постійно вириває в авторки з рук і кидає у вогонь.
То ось, минуло два роки, і пости стали частішими, коротшими, гострішими. Й одного ранку перед світом постало фото роздрукованого на А-4 грубезного рукопису з несподіваною назвою, видрукованою на “титулці” – “ДОЦЯ”.
Так почалися хештег #книгаякає й історія тріумфу письменниці-початківиці з романтичним псевдо – Тамари Горіха Зерня, яка стрімко злетіла на вершину визнання завдяки своєму таланту.
Авторка згадує, що через кілька днів після “народження” книга вже була “прилаштована” — видавчиня Ірина Білоцерковська, прочитавши рукопис, одразу вирішила – її видавництво “Білка” надрукує цей твiр. І обкладинку зроблять найяскравішою.
“Щоб, коли буде якийсь конкурс, ми в ньому перемогли з кращою обкладинкою”, – жартує Ірина.
Книга про війну чи про любов?
Письменниця Оксана Забужко назвала цей роман кращою книгою про російсько-українську війну.
“Це роман про любов” – так описує тему своєї книги сама авторка.
Подıї, описанı у “Доцi”, вıдносять нас на початок війни, у 2014 рік. Головна героїня живе в Донецьку, має улюблену справу і коло однодумців. Вона бачила самознищення міста зсередини. Переживала розчарування, зради, шукала своїх. Тоді, коли в Донецьку відбувалися перші сепаратистські заворушення, і тоді, коли люди вийшли на проукраїнський мітинг. Героїня роману бачила кров перших жертв, спостерігала, як вимирали села, як підривалися ворожі блок-пости i як жінки мстилися за своїх помордованих дочок.
У цьому творі майже не описуються бойовi дії та суворий свiт окопiв вiйськових позицiй. Натомiсть, у ньому є всi подiї, про які ми точно чули з новин, пережитi головною героїнею.
“Я ніколи не мала письменницьких амбіцій, зате мене можна назвати професійним читачем. Я змалку перечитала все, що тільки можна було, і я знаю оте відчуття, коли ти відкриваєш книгу і буквально з перших сторінок відчуваєш, що авторові можна довіряти, що отримаєш від цієї книги естетичну, моральну, інтелектуальну насолоду. Я приблизно уявляла це відчуття, і от, тримаючи його в голові, почала писати так, щоб, насамперед, цікаво було мені. Я перечитувала свої сторінки, і мені було важливо, щоб вони мене захоплювали”, – розповідає письменниця.
Хапати війну повною ложкою
Сама Тамара вже об’їхала з презентаціями півкраїни – скрізь на авторку чекають, перш за все, волонтери, переселенці з окупованих територій, військові та iнші, хто переймаються цією війною.
Тамара Горіха Зерня відкриває секрет – чому книга так чіпляє. Насправді, всі події у ній – реальні, хоча й трапилися не з однією людиною. Багато фактів вона дізнавалась або й бачила на власні очі, коли разом з чоловіком їздила практично щотижня у прифронтову зону, постачаючи армійцям необхідні тоді речі.
“Будь-яка людина, яка опиняється в таких обставинах, розуміє, що вона є свідком надзвичайних історичних подій, і ти напевно більше ніколи в житті такого не побачиш. У мене було відчуття, що мені треба хапати цю війну пошвидше – повною ложкою, бо мені про щось треба буде розказувати онукам, і я запам’ятовувала, занотовувала все це тільки для того, щоб його зберегти”, – говорить Тамара Горіха Зерня.
Битва книжок, яку Україна могла програти
Але спонукало оформити всі ці свідчення в книгу, перш за все, інформаційне поле, яке було дуже спраглим до художньо-документальної розповіді про війну. Тамара пригадує, що, вже маючи війну понад чотири роки, українці так і не отримали достатньо інформації про неї. І якщо російський книжковий ринок та телеіндустрія були перенасичені пропагандистськими виданнями про війну на Донбасі, то в Україні видавалася, переважно, мемуарна література. Основними авторами стали бійці, які тут же наразилися на шквал критики за свої старання.
“Росіяни пишуть, що Росія є визволителем, а Україна – загарбником, карателем. Там розписуються і смакуються міфічні звірства українських військових стосовно мирного населення. І це – не суцільні книги про війну. Це – детективи, любовні романи, фентезі. Але скрiзь проходить ця тема. А що у нас? Про війну пишуть колишні військові, це щоденники, документальні тексти про підрозділи чи окремі бойові дії. Тобто, що бачать – те й пишуть. Якщо ми будемо чекати, поки народиться новий Ремарк, то доживемо до того, що всю інформацію про цю війну будемо черпати лише з книг, які напишуть росіяни”, – пояснює свою мотивацію Тамара Горіха Зерня.
Продовження “Доці” не буде. Авторка вважає, що ним є реальність, у якій живемо, і кожен із нас малює своє продовження воєнного роману. Натомість, за час свого авторського туру вона зібрала десятки нових свідчень від людей, які пережили війну, окупацію, втрату рідного дому і близьких людей. Всі ці свідчення вийдуть документальним додатком до нового видання “Доці”, яке побачить світ у видавництві “Білка” вже найближчим часом, адже перший наклад роману вже розпродано.
