У березні 2023 року Україну та світ вразило відео розстрілу росіянами українського військового Олександра Мацієвського. Його історія стала символом незламності й хоробрості українського народу, а самому військовому посмертно присвоїли звання Героя України.
Навесні 2023 року у соцмережах поширили відео вбивства українського військовополоненого: чоловік у формі української армії, стоячи у невеликій ямі затягується цигаркою і каже “Слава Україні”, після чого росіяни стріляють йому спочатку у голову, а тоді прошивають його тіло кулями ще кілька разів.
Служба безпеки України 12 березня цього ж року назвала ім’я вбитого військового. Герой Олександр Мацієвський – снайпер 163 батальйону 119 окремої бригади ТрО Чернігівської області. Мацієвський пішов добровольцем у тероборону з початку березня 2022 року.
Він допомагав робити укріплення, чатував на блокпостах, готував пляшки з запалювальною сумішшю та все, що доводиться робити в очікуванні нападів ворога.
З 11 березня його зарахували до Ніжинського батальйону тероборони та призначили снайпером.
Підрозділ, до якого потрапив Мацієвський, розгорнули на одному з блокпостів області. Та на тлі зміни карти бойових дій зростала потреба у нових підрозділах для утримання оборони на сході України. У грудні Олександр привіз матері продукти та букет квітів, і повідомив, що вирушає на передову. Станом на 8 грудня він вже був у Бахмуті – місті, яке стало осередком війни, забравши життя тисяч солдатів з обох сторін.
“Тут він вперше побував у справжньому бою як і багато інших бійців з його 163-го батальйону”, – згадував старший лейтенант Олександр Галицький, командир взводу Мацієвського.
Сержант Василь Замола, який працював водієм до війни, згадує, як Мацієвський запевняв, що ніколи не потрапить у полон. Маючи фах електрика, боєць використовував свої навички щоразу, коли вони переміщалися на нове місце, щоб встановити генератор.
Вранці 30 грудня Мацієвський і ще 15 людей прямували до лісосмуги біля села Красна Гора – підкріплення для танкової бригади, яка оборонялася на північ від Бахмута.
Солдати окопалися, і близько 15 хвилин лежали в укриттях, у той час, коли російські сили почали атакувати. Гілки падали вниз, коли російські міномети гатили по деревах над головами.
“Бій ставав все інтенсивнішим”, – згадує солдат В’ячеслав Ковальов, поранений у ногу й евакуйований з поля бою разом із ще одним військовим. Росіяни наступали хвилями, ідучи по тілах своїх раніше полеглих товаришів. Аж раптом він помітив російських військових ліворуч від себе – у стороні, де перебували Мацієвський та ще четверо українських захисників. Росіяни обійшли їх з флангу. Чоловіки кілька разів намагалися дістатися до групи Мацієвського. Бій точився увесь день, але вогонь був надто інтенсивним.
На вулиці сутеніло, а без обладнання нічного бачення було неможливо продовжувати боротьбу в темряві. Наказано відступати на краще укріплені позиції.
“Інакше ми б усі загинули”, – зазначає сержант Замола.
Тим часом вдома, у Ніжині, Парасковія Демчук намагалася відволіктися, займаючись хатніми справами. Востаннє вона розмовляла з сином 29 грудня: він був у хорошому настрої.
Він раніше просив її не хвилюватися, якщо вона не зможе з ним зв’язатися, оскільки мобільний зв’язок на лінії фронту нестабільний. Та дні минали без жодного знаку, і пані Демчук стала нервувати. Жінка також не змогла додзвонитися до командира роти.
Ніжином ширилися чутки, що 163-й батальйон зазнав великих втрат. Мати пішла до місцевого військкома, щоб дізнатися про сина. Та там не надали жодної інформації.
На початку січня 163-й батальйон повернувся на базу в Чернігів без Мацієвського. Боєць його підрозділу повідомив пані Демчук, що її сина вважають зниклим безвісти, і він, ймовірно, загинув.
“Як ви могли лишити його там?” – згадує вона свої слова тоді.
9 лютого 2023 року Демчук зателефонували з поліції. У Києві вона зустріла пронизане кулями тіло свого єдиного сина, отримане в результаті обміну з військами рф. Частина його голови була відсутня, розповідає жінка – та не можна було помилитися щодо порізу над бровою і родимої плями на нозі.
За кілька днів пані Парасковія поховала свого сина, якому не було і 43 років. Та питання про те, як він загинув, продовжувало її непокоїти.
“Мама мусить про це знати – як би не було боляче”, – каже вона.
Це лишалося загадкою ще два місяці. Відповідь врешті з’явилася із відео, що висвітилось на телефоні жінки одного вечора, коли вона повернулася додому з роботі й сіла за стіл на кухні. На ньому було видно чоловіка, в якому вона миттєво впізнала свого сина. Він стояв по коліна у ямі із цигаркою у роті.
“Знімай”, – командує російською чоловічий голос за кадром. Дивлячись прямо в камеру, Мацієвський глибоко затягує цигарку, перш ніж спокійним рівним голосом промовити: “Слава Україні”. І тоді шквал автоматної черги звалює його на землю.
Цей 12-секундний ролик з’явився на Telegram-каналі, пов’язаному з російською ПВК Вагнера, і незабаром розлетівся в інтернеті, породивши хештег, що очолив світові тренди Twitter. В Україні це відео теж викликало резонанс.
Того вечора у своєму традиційному відеозверненні президент України Володимир Зеленський пообіцяв знайти вбивць і згуртував націю останніми словами загиблого військового: “Я хочу, щоб ми всі разом, в єдності відповіли: “Герою слава! Героям слава! Слава Україні!”.
Побратими Мацієвського також одразу впізнали його та повідомили про це своєму командиру, але Службі безпеки України знадобився майже тиждень, щоб остаточно підтвердити його особу. За цей час чоловіка на відео ідентифікували як іншого зниклого безвісти солдата, що посіяло плутанину.
За кілька годин після підтвердження Зеленський присвоїв Мацієвському звання Герой України.
Мати Мацієвського тепер знаходить певну розраду в телефонних дзвінках, листах і віршах, що надходять їй, в яких відзначають хоробрість її сина та дякують їй за те, що виховала патріота. У Ніжині іменем Мацієвського назвали одну з вулиць і збираються встановити пам’ятник на його честь.
“Він показав, що дух України незламний”, – каже матір Олександра Парасковія Демчук, яка отримала медаль Героя України від його імені.
Олександр Мацієвський народився 10 травня 1980 року в Молдові, куди за розподіленням відправили його матір Парасковію Михайлівну. Вона працювала технологинею на Кишинівській взуттєвій фабриці.
У Кишиневі Олександр закінчив середню школу та електротехнічний коледж. Потім він переїхав до росії, де одружився з жінкою із рідного міста матері – Ніжина. Після восьми років проживання там, у 2008-му вони разом з маленьким сином повернулись на батьківщину. До лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення і на Чернігівщину прийшов ворог, Олександр працював за фахом.
Розстріл героїчного військовополоненого тільки загартовує нас, як і звірства в Бучі, Ірпіні, Маріуполі та інших раніше окупованих українських містах. Сподіваємось, що цей варварський злочин росіянців зробить Захід менш схильним заохочувати мирні переговори, які передбачатимуть поступки України росії.
Уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець відправив відео омбудсманам з різних країн. “Розстріл українського військовослужбовця, який потрапив у полон, – це порушення Женевських конвенцій. Це виявлення ницості та підлості. Коли у всьому світі слова “Слава Україні” викликають шану, повагу та гордість, росіяни за українське гасло розстрілюють… Дуже боляче дивитися на те, що роблять з нашими людьми окупанти”, – зазначив він.
Президент Зеленський прокоментував вбивство бійця, наголосивши, що “росія убиває людей за сам факт, що вони українці, за одне тільки слово про Україну”. Глава МЗС України Дмитро Кулеба закликав прокурора Міжнародного кримінального суду Каріма Хана розпочати негайне розслідування.
6 грудня 2023 року, у День Збройних сил України, у Києві відкрили пам’ятник Олександру Мацієвському. Скульптура є майже точною копією воїна, її встановили на території Національного історико-архітектурного музею “Київська фортеця”. Директорка закладу Оксана Новікова-Вигран розповіла, що експозицію поспішали відкрити саме на цю дату.
“Ми пишаємося тим, що саме у нас відкрили Символ незламності. Це дуже важливо! Музей відвідує дуже багато людей, серед яких військові, студенти, діти, літні люди. Ми повинні пам’ятати, якою ціною дається нам ця перемога”, – сказала директорка.
На відкритті були присутні родичі загиблого військового: мати Параска Мацієвська-Демчук і дружина Юлія Мацієвська. Автори скульптури розповіли, що працювали над проєктом понад два місяці. Використовували пластилін, глину, силікон та комп’ютерні технології. Художник-скульптор Олег Цось зазначив, що їм важливо було передати погляд загиблого героя. Так, скульптура зображує Олександра Мацієвського, як він виглядав в останні моменти життя, записані окупантами на відео перед його розстрілом.
“Це справжній Герой, який, навіть дивлячись в обличчя смерті, продемонстрував усьому світу, що таке український характер і незламність. Саме такі захисники сьогодні боронять нашу землю, а значить – ворога обов’язково знищимо. Бо Велика Перемога України складається із героїчних вчинків таких людей, як Олександр Мацієвський. Слава Герою!” – зазначив Голова СБУ Василь Малюк.
13 березня 2023 року Олександра Мацієвського було посмертно нагороджено званням Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
У Героя залишилася мама, дружина і 19 річний син.
Вшанування пам’яті
- 28 березня 2023 року на честь Мацієвського в Ніжині перейменували вулицю 3-й мікрорайон.
- 30 березня 2023 року у Чернігові вулицю Попудренка перейменували на вулицю Мацієвського.
- 19 квітня 2023 року у Краматорську вулицю Комарова перейменували на вулицю Мацієвського.
- 30 квітня 2023 року у Києві з’явився мурал із зображенням Мацієвського та написом “Слава Україні. Героям Слава!”
- 24 березня 2023 року у Рівному на території управління патрульної поліції з’явився мурал із зображенням Мацієвського.
- 3 травня 2023 року Микола Глеба, різьбяр з Іршавщини, створив дерев’яну скульптуру Мацієвського в межах Фестивалю дерева, який відбувався у місті Сандрингем (Велика Британія).
- 5 травня 2023 року у Ізюмівулицю Толбухіна перейменували на вулицю Мацієвського.
- 25 червні 2023 року в Берліні з’явилося графіті з Мацієвським біля антитоталітарного Музею берлінського муру (Museum Haus am Checkpoint Charlie) на Фрідріхштрассе, 43–45.
- 12 вересня 2023 року встановлено пам’ятник Мацієвському на території “Tsilosani” у Тбілісі, Грузії. П’єдестал містить напис “Героям слава”.
За матеріалами українських видань.
