16 травня – Всесвітній День Вишиванки
Для українця вишиванка – не просто одяг. Вишивка – символ, який зберігає наше коріння. Це українська історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. У вишивці зашифровано наш генетичний код.
Всесвітній День вишиванки відзначаємо щороку у третій четвер травня. Це свято покликане популяризувати нашу культуру і традиції. “Всесвітній день вишиванки” запропонувала у 2006 році студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету Леся Воронюк. Поштовхом до цього стала вишиванка студента Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки.
Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету.
Уже з другого року до акції долучилися інші виші Чернівців. Відтак – навчальні заклади з інших міст. Тож насамперед рушійною силою свята стало студентство.
Cкладно сказати, хто зараз не святкує Дня вишиванки. Його відзначають навіть в Антарктиді на нашій дослідницькій станції академіка Вернадського.
Завдяки українській діаспорі свято почало розростатися світом – спершу в Італії, Франції, Німеччині, Канаді, США, а тепер День вишиванки відзначають на всіх континентах, у понад ста країнах світу.
Трохи історії
Історія української вишивки починається з давніх часів скіфів і трипільців. Цей факт підтверджують багато археологічних знахідок, знайдених на території України, записи мандрівників, які відвідували багато століть тому ці землі, а також свідчення древніх літописців. Колись, ще до нашої ери, тут жили і процвітали скіфи, які, як свідчить Геродот, прикрашали свій одяг вишитими орнаментами. При розкопках на Черкащині знайдено бляшки зі срібла, виготовлені в шостому столітті нашої ери. На них зображені чоловічі фігури в одязі, який дуже схожий на український і за кроєм, і за мотивами вишивки. Ще пізніше, у десятому столітті, арабський мандрівник написав оповідання про русів, в яких описав їхній вишитий одяг. Вироби з тканини з вишивкою не могли зберігати тисячоліттями, тому в музеях є українські вишивки тільки останніх століть. На цих старовинних виробах вишиті орнаменти, схожі з зображеннями не тільки на артефактах початку нашої ери, а й на виробах найдавнішої трипільської культури, що існувала багато тисячоліть тому на території сучасної України.
Символіка поколінь
Одяг є ідеальним текстом, збіркою міфів і вірувань народу. Колір, форма, крій, матеріал, орнамент мають значення й разом створюють енергетичний заряд речі.
За кілька тисячоліть на українській землі з’являлися і зникали різні культури, що мали свої символи, які стародавні люди зображали на культових і побутових предметах. Ці символи відображалися і у вишивках, якими наші предки прикрашали вироби з полотна, зокрема й одяг. Минав час, і справжнє значення багатьох древніх символів забувалося та втрачалося, а знаки за традицією продовжували використовувати для візерунків. Зараз застосовують багато старовинних орнаментів, які можна умовно позначити як стародавні геометричні і більш пізні рослинні та зооморфні візерунки.
Абстрактні геометричні візерунки виникли в глибоку давнину, коли ще не було живопису в сучасному розумінні, і для того, щоб зобразити бажане, використовували спеціальні знаки – лінії, зигзаги, хрести, ромби, кола, трикутники і багато інших. Стародавні люди знали їх значення, а в наш час можна тільки припускати їх зміст на основі гіпотез вчених-дослідників.
Серед символів геометричної української вишивки переважають знаки солярні: “сварги” (свастики) – динамічного символу сонця – або 8-кутної зірки, Ангела-охоронця, Коляди й зорі.
“Колодязь” – схрещені за діагоналлю подвійні лінії – означає зв’язок між світами: як і реальний колодязь, з якого з водою черпали енергію й знання предків.
Перехресні “баранячі роги”, які іноді трапляються в більш антропоморфному вигляді “козаки руки в боки” – руна родючості, а “вуж”, подібний до половини знака нескінченності, – символ дітородної функції й важких вод, які плідним дощем випадають на землю.
Деякі з них, такі як “безконечник” або “кривулька”, зустрічаються ще на предметах трипільської культури. Є мотиви, які вважають перехідними між геометричними й рослинними. Це зірочки і розетки, що нагадують сонце з розбіжними в сторони променями, а також “дерево життя” – дуже древній знак, який у сучасній вишивці зображують стилізовано у вигляді гілок з листям.
Дерево Життя (Світове Дерево, Дереводу Роду, Рай-Дерево) – один з найдавніших українських символів, основа світогляду наших пращурів, для яких воно уособлювало порядок, що протистоїть хаосу, виникнення усього живого. Це райське дерево, місток між світами. За легендою, над Деревом життя кружляв Божий дух, від якого народилася богиня Лада, а потім виникли Небо та Земля. Візуалізація цього символу зустрічається на трипільському посуді, килимах, у ранньому іконописі, в орнаментах українських вишивки та писанок.
Квітчастий фантазійний декор почав “спадати на думку” лише в XX столітті: щоб зобразити у вишивці красу і чарівність природи, українські майстрині використовують рослинні мотиви, передають реальні форми і кольори навколишніх рослин. З часом склалися традиції зображення найбільш улюблених рослин, таких як троянда, мак, калина, виноград, дуб та інші.
Зооморфні орнаменти складаються з зображень тварин (кінь, жаба, риба та інші), птахів (павич, півень, голуб, сова та інші) і комах (метелик, бджола, павук, жуки). Зооморфні орнаменти зображують довільно, так як це бачить майстриня, але з дотриманням традиційної композиції орнаменту вишивки.
Техніки вишивки – особливі у кожному регіоні України
За довгу історію української вишивки народні майстрині створили близько 100 різних технік вишивання та 250 вишивальних швів, які визначають особливості вишивки, надають їй оригінальності та самобутності. У кожному регіоні України воліють використовувати свої техніки, притаманні даній місцевості. Вони характеризують особливості місцевої вишивки, за якими можна дізнатися, в якій частині України були вишиті рушники чи вишиванки.
У Чернігівській області поширена вишивка, виконана дуже дрібними, що нагадують бісер, стібками. У такій техніці вишивають геометричні та рослинні орнаменти на сорочках. Колірна гамма світла – білі нитки складають основну частину орнаменту, іноді їх доповнюють червоні і зрідка чорні нитки.
Для полтавських вишиванок також характерні білі орнаменти, хоча іноді можна зустріти сірі або навіть червоні. Вишивають їх у техніках “хрестик”, гладь, швами “уперед голкою” і “позаду голки”. На старовинних вишиванках в основному використовували техніку гладь, нею вишивали білі орнаменти, які нерідко обводили кольоровими або чорними смугами.
Для Харківської області характерна різноманітність технік вишивки, особливо багато спільного з вишивкою центральних областей. Можна виділити як особливу, властиву саме Харківщині, багатоколірну вишивку в техніці “хрестик” або “півхрестик”, яку виконують грубими нитками, щоб створити ефект рельєфності орнаменту.
Вишиті орнаменти Полісся відрізняються простотою і чіткістю композиції. З геометричних знаків найчастіше використовують повторювані багаторазово ромби, з яких складають графічно чіткі смуги. Характерна колірна гамма – червоний орнамент на лляному білому або сірому полотні.
Волинські вишивки мають свої особливості в техніках та побудові орнаменту. З вишивками Полісся їх ріднить чіткість і простота геометричних композицій візерунка, а також моноколірність червоних орнаментів на натуральному сірому полотні. Така вишивка більше характерна для північних районів Волині, у південних же ж районах воліють вишивати рослинні орнаменти.
Вишивка півдня України відрізняється кольоровими барвистими рослинними орнаментами, виконаними “хрестиком” та “напівхрестиком”. Крім того, тут часто використовують техніки і колірні поєднання, характерні для центральної України.
Багата вишивка Київщини складається з різноманітних орнаментів, складених з геометричних, рослинних і зооморфних символів. На одному виробі можуть бути вишиті ромби, розетки, квіти, грона ягід, птиці. Прекрасні орнаменти вишивають здебільшого в червоно-чорно-білій гамі.
Подільську вишивку характеризують різноманітні шви і барвисті орнаменти. Основна риса вишиванок цього регіону – використання мережок. Мережками в техніці “павучки” приєднують до сорочки вставки рукавів і клинці. Для прикраси використовують кольорову мережку, звану “шабак”. Орнаменти вишиванок зазвичай вишивають одним кольором – чорним, іноді червоним, але зустрічаються і невеликі вкраплення інших кольорів в значно меншій кількості, ніж основний колір.
Тернопільські вишивальниці полюбляють згущені стібки, коли елементи вишивки обшивають нитками іншого кольору, щоб створити особливий ефект кольору і високого рельєфу. Елементи візерунка створюють широкі смуги, що покривають весь рукав від плеча до нижнього краю, і розташовані вздовж рукава вертикально або з нахилом.
У Вінницькій області використовують велику кількість оригінальних технік вишивки. На вінницьких вишиванках можна побачити хрестик, низь, верхошов, настилання, розпис, вирізування, зерновий вивід та інші цікаві техніки ручного вишивання. Крім основних швів орнамент доповнюють допоміжними швами – “уперед голкою” і контурними, які служать для обрамлення окремих елементів і з’єднання їх в орнаменті. Широко використовують також мережки – білі та кольорові.
У Карпатах і Прикарпатті свої неповторні особливості вишивки має кожне село, тому цей регіон багатий різноманітністю оригінальних орнаментів, технік, насиченою кольоровою гамою місцевих вишивок.
У південних районах Львівської області створюють легкі прозорі геометричні візерунки вишивок, які виходять завдяки тому, що білий фон тканини не заповнюють, залишаючи відкритим. В інших районах цієї області зустрічаються не тільки геометричні, але й рослинні орнаменти.
У Буковинських вишивках часто можна побачити зооморфні мотиви, що доповнюють рослинні або геометричні орнаменти. З технік найбільш популярні невеликий хрестик, біла гладь, штапівка, кручений шов. Вражає різноманітність матеріалів, що їх застосовують буковинські майстрині для створення розкішних вишивок, – вовна, шовк, золоті та срібні нитки, бісер, блискітки і різні природні матеріали.
Багате розмаїття орнаментів відрізняє гуцульські вишивки. Вони складаються з геометричних і рослинних мотивів, зібраних в барвисті композиції. Велике значення тут надають сполученню яскравих кольорів, серед яких найбільш поширене поєднання червоного орнаменту з додаванням зелених і жовтих ниток. Декілька відтінків жовтого кольору роблять орнамент більш легким і сонячним.
Закарпатська вишивка відрізняється частим застосуванням в орнаментах мотиву “зигзаг” або “кривуля”. Кольори ниток використовують різноманітні, серед яких виділяють як основний один колір, а інші його доповнюють. Часто вишивають червоний орнамент, відтінений чорними або кольоровими елементами, або весь орнамент може бути вишитий білими нитками.
Тканини, кольори та нитки
Тканини, з яких здавна виготовляли вишиванки, були з овечої вовни, льону та конопель. Для жінок сорочки пряли тільки з льону та конопель. Вважалося, що ці тканини захищають майбутню матір та її ще ненароджене дитя.
Головних кольорів п’ять: білі, чорні, червоні, сині, жовті. Вони – збірні універсальні знання про людство: відповідають числу рас (європеоїдна, негроїдна, американоїдна, семітська, монголоїдна) і знань, які вони дали світу, а також елементам (вода, космічний ефір, вогонь, повітря, земля).
Найдавнішою є вишивка білим по білому. Ця вишивка характерна для всіх регіонів України. Культ батька-творця проявляється через світло й білий колір – тому в нашій традиції вибілювали сорочки й хати. Сорочки традиційно білили три роки: полотно вимочували й залишали лежати на землі під сонцем, тому його оброблювали чотири стихії: вогонь, земля, вода й повітря.
Шиття чорним по білому – це “божественна графіка”, що показує, як створюється світ.
Вишивка червоним по білому – це єднання праматері й бога-батька, об’єднання матерії й духу.
Не менш важливі й нитки для вишивки. “Найкраще “працюють” вовна й шовк. Вовна тваринного походження, тому здатна акумулювати інформацію й пам’ять про власника та поглинати негатив. Так само, як і шовк. А ось бавовною вишивати українці навіть не намагалися, бо бавовна – це пух.
Фарбували нитки для вишивання природними барвниками, усім, що було під рукою: корінням, листям, квітами, корою. Для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті. Таким чином забарвлення не втрачалося протягом десятиліть.
Зв’язок традицій вишивки з сьогоденням
Українці прикрашали вишивкою одяг, побутові та культові предмети. Величезне значення в українській народній культурі мають рушники. Вони є оберегами, талісманами сім’ї, роду, оселі. З давнини прийшли до нас звичаї та обряди, в яких використовують рушники, вишиті спеціальними орнаментами, символікою для кожного важливої події. Рушниками прикрашали ікони, з хлібом-сіллю на рушнику зустрічали гостей, благословляли молодих на весіллі, хрестили дітей й проводжали людину в останню путь.
Сьогодні українські візерунки для вишивки справедливо вважають яскравим національним брендом, відомим у всьому світі. Знайомі орнаменти можна побачити на одязі, текстилі, взутті, гаманцях, сумках, меблях, декораціях. У 19-му столітті Іван Франко почав поєднувати вишиванку з європейським костюмом і цим започаткував своєрідну моду. У кінці ХІХ століття про український традиційний одяг знала вся Європа. В 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишивок. Українські орнаменти зачарували тамтешніх модниць, а в Україні розпочали перші наукові дослідження української вишивки.
У День вишиванки в Україні можна побачити приголомшливе розмаїття візерунків і технік декорування, від соковитих гуцульських мотивів до стриманої монохромної палітри Сіверщини. Кожне таке вбрання – це не лише стильне вбрання для свят і буднів, а й скарбниця сакральних символів, оберіг і “послання” майбутнім поколінням.
