31 серпня 1832 року народився відомий український священник, правозахисник та громадський діяч, один із перших українських політичних емігрантів.
Галина Парасюк, Ph.D,
архівіст Українського Національного Музею
Перший козак в Америці, “Alaska Men” – так іменували Агапія Гончаренка. Відзначаючи 150-ліття української імміграції в Сполучених Штатах, нам варто згадати цього славетного українця.
Життя Агапія Гончаренка було сповнене небезпечних пригод і випробувань. “Нещастя – моя відзнака, а бідність – моя слава”, – таким було його мотто. Майже п’ятдесят років козакував на вільній американській землі Агапій Гончаренко і став “Батьком української імміграції”.
“Втік на вічну і святу волю, козакувати на весь мій вік!”
Народився Агапій Гончаренко (справжнє ім’я – Андрій Гумницький) 31 серпня (19 серпня за старим стилем) 1832 року в селі Крива Таращанського повіту на Київщині. Його батько, Онуфрій Гумницький походив із села Кам’янка поблизу Фастова, де, як згадував отець Агапій, “люди жили вільно, не під паном…”. Рід матері Богуни – це кияни з діда-прадіда, що жили на Глибочиці (історичний центр Києва, розташований на річці Глибочиці, притоці Почайни). Дід по маминій лінії, Олексій Штефан, був священником із села Кривин (зараз с. Криве поблизу Брусилова на Житомирщині). З цим пов’язана інша версія про місце народження Агапія Гончаренка, яка грунтується на його особистих спогадах, що дід, отець Олексій Штефан, віддав село Кривин у спадок дочці Євдокії, матері Андрія-Агапія.
Андрій був старшим сином у сім’ї й відзначався розумом та допитливістю. Він згадував й другого свого діда Герасима Гумницького і його пророчі слова: “Я був хлопцем п’яти літ, дід Герасим приїхав до нас і заставив читати Часловець (“Часослов”). Я читав борзо. Столітні очі заплакали над моєю головою. “Дитя моє, ти будеш перевертнем. Кам’янецькі люде вільні козаки!”. Назавжди запам’ятав Агапій слова свого діда. Ще молодим хлопцем Андрій уникав всіляких світських розваг, практикував вегетаріанство, любив усамітнюватися на батьківському хуторі, обходив пасіку і багато читав. Мав здібності до вивчення мов.
З вересня 1840-го року хлопця віддали у Київську духовну семінарію. По її закінченні, 23 червня 1853 року, Андрій став ченцем Києво-Печерського монастиря і з того часу прийняв ім’я Агапій. Митрополит Київський і Галицький Філарет призначив Агапія вести його канцелярію та всіляко сприяв. За протекції Філарета, 12 листопада 1857 року, молодого ченця відрядили до посольської церкви в Афіни у Грецію, де він вивчив грецьку мову та ознайомився із філософією. Митрополит помер 21 грудня цього ж року, тому Агапій Гончаренко згадує, що його відрядження у Грецію стало щасливим збігом обставин, які позначилися на його подальшій долі. “Таке моє щастє! В Атенах аттична сіль посолила мене добре на весь мій вік”, – згадував потім.
Вільнодумний монах, окрім молитов в Афінських храмах, читав заборонені в російській імперії журнали “Полярна Зірка” і “Колокол”. Через одеського чиновника, з яким потоваришував, налагодив контакти з Олександром Герценом, видавцем “Колокола” та почав надсилати дописи до журналу, що друкувався в Лондоні. Через цю діяльність в лютому 1860 року був заарештований і ув’язнений в Стамбулі (Константинополі, – як писав о. Агапій). У в’язниці він очікував на корабель “Олегъ”, на якому його мали етапувати до росії. Але друзі допомогли втекти напередодні. 4 березня 1860 року втікач прибув до Лондона. У російськомовному “Колоколі” публікує українською мовою некролог Тараса Шевченка.
“Втік на вічну і святу волю, козакувати на весь мій вік!” – писав у мемуарах о. Агапій Гончаренко. В самодержавну імперію він більше не повернувся.
Після року перебування в Лондоні, повертається у Грецію. З початку 1862 року перебуває на Афоні, у Великодній час відвідує Єрусалим. Однак, російський уряд не відпускає Гончаренка. В Єгипті на нього скоєно замах за наказом російського посла. Рятуючись від переслідувань, наприкінці 1864 року на кораблі “Yarington” назавжди покинув Європу.
1 січня 1865 року Агапій Гончаренко ступив на американську землю у місті Бостоні. На Різдво відправив свою першу православну службу. Переслідування від царського уряду не дозволило спокійно жити на новому континенті. Через підкуп, отцю Гончаренку доводиться відмовитися від священничої діяльності. Працював на чорних роботах за 25 центів денного заробітку. Прибувши у Філадельфію, Гончаренко відвідує дім Джона Цітті – місце зустрічей італійських патріотів-емігрантів. Тут познайомився з Альбіною Цітті, з якою одружився 28 вересня 1865 року в Нью-Йорку. Альбіна Цітті була освіченою жінкою, педагогинею за фахом.
Агапій Гончаренко став першим емігрантом в Америці, який офіційно називав себе українцем.
У цей період Агапій Гончаренко працює над перекладом “Біблії” на арабську мову. Подружжя заощадило 2500 доларів – на той час значна сума. 1600 доларів витратили на друкарський станок з кириличним шрифтом. Мріяв відкрити власну друкарню і задум почав здійснювати після купівлі Америкою Аляски.
“Alaska Herold” з додатком “Свободи” було першим офіційним виданням українською мовою в Америці
Мовою корінних жителів, алеутів, слово “Аляска” означає “велика земля”. Площа Аляски становить 586 тисяч квадратних миль – приблизно п’яту частину площі континентальної території Сполучених Штатів. Аляска на одну третину лежить за Полярним колом. Крайня точка півострова Сьюард розташована лише за 55 миль від материкової частини росії. На південь простягаються Алеутські острови. Історія Аляски була написана хутром, рибою, золотом і війною.
Свою особливу увагу до Аляски Агапій Гончаренко пояснював особистим переконанням, що значна частина її жителів були українськими козаками, що через політику “нерозумного сина України, Богдана Хмельницького, що простягнув руку дружби російському цареві”, змушені були шукати вільних земель і через Сибір переселилася на Аляску.
Після передачі США Аляска перебувала під військовим управлінням. Вістки з континенту надходили із великим запізненням. А. Гончаренко зрозумів, що свою діяльність треба починати не у віддаленій місцевості, а у центрі судноплавства, що з’єднувало Аляску із країною. Таким містом стало Сан-Франциско.
1 березня 1867 року на Маркет-стріт 536, Агапій Гончаренко розпочав видання журналу “Alaska Herold” (“Вісник Аляски”) з додатком “Свобода” російською і частково українською мовами, який виходив двічі на місяць на восьми сторінках, тираж видання – 500 примірників. Журнал виходив впродовж майже п’яти років, – від 1 березня 1868 року до 1 квітня 1872 року.
Свою місію друкаря Агапій Гончаренко пояснював так: “Я почав працювати в друку і оповідати правду. В моїм виданню Alaska Herald зо Свободою я був: редактором, цензором, рознощиком і зборщиком. Всю роботу працював сам. І я посилав у гостинець 500 примірників в Аляску і Сибір, дорогами мені одному знаємими, – освіщати людей і до пуття їх доводити”.
У додатку “Свобода” А. Гончаренко надрукував власний прозовий переклад англійською мовою уривку з поеми “Кавказ” під назвою “Цікаві ідеї поета Тараса Шевченка”. Це перша публікація українського генія Тараса Шевченка в Сполучених Штатах. Гончаренко опублікував уривки з творів “І мертвим і живим…”, “Кавказ”, “Думи мої, думи мої…” – так вперше в Америці були оприлюднені вірші українського пророка мовою оригіналу.
У перших випусках “Alaska Herold” розмістила російськомовний переклад Конституції США для жителів Аляски. Агапій Гончаренко вболівав за долю корінного населення Аляски, для них він прагнув пояснити, що джерелом влади у Сполучених Штатах Америки є народ, а не самодержавний правитель (як це було під владою російської імперії). Для корінного населення Аляски Агапій Гончаренко підготував “Буквар” англійської мови. У передмові він висловлював бажання до корінних жителів, навчатися і відстоювати свої інтереси в складі нової держави. За його відданість простим людям, місцеві жителі називали Агапія Гончаренка Alaska Men.
Через важкі випробування, які довелося долати українцеві, почалися проблеми зі здоров’ям. Гончаренко продає акції “Alaska Herold” американському видавцю Генрі Джорджу, чия книга “Прогрес і бідність” розійшлася мільйонами копій по всьому світу. Агапій Гончаренко ще на два роки залишає за собою друк журналу “Свобода”, протягом 1872-73 років виходить ще п’ять випусків.
Після 1872 року відійшов від видавничих справ і, купивши 50 акрів землі поблизу містечка Гейвард у Каліфорнії, заснував свій хутір “Україна”
Агапій Гончаренко жив у будинку як український вільний козак-аскет, на фасаді якого був знаковий напис “Свобода”. Садив сосни і вишні, що нагадували Україну. Відвідувачі тягнулися до його садиби, подивитися на чоловіка, що нагадував біблійного персонажа – в європейському одязі і козацькій хутряній шапці.
Для гостей виконував на їхнє прохання християнські таїнства хрещення і молитви. Завжди мав припасений тютюн чи алкоголь, частувати відвідувачів, сам відмовлявся від цих принад: “Хто приходив до мене з вірою, – писав Гончаренко, – я курую його. Я ніколи не був оплачений за такі треби, бо то є потіха, а не праця”. У спогадах Агапія Гончаренка, виданих у Коломиї в 1894 році, завершальними стали пророчі слова:
“Моя Ненька Україна і джерело козацтва, якоже финикс, воскресне на добро людям, на вічну правду і волю”.
Агапій Гончаренко помер 16 травня 1916 року на своєму хуторі “Україна”. Його поховали на місцевому цвинтарі, далеко від рідної землі, до якої він так і не зміг повернутися. Все своє життя він залишався українцем, невтомно нагадуючи світові про свій народ, його право на свободу і власну державність.
Сьогодні його справедливо називають “Батьком української імміграції в Америці” – людиною, яка ще задовго до масового переселення українців заклала підвалини української присутності на американському континенті.
