Еволюція української діаспори у Пенсильванії
Мирослава Фоллбек,
артвикладачка, журналістка
Українці у Пенсильванії – це історія, що виходить далеко за межі географії: від вимушеної еміграції до формування сильної та впливової громади, яка зуміла не лише зберегти свою ідентичність, але й перетворити її на сучасний культурний і суспільний ресурс. Від перших шахтарських поселень кінця ХІХ століття до сьогоднішніх культурних центрів, благодійних ініціатив і мистецьких подій українська діаспора пройшла складний, але послідовний шлях розвитку. Сьогодні цей штат є одним із ключових осередків українського життя у США, де історична спадщина органічно поєднується з новими сенсами, викликами та можливостями, де формується не лише пам’ять про минуле, але й відповідь на сучасність через освіту, культуру, громадську активність і підтримку України в один із найскладніших періодів її історії. Унікальна еволюція – від перших хвиль еміграції до багатовимірного життя сучасної діаспори, яка продовжує змінюватися, зберігаючи головне: відчуття спільності, відповідальності та глибокого зв’язку з Україною.
———————
Пенсильванія займає особливе місце в історії української діаспори у Сполучених Штатах. Саме тут, наприкінці ХІХ століття, сформувалися одні з перших і найчисельніших українських громад, які заклали фундамент культурного, релігійного та громадського життя українців в Америці.
Перші хвилі еміграції з українських земель, що тоді перебували під владою Австро-Угорської імперії, розпочалися у 1870-1880-х роках. Більшість переселенців походили з Галичини та Закарпаття – регіонів із високим рівнем бідності та обмеженими можливостями для розвитку. У пошуках кращого життя вони прибували до індустріальних центрів Пенсильванії, зокрема в міста Філадельфія, Піттсбург та численні шахтарські містечка.
Основною сферою праці для українців стали вугільні шахти та металургійні заводи. Умови життя були надзвичайно складними: важка фізична праця, низька оплата, відсутність соціального захисту. Багато родин жили у тісних бараках, які їм надавали роботодавці. Попри це, українці швидко почали формувати громади, будувати церкви, школи та культурні осередки, зберігаючи мову, традиції та віру.
Важливу роль у консолідації громади відіграли релігійні інституції. 1884 року в Пенсильванії була заснована одна з перших українських церков у США – греко-католицька парафія, що стала центром духовного і соціального життя емігрантів. Згодом українці активно розвивали як греко-католицькі, так і православні громади, які не лише задовольняли релігійні потреби, але й виконували функції взаємодопомоги.
Однією з ключових постатей української діаспори в США став священник Української Греко-Католицької Церкви Іван Волянський, який у 1880-х роках служив духовним провідником для українських іммігрантів у Пенсильванії. Саме він 18 грудня 1884 року, у свято Святого Миколая за старим календарем, у м. Шенандоа, штат Пенсильванія відслужив перше богослужіння у США. Його діяльність сприяла організації перших парафій та укріпленню національної ідентичності серед переселенців.
Іншою визначною постаттю був Олександр Гранат (Oleksander Hranat), активний громадський діяч, який долучився до створення українських братств і допомагав новоприбулим адаптуватися до життя в Америці. Такі організації стали прототипами майбутніх українських інституцій у США.
1894 року в місті Шенандоа засновано перше українське братство взаємодопомоги, яке згодом стало основою для Українського Народного Союзу – однієї з найстаріших і найвпливовіших українських організацій у Північній Америці. Вона забезпечувала фінансову підтримку, страхування та культурну діяльність для українців.
Попри важкі умови, перші українські іммігранти в Пенсильванії змогли створити міцну громаду, яка не лише зберегла свою ідентичність, але й передала її наступним поколінням. Саме завдяки їхній наполегливості сьогодні Пенсильванія залишається одним із ключових центрів українського життя у США
Сучасна українська діаспора в Пенсильванії – це вже не просто спадкоємці перших емігрантів, а динамічна, багаторівнева спільнота, яка одночасно інтегрована в американське суспільство і глибоко вкорінена у власній культурній традиції. Якщо історична діаспора будувала своє життя навколо виживання та фізичної праці, то сьогодні українці формують інтелектуальний, культурний і навіть політичний ландшафт регіону.
Особливо помітною стала трансформація після новітніх хвиль імміграції – після здобуття Україною незалежності та, зокрема, подій Революції Гідності і повномасштабного вторгнення росії у 2022 році. Ці події не лише збільшили чисельність українців у штаті, але й кардинально змінили характер діаспори: вона стала більш згуртованою, політично активною та зорієнтованою на підтримку України.
Центрами тяжіння сучасного українського життя залишаються великі міста, зокрема Філадельфія та Піттсбург. У Філадельфії український район навколо North American Street фактично перетворився на культурний кластер, де співпрацюють церкви, ресторани, книгарні та громадські організації. Саме тут розташований Ukrainian Educational and Cultural Center – інституція, яка стала символом сучасної діаспори. Центр функціонує як багатопрофільний простір: тут проводять виставки, лекції, мовні курси, працюють суботні школи, відбуваються концерти та громадські зустрічі. Це не лише місце збереження традицій, а й платформа для формування нової українсько-американської ідентичності.
Поруч із ним активно діє Ukrainian Community Foundation of Philadelphia – структура, що координує фінансову підтримку освітніх, гуманітарних та культурних ініціатив. У відповідь на події в Україні фонд став одним із ключових хабів допомоги, акумулюючи ресурси для гуманітарних місій і водночас підтримуючи локальні українські організації.
У західній частині штату важливу роль відіграє Ukrainian Community of Western Pennsylvania – об’єднання, яке працює на перетині традиції та сучасності. Тут регулярно відбуваються культурні вечори, освітні програми, кінопокази та дискусії, що залучають як представників старшої діаспори, так і новоприбулих українців. Особливо важливо, що ці ініціативи створюють простір для діалогу між поколіннями – між тими, хто народився вже в Америці, і тими, хто нещодавно приїхав із України.
Сучасна діаспора активно інвестує у виховання молоді. Суботні українські школи, танцювальні ансамблі, хори та молодіжні організації формують культурну тяглість. Багато дітей українського походження вільно володіють двома мовами, беруть участь у літніх таборах, таких як пластові оселі, і виростають у середовищі, де українська культура є органічною частиною повсякденного життя.
Окремим явищем стало зростання культурних ініціатив нового типу – більш відкритих, міждисциплінарних і орієнтованих на широку аудиторію. Українські митці, музиканти та куратори організовують виставки сучасного мистецтва, кінопокази та літературні вечори, інтегруючи український контекст у глобальний культурний дискурс. Таким чином, діаспора перестає бути “закритою” спільнотою і стає активним учасником культурного життя США.
Фестивалі та інші культурні події
Фестивальний рух у Пенсильванії є одним із найпомітніших проявів сучасного українського життя в діаспорі та виконує функцію не лише культурної репрезентації, але й громадської мобілізації. У передмістях Філадельфія та Піттсбург щороку відбуваються масштабні українські події, які збирають тисячі відвідувачів і перетворюються на багатофункціональні культурні платформи.
Серед найвідоміших заходів – Philadelphia Ukrainian Festival, який відбувається під егідою місцевих українських парафій та громадських організацій і поєднує концерти, ярмарки, дитячі програми та благодійні ініціативи. У західній частині штату ключовим є Pittsburgh Ukrainian Food Festival при парафії святих Петра і Павла у Карнегі – одна з найстаріших і наймасовіших українських подій регіону, де гастрономічна традиція поєднується з живою музикою, танцями та зборами коштів на гуманітарні потреби.
Окремо варто згадати Ukrainian Folk Festival (Jenkintown/Philadelphia area), який регулярно організовує Ukrainian Educational and Cultural Center. Це не лише фестиваль їжі та мистецтва, а й освітній простір: тут і майстер-класи з народних ремесел, і виступи танцювальних колективів, і презентації українських культурних проєктів.
У ширшому контексті важливу роль відіграють інституції та медіа, які підтримують і висвітлюють ці події. Серед них – The Ukrainian Weekly (одне з найстаріших українсько-американських видань у США), а також регіональні платформи на кшталт Philadelphia Ukrainian News та контент-ініціативи українських громадських організацій, які активно використовують соціальні мережі для інформаційної мобілізації та залучення нової аудиторії.
Після 2022 року фестивалі набули нового виміру. Вони стали не лише культурними подіями, а й інструментом підтримки України. Під час таких заходів регулярно відбуваються збори коштів на гуманітарну допомогу, виставки, присвячені війні, інформаційні кампанії та зустрічі з українськими активістами. Часто партнерами виступають організації на кшталт Ukrainian National Women’s League of America (Союз Українок Америки), а також благодійні ініціативи, що працюють із медичною та гуманітарною допомогою для України.
Таким чином, сучасний фестивальний рух у Пенсильванії виходить за межі традиційного святкування. Це складна екосистема культурної дипломатії, громадської взаємодії та інформаційної присутності, де гастрономія, мистецтво і благодійність формують цілісний простір української ідентичності в американському контексті.
Окремим акцентом культурного сезону став вишуканий український показ мод “Modern Roots” – подія, що поєднала естетику, благодійність і глибоку символіку національної традиції. Захід організував Союз Українок Америки за участі відділів 10 (Пенсильванія) та 65 (Нью-Джерсі) у партнерстві з благодійним фондом “Землячки”. Усі зібрані кошти спрямували на підтримку гуманітарних ініціатив в Україні, і це ще одне свідчення того, як культурні події діаспори трансформуються у дієві інструменти допомоги.
Цей показ став другим у серії з трьох, проведених у США, і зібрав широку аудиторію: від представників української громади до поціновувачів моди та культури.
Діаспора Пенсильванії відіграє критично важливу роль у лобіюванні українських інтересів в американській політиці. Громади активно займаються збором гуманітарної допомоги, підтримкою українських військових, реабілітацією поранених. Громада штату має надзвичайно сильні традиції, які також турботливо оберігають і передають від покоління до покоління й духовними організаціями, що часто слугують соціальними центрами. Окрім того, у місті Дженкінтаун базується Українська Федерація Америки (УФА), яка координує значні гуманітарні та соціальні проєкти.
За понад 140 років Українська Греко-Католицька Церква у США розвинулася й нині складається з Філадельфійської архиєпархії, Стемфордської, Пармської та Чиказької єпархій, об’єднаних у Філадельфійську митрополію.
Згадуючи 140-річчя служіння УГКЦ в Америці, митрополит Борис Ґудзяк у коментарі для Департаменту інформації УГКЦ зазначив, що “140 років Господь спілкується з нами, а ми з Ним у наших громадах”, і додав, що це “140 років служіння, тотожності, присутності”.
Очільник УГКЦ у США висловив вдячність “всім священникам, монахам, монахиням, вірним і всім, хто вдовиною лептою будував ці церкви, спільноту, яка сьогодні є адвокатом України в Америці”.
“Там, де є Українська Греко-Католицька Церква у світі, там є українська громада, а там, де є українська громада, там люди чують про те, що відбувається в Україні, і підкачують рукави, щоб якось допомогти”, — наголосив митрополит.
“Любов до України у вигнанні — це не лише туга за минулим, це відповідальність за майбутнє” (Іван Дзюба).
Довідково
Отець Іван Волянський народився 2 липня 1857 року в с. Яблунів на Тернопільщині. Як український церковний і громадський діяч, він залишив значний слід в історії Української Греко-Католицької Церкви та українських громад у США.
У 1884 році о. Волянський виїхав до США, де став першим священником УГКЦ і заснував першу греко-католицьку церкву в Шенандоа, штат Пенсильванія. Він також був ініціатором створення і редактором першої української газети у США “Америка”. У цей період активно сприяв організації церковного та культурного життя українців, а також став головою “Сполучення братств руських”, що об’єднувало українців у Північній Америці.
Після повернення до Галичини о. Волянський продовжив служіння, організовуючи духовне й культурне життя на рідній землі, підтримуючи українську громаду та працюючи на розвиток різних суспільних ініціатив. Окрім того, він двічі відвідав Бразилію, де вивчав умови життя українських переселенців.
Отець Іван Волянський помер 2 серпня 1926 року в селі Дичків на Тернопільщині, там і похований.
1 У навечір’я Богоявлення владика Борис Ґудзяк, архиєпископ і митрополит Філадельфійський, очолив Богослужіння, а також розділив Святу вечерю із парафіянами церкви Святого Михаїла у Дженкінтауні, штат Пенсильванія. Щедрий вечір зібрав українських військових, молодь і громаду, що стало знаком єдності та підтримки серед української діаспори у США (2025).
2 Особливими гостями Щедрого вечора були українські захисники, які перебували на протезуванні у США. Молодь парафії активно долучилася до організації заходу, підготувавши щорічний традиційний вертеп (2025).
