Українська гімнастка тренується шість днів на тиждень, не дотримується особливих дієт і мріє здобути медаль на Олімпіаді у США
Богдан Бондаренко
Ім’я цієї 18-річної дівчини сьогодні постійно у стрічці новин. Вона не серіальна актриса, не популярна співачка, не скандальна блогерка і навіть не гламурна селебритіс. Таїсія Онофрійчук – спортсменка, точніше – лідерка Національної збірної України з художньої гімнастики. На її рахунку вже чимало перемог і ще більше, хочеться вірити, попереду. Принаймні на це сподіваються тренери, оглядачі та шанувальники юної чемпіонки.
Здавалося, що після Катерини Серебрянської, Олени Вітриченко, Анни Безсонової і Ганни Різатдінової (гадаю, нікого не забув?) нова зірка з’явиться не скоро. Проте диво, на яке всі чекали, сталося: Ірина Дерюгіна вивела на килим її – Таїсію Онофрійчук. Неймовірно граційну, надзвичайно обдаровану, напрочуд харизматичну і шалено амбітну дівчину.
Звичайно, вона не могла нас не зацікавити. Тож, яким був шлях киянки до “великого спорту”? Які риси характеру допомагають їй перемагати? Як вона дає собі раду – передовсім емоційно – після невдалих виступів? Зрештою, як це – готуватися до змагань в умовах повномасштабної війни? Кореспондент журналу Ukrainian People поспілкувався з Таїсією Онофрійчук, її мамою, а також старшими колегами.
ЗА МЕДАЛЬ – ДЕСЯТЬ МОРОЗИВ
У сім’ї майбутньої чемпіонки до спорту стосунку не мав ніхто. Ні мама – держслужбовиця, ні тато – військовий. Проте їхня донька з юних років проявляла інтерес до… танців. Хтось би, можливо, й уваги не звернув (ну танцює собі дитина і нехай), але батьки порадилися й вирішили відвести Таю в студію Brilliant. Також школярка ходила займатися ще в один гурток – малювання. Та, якщо виводити квіточки й звірят акварелями їй не “зайшло”, то займатися танцями – навпаки. Тим паче, що вчили не народні, а сучасні!
Може, вона і пішла б цією стежкою надалі, але тут свою роль зіграв випадок. Одного дня, коли Онофрійчук поспішала кудись із мамою, дорогу їм перейшла… ні, не чорна кішка… дівчинка з обручем. Виявилось, що поруч з їхнім домом – школа Дерюгіних, куди, власне, йшла на тренування юнка. Не виключено, що якби це була фігуристка з ковзанами через плече, то художня гімнастика не дочекалась би Таю. Бо її захоплювало й фігурне катання.
“Отже, це була доля, – відверто каже мені Ірина Онуфрійчук, згадуючи, як її семилітня донька потрапила на килим. – Спочатку, звичайно, дитині не все вдавалося (наприклад, вправи зі скакалкою), тому приходила додому в сльозах. Проте я не намагалася Таю змушувати, а як кожна мама підтримувала. Потім же ж все якось пішло і стало їй подобатися. Вона була в захваті від старших дівчат, котрі там займалися…”
З восьми років киянка брала участь у змаганнях. Тобто вже десять літ Онофрійчук живе у надзвичайно напруженому графіку. Знаєте, скільки нині тренується спортсменка? З дев’ятої/десятої ранку до шостої/восьмої вечора (на щастя, з перервою). “Це п’ять разів на тиждень?” – питаю у чемпіонки. “Ні, шість, – відповідає Таїсія. – Займаємося і в суботу, а іноді й у неділю”.
Не дивно, що такий інтенсив дає свої результати. Так, лише минулоріч, зазначають спортивні оглядачі, українка здобула п’ятнадцять нагород на міжнародних турнірах. Три з них – найвищої проби, тобто “золоті”. До того ж – у багатоборстві, що вважається “найкрутішим” досягненням. А перед тим була “бронза” Чемпіонату Європи (непоганий подарунок до 16-ліття) та “срібло” юніорського Чемпіонату світу. Вона, ніби стала на ескалатор у метро, що везе догори…
За медаль, здобуту в Румунії, дівчина отримала від батьків оригінальне заохочення. “Тая у нас дуже любить морозиво, – ділиться зі мною Ірина Онофрійчук. – Для неї це найкращий смаколик. Тож перед поїздкою на ЧС серед юніорів каже: “Мамо, якщо я звідти щось привезу – подаруєте мені десять морозив?” Я відповіла: “Добре”. Вона привезла медаль. Ми пішли у магазин і купили їй десять морозив”. (Усміхається). Ну чим не мотивація?!
До речі, гімнастка не дотримується якихось особливих дієт. За словами мами, донька вживає все, але в міру. Розуміючи, що зайві калорії доведеться потім додатково спалювати у спортзалі. В її меню домінують білки: м’ясо (варені курятина і яловичина) та яйця. “Я слідкую за своїм харчуванням, але не аж так суворо, – каже мені Таїсія Онофрійчук. – Щось дозволяю собі, якщо дуже хочу, а щось – ні”. Зрештою, її фігурі (сам не зважував, але кажуть, що киянка важить 40 кілограмів) наразі нічого не загрожує.
ВИСПАТИСЬ – ДО ЯПОНІЇ
Життя нашої героїні, як і в мільйонів українців, змінилося 24 лютого 2022 року. Зі старшою сестрою і мамою вона виїхала за кордон – до Польщі. Та через місяць все ж повернулася до рідного Києва. Війна війною, а треба було продовжувати тренування!
“Коли рано-вранці оголошують повітряну тривогу, стараємося не виходити з дому, – ділиться пані Ірина. – Адже траплялося, що дорогою на тренування переїздили міст і було дуже гучно. Дорослій людині нелегко дати собі раду з тим стресом, а дитині – тим паче. У такі моменти думаєш, куди бігти… До слова, навпроти нашого дому одного разу “прилетіло”. Знесло шість поверхів. Діти усе це бачать і чують… У нас он у ванній лежить килимок, де ми спимо, якщо щось не так”.
Запитую у чемпіонки, наскільки вона адаптувалась до того, що ледь не щодня й щоночі країна-агресор атакує Київ? “До цього дуже складно звикнути, – ледь чутно мовить Таїсія Онофрійчук. – Звичайно, перебуваючи на змаганнях за кордоном, де все тихо, трошечки відвикаєш від наших реалій. Нещодавно, скажімо, ми приїхали з ЧЄ у Болгарії та зайшли у зал покласти предмети. І якраз у той момент сталося три вибухи. Довелося ховатися у підвалі… Знаєте, щоразу, коли лунають вибухи, я дуже лякаюся”.
На щастя, українські гімнастки мають можливість час від часу їздити на збори за кордон, де тренуються у безпеці. Іноді доводиться летіти дуже далеко – наприклад, у Японію, але воно того варте. З усіх точок зору. Скажімо, зал, який надають нашим спортсменкам, на відміну від того, що в Києві, має височезні стелі. Тож можна без побоювань підкидати булави, обручі, стрічки та інші предмети.
“Ми дуже вдячні японцям за запрошення на збори, – зазначає чемпіонка. – Там справді чудові умови: можна і спати спокійно, і тренуватися. До речі, я вже вісім разів була у цій країні. Там дуже цікаво! Ну, просто інший світ. Усе не як у нас. (Усміхається). Цьогоріч полечу вдев’яте – на Клубний чемпіонат світу”.
На жаль, таке ставлення до українських спортсменів сьогодні не всюди. Багато хто на Заході не розуміє (і не хоче розуміти), як це – жити в країні, де уже п’ятий рік триває повномасштабна війна. До того ж не просто жити, а щодня приходити в зал і, попри нічні атаки (виспався чи не виспався – байдуже) тренуватися. З понеділка до суботи/неділі. І так – 365 днів у році.
Мабуть, тут лише здібностей малувато. Треба мати характер. Сильний характер. Я поцікавився у Таїсії Онофрійчук, які риси допомагають їй досягати успіхів у спорті? Вона на хвилину задумалась, а потім відповіла: “Напевно, впертість і суворість до себе”. – “Невже не хочеться інколи полінуватися?” – питаю у гімнастки. – “Я стараюсь не дозволяти собі такого, – відповідає вона без вагань. – Якщо щось важко, краще зроблю менше, але якісно, і щоб це було на користь для мене”.
“За натурою Тая наполеглива, – додає мама. – Вона з дитинства така дівчинка: якщо чогось захоче, то досягає цього. Нині – своєю щоденною працею під керівництвом тренерів”. З ними Онофрійчук неабияк поталанило, адже вона займається у легендарної Ірини Дерюгіної, а також її доньки Ірини Блохіної. Багато хто може тільки мріяти про таких наставників.
“Хто з них суворіший до вас, а хто поблажливіший?” – провокую чемпіонку на відвертість. “Суворіша, мабуть Ірина Іванівна, – каже Таїсія. – Вона дуже багато вимагає, але… Це, як коли: іноді теж може бути м’якшою, а інколи – дійсно суворішою. Думаю, так в усіх. Це ж – спорт. І якщо завжди робити поблажки, результату не буде”.
СУПЕРНИЦІ – У ФОРМІ КОЛЬОРУ КРОВІ
… Березень 2026 року. Софія. Черговий етап Кубку світу. Церемонія нагородження переможниць. На першій сходинці п’єдесталу – Таїсія Онофрійчук. Лунає гімн України. На трибунах майорять синьо-жовті прапори…
Що відчуваємо ми, глядачі, біля телеекранів, зрозуміло – гордість. А що відчуває сама спортсменка в такі хвилюючі моменти? “Передовсім я рада, що змогла гідно представити Україну, – ділиться зі мною гімнастка, яка завоювала тоді, у болгарській столиці, три “золоті” нагороди. – Коли піднімають наш прапор, це свідчення того, що Україна незламна. А також чергове підтвердження – те, що роблять наші воїни, не даремно!”
“Результати, які показує сьогодні Таїсія Онофрійчук, думаю, говорять самі за себе, – коментує на моє прохання успіхи молодшої колеги бронзова призерка Олімпіади-2016 Ганна Різатдінова. – Ми дуже довго чекали на появу в художній гімнастиці такої зірочки, тому радію, що вона нарешті з’явилася. Це дуже важливо для українського суспільства, особливо – з початком повномасштабного вторгнення”.
Додам, що нашим спортсменкам нелегко ведеться не тільки вдома – через уже згадані атаки ворогів, а й під час виступів на міжнародних аренах. Якщо раніше представники росії та білорусі брали участь у змаганнях під нейтральним прапором, то з весни цього року їм дозволили виступати під національними стягами! Чим керувались функціонери Міжнародної федерації гімнастики – можна тільки здогадуватись…
“Зрозуміло, що на моральному стані наших дівчат і тренерів позначається допуск росіян і білорусів під своїми прапорами, – емоційно зазначає Ганна Різатдінова. – Вони вбрані у червоне (це реально, вважаю, форма крові), тому впадають увічі скрізь. Тим більше – під час розминки на килимі… Як не налаштовуйся, а це все одно впливає”.
“Мало того, що українським гімнасткам доводиться готуватися сьогодні під обстрілами, то вони ще мусять змагатися з росією та білорусією на одному майданчику, – обурюється бронзова призерка чемпіонату світу та чемпіонка Європи Марія Височанська. – Ще й на трибунах усе завішано цим триколором і вболівальники кричать: “росія, росія…” Це дуже психологічно складно”.
Проте наші дівчата – що старші, що юніорки – гідно протистоять підданим путіна. І навіть влаштовують акції ігнорування “червонопузих”, як це було, скажімо, останнього разу на ЧЄ у травні цього року, де юні грації під час звучання радянського, перепрошую, російського гімну закрили очі та вуха на знак протесту…
УСІ ДУМКИ ПРО ЛОС-АНДЖЕЛЕС
Звісно, на шляху Таїсії Онофрійчук були не лише перемоги, червоні доріжки і квіти. Вона знає, наскільки це боляче програвати. Найяскравіший приклад – Олімпіада-2024, де гімнастка кваліфікувалася до фіналу четвертою, але потім посіла лише дев’яте місце.
“Після Парижа я відходила, напевно, пів року, – не приховує киянка, якій тоді тільки виповнилось шістнадцять. – Було дуже важко морально. Але все ж це – досвід, тому я дуже рада, що брала участь в Олімпіаді. Хоча в той момент дуже шкодувала, що все так сталося, і картала себе… Відновлення після такого стресу, повторюсь, забрало певний час”.
Сьогодні, звичайно, всі думки Таїсії Онофрійчук про наступні Ігри, що відбудуться 2028 року у США. Головне – не повторити в Лос-Анджелесі тих помилок, які було допущено у Франції. І це прекрасно розуміють і сама спортсменка, і її наставники.
“Олімпіада для мене сьогодні – найголовніше, – не приховує спортсменка і додає: – Я не маю наміру здаватися й хочу рухатися тільки вперед”. Ця фраза пролунала з її уст настільки переконливо, що я вже не ставив додаткових питань…
“У Таїсії є всі шанси – авжеж – привезти додому медаль, але не хочу нічого прогнозувати, – зазначає Ганна Різатдінова. – Адже це спорт і будь-коли може щось статися… Як людина, котра свого часу пройшла це все, можу побажати одного – щоб вона витримала. Знаєте, яке то моральне навантаження бути першим номером збірної? Ти ще не сіла у літак, а на тебе уже “повісили” медаль. Це дуже важко й неправильно”.
… Пишу ці рядки і краєм вуха чую в новинах: Таїсія Онофрійчук тріумфувала на World Challenge Cup, здобувши два “золота” й два “срібла”. Ва-а-а-у! Не здивуюсь, якщо ще до виходу мого матеріалу киянка потішить нас новими перемогами. Тим більше, що в серпні у Німеччині має відбутися ЧС з художньої гімнастики. Будемо тримати кулачки!
Та змагання змаганнями, чемпіонати чемпіонатами, кубки кубками, а Таїсія Онофрійчук живе не тільки спортзалом. Дівчині наприкінці весни лише виповнилося вісімнадцять! На святкування, правда, часу не було, але мама подарувала доньці на її прохання фотоапарат Polaroid. Вона веде соцмережі, цікавиться книжковими новинками, ходить у кіно (з останніх – фільм “Майкл”, під Thriller якого гімнастка виступала у вправі зі стрічкою на ОІ), влаштовує шопінг, складає НМТ (цьогоріч закінчила одинадцятий клас). Одне слово, живе повноцінним життям. Наскільки це, звичайно, можливо в умовах, коли твою рідну країну щодня намагаються знищити сусіди-варвари.
5 РЕЧЕЙ, ЯКІ ВОНА ЛЮБИТЬ
– Слухати пісні Лани Дель Рей, The Weeknd, Nikow.
– Парфуми Sol de Janeiro.
– Клеїти мозаїку.
– Їсти фрикадельки.
– Котів, але має на них… алергію.
5 РЕЧЕЙ, ЯКИХ ВОНА НЕ ЛЮБИТЬ
– Рано вставати.
– Вчити фізику.
– Їсти гриби, оливки, олів’є.
– Пити узвар.
– Дощову погоду.
Світлини надані Національним олімпійським комітетом України (НОК).
