Джамала обрала складний шлях амбасадорки України. Щодня – нова країна, наступний концерт: Стамбул, Бухарест, Ліверпуль, Бірмінгем, Берлін, Нью-Йорк, Лондон, Варшава… 40 виступів у 20 країнах світу, понад 500 зустрічей із пресою та понад 90 млн доларів зібраних коштів для наших воїнів – такий підсумок творчого року співачки. У перші дні війни опублікувала світлину, яку переглянули понад п’ять мільйонів людей: заплакана співачка в темряві тягне валізу і двох малюків до кордону. Тоді, безпорадна і розгублена, думала про своїх двох синів 3-річного на той момент Еміра та 1,5-річного Селіма. А ще про новий альбом, який був її великою мрією розповісти світові про Крим.
“QIRIM”
– Джамало, у травні в Ліверпулі в рамках EuroFestival відбулася світова прем’єра альбому “QIRIM”, створеного на основі кримськотатарських народних пісень. Твоє виконання супроводжував філармонічний оркестр ВВС. Що ти хотіла сказати світові?
– Хто уважно стежить за моєю творчістю, помітив, що у кожному моєму синглі чи альбомі з’являється по одній кримськотатарській пісні. Ще з першого мого альбому “For Every Heart”, де є пісня Pengereden. Також є трек “Unutmasan” у другому альбомі, а у композиції “Шлях додому” є слова кримськотатарською: “Artıñnı Unutma”. І звичайно ж, “1944”, що має кримськотатарський приспів, – продовження цієї історії.
Не хочу, щоб ми відчували “меншовартість”. Щоб нас плутали з росіянами та стирали грань між нашими культурами. Ми маємо заграти яскравими фарбами.
Щоб усі пізнавали різну Україну та її багатокультурність, її багатогранність.
– Знаю, був ризик втратити альбом?
– Альбом, який уже дійшов до зведення, на початку повномасштабного вторгнення ми ледь не втратили, адже усі записи зберігалися у Будинку звукозапису в Києві, а через постійні обстріли дістатися до них було непросто. Фізичних копій альбому на той час ще не було зроблено.
22 лютого ми вийшли зі студії і залишили весь матеріал у робочому процесі. Вся інформація, усі вокальні та інструментальні треки, над якими ми працювали, були повністю розкриті. Довгий час неможливо було потрапити на студію, щоб просто зберегти весь матеріал. Лише через два тижні звукорежисер і продюсер Сергій Круценко зміг за допомогою спеціальних дозволів потрапити на студію і почати зберігати ці пісні. Він буквально врятував цей альбом з-під обстрілу.
– Як вдалося через покоління відтворити первісне звучання цих пісень? У вас в родині їх виконували?
– Я ще з дитинства мала багато різної інформації, але саме у період роботи над альбомом дізналася дуже багато нового, цікавого про кримськотатарський народ! Усі пісні я збирала буквально по словах. Що найцікавіше, що саме кримськотатарське весілля зберігає більшість з них, бо саме на весіллях найчастіше вони звучали.
Для мене було важливо не просто створити збірку народних пісень. Хотілося, щоб у запису були тільки автентичні інструменти без додавання продакшну. Тобто подарувати слухачам сучасний альбом, що існує поза часом.
Це більш, ніж платівка – це музичний атлас, такий собі музичний музей. Тому що йдеться не просто про мелодії, а про унікальність аранжування, яке ми робили з композитором Артемом Рощенком. Не можу не відзначити вклад Сергія Круценка, з яким я працювала над цим альбомом. На жаль, він пішов із життя, і я не знаю нікого, хто б зміг записати такий оркестр.
– Ці пісні ти збирала роками. З якими дивовижними відкриттями стикалася?
– Можу сказати, що “QIRIM” – це перший найбільший сучасний альбом кримськотатарської музики. У ньому я досліджую менталітет і унікальність кримськотатарського мелосу, кримськотатарські сенси і те, що знайшла з різних куточків 14 місць, які об’єдналися в цьому альбомі. Ці пісні можуть добре свідчити про те, якими були кримські татари, про що вони думали, про що співали і де були. Це моя дослідницька робота, звичайно, завдяки багатьом людям, які допомогли на кожному кроці мені знайти те, чого не очікувала. Майже в кожній пісні, не залежно від теми, є куплет, який відповідає і розкриває темперамент і характер. Це дві риси – вірність та гідність.
Основне – підняти і сказати правду, яка була нерозкрита і невідома протягом багатьох століть. Або її постійно намагалися замовчати, приховати.
– У роботі над цим альбомом ти порівняла себе з Стівом Джобсом, який виготовив телефон. Це був настільки великий обсяг роботи?
– Так і було. Я не очікувала відкрити, що через пісні я можу збагнути ментальність. У кожному тексті є характер і енергія ДНК народу, з різних частин Криму від моря до гір. Саме це показало мені те, що “QIRIM” виходить за рамки музики.
Коли ми збирали матеріал для сайту, всього візуалу, то виявили, що архівів взагалі немає, це катастрофа. Є один із найбільших архівів фотографій і всіх джерел, але він – у Москві. Століттями російська імперія вивозила вагонами наші скарби. Ми знаємо, від Бахчисарайського палацу майже нічого не залишилося і зараз там нічого немає. Тому я стикнулася з тим, що немає інформації. Її треба було збирати по знайомих, друзях, за що я буду дякувати все життя всім людям, які долучилися до цієї справи.
– Знаменитий актор і політик Арнольд Шварценеггер порадив послухати альбом “Qirim” української співачки Джамали. Що відчуваєш, коли читаєш такі дописи?
– Арнольд поганого не порадить. Насправді, кожен відгук, який я отримую про альбом – це надзвичайно цінно. Дуже багато академіків Греммі написали мені в особисті, що їм подобається музика альбому, вони розуміють скільки сил було затрачено, щоб його створити, записати. Не знаючи кримськотатарської мови, кожен з них відчуває емоції, закладені у кожну пісню, і це найголовніше.
– Твій альбом “QIRIM” уже прозвучав в ефірі американського трансглобального світового музичного чарту та на шоу “World Wide Waves” Тоні Пенначчії (DJ Madam B), яке транслюється на багатьох радіостанціях у США. Що для тебе це означає?
– Два тижні, неочікувано для нас, альбом очолював Spotify стрімінговий сервіс у Хорватії, також альбом вже звучав у Польщі, Греції, Америці, Канаді, Грузії, Йорданії. Завдяки стрімінгу, завдяки радіо, які крутять, Apple Music, World Music, він так розповсюджується. Відгуки отримуємо звідусіль. Дуже приємно було отримати відгуки від деяких композиторів, які пишуть для Голлівудського кіно, Нетфлікс, від канадських артистів та музикантів, Грегорі Портера та ін. Це дуже цікаво, що незалежно від жанру, люди говорять, це їх відносить в якийсь інший світ, а це те, що мені потрібно. Однією з моїх мрій було те, щоб музика “QIRIM” була на світовому рівні і звучала разом з іспанською, латиноамериканською, кубинською музикою та іншими, і зараз ця мрія здійснюється.
Місія говорити про Україну
– Азовці з Маріуполя писали тобі: “Скажи про нас”, і пані Ердоган тоді почула про “Азовсталь” і про Маріуполь, про ґвалтування наших дітей росіянами. Зараз є можливість зустрічатися з першими особами?
– Кілька тижнів тому було відкриття представництва Українського інституту у Парижі, і я співала. Там була перша леді України, дипломати, посли, також очікували президента Франції. Важлива подія для України, бо раніше не було нашої інституції у Парижі.
Зустріч з пані Ердоган відбулася, коли мене запросили на зустріч в Анкарі з
українськими дітьми-сиротами, тоді їх більше двох тисяч прийняла Туреччина.
І, звичайно, я, користуючись моментом, і дякувала, і співала, і говорила про Азов. Такий час.
– Перед поїздкою на церемонію вручення премії Центру Кеннеді у Вашингтоні ти зустрічалася з президентом України Володимиром Зеленським. Це було для тебе важливо зустрітися з ним?
– Так, вважала це не просто так щодня запрошують на одну з масштабних подій в USA, тому вирішила сказати про це особисто нашому Президентові. Він додав, що мій візит багато важить як голос України на цій події. Це був важкий період для Києва – 9 годин без світла, щодня обстріли, нестача ППО, я їхала у Вашингтон з Києва і мені було що сказати і про що попросити.
Досі не можу усвідомити, що це сталося. Вперше в історії, на 45-й церемонії нагородження Kennedy Center Honor, та й взагалі, у цій залі – прозвучали рядки з Гімну України, які я процитувала під час пісні U2 “Walk On”. Її я виконала разом із музикантами з Hozier та Бренді Карлайл. Соліст U2 Боно, який спостерігав за моїм виступом з місця глядача, сказав: “Коли слухав твій спів – відлетів у космос”. Вся зала аплодувала стоячи.
– Ти бачилася із Ненсі Пелосі, і з держсекретарем Ентоні Блінкеним, і найбільш емоційна зустріч – з президентом США Джо Байденом. Якби довелося зустрітися ще раз – щоб ти сказала йому (чи їм) зараз?
– Я б сказала йому, що війна досі триває, незважаючи на те, що у світі відбувається багато інших жахливих подій, але нам необхідна підтримка щодня. Вони нам дуже потрібні.
– Ти амбасадорка платформи Spotify, тебе вітали в їхньому офісі у Мілані. Що з цієї позиції можна зробити для України?
– Так, у березні цього року я стала першою українською амбасадоркою EQUAL від Spotify.
Мета програми EQUAL – сприяти рівності жінок у глобальній індустрії музики та популяризувати творчість жінок-артисток. Тому, моя поява, як першої українки на Times Square у такому соціальному проєкті, вже має велике значення для України. Сама пісня “Take Me To A Place” з альбому “Поклик” вона теж про Україну і спрямована на підтримку країни. Вона про те, що не існує місця, де можна сховатися від війни, і вона очолювала чарт Spotify.
– Джамало, ти відвідала Париж та Вашингтон з виступами? Це теж були благодійні концерти?
– У Парижі я мала честь виступати у культурному центрі La Gaîté Lyrique на урочистому відкритті представництва Українського інституту у Франції. У Вашингтоні, США я не тільки виконала декілька своїх пісень, а ще й стала речником на премії Національного фонду демократії (NED), яка нагороджує мужніх борців за демократію з різних країн світу. На церемонії, де були присутні культурні та політичні діячі, активісти та представники світових ЗМІ, я мала честь виголосити промову на підтримку України, рідного Криму та ще раз нагадати про те, що війна триває і нам потрібна підтримка всього світу, щоб якомога швидке її зупинити.
Це благодійні виступи. Наступна – до Сіднею, Австралії у рамках благодійного вечору захисту, порятунку та відбудови України, де будуть збирати кошти для United24.
– Твоє виконання лемківської пісні “Ой верше, мій верше”, яка з’явилася на всіх музичних платформах, не залишить нікого байдужим. Свого часу її виконувала Квітка Цісик, яка жила у США. За чуттєвим виконанням ви дуже близькі. Чи не має бажання і інші пісні з її репертуару заспівати?
– Я обожнюю Квітку Цісик, обожнюю весь її альбом “Два кольори”. Знаю майже всі пісні з нього. “Верше, мій верше” з’явилася невипадково у моєму репертуарі. Ця пісня мені дуже близька, а от щоб переспівати інші пісні Цісик, про це навіть і не думала.
Змінилося все
– Зараз у публічному медійному просторі України є чимало політичних суперечок. Ти вирізняєшся зрілою позицією щодо публічних заяв під час війни. Що зараз для нас, українців, важливо?
– Перемога України у війні та мирне небо.
– Музика з твого альбому “QIRIM”, який до речі, заборонений у Криму, доводить, що в Криму кримські татари були, є і будуть. Крим, на твою думку, може бути компромісом у цій війні?
– Можливо, для тих, хто не знає, кримські татари щодня піддаються репресіям, їх саджають до в’язниць на 18-20 років за будь-які дії та спротив. “Бавовна” у Криму, як ми називаємо вибухи там, теж не просто так.
– Ваша родина – приклад боротьби за своє…Батько, теж музикант і співак, виходив на сцену з тобою і в Києві, і в Ліверпулі. Як батьки вплинули на твоє становлення як співачки і громадянки України?
– Мої батьки – це моє все. Вони вплинули на мій світогляд, на мою патріотичність, яка була, є і буде, бо з нею ти народжуєшся. Мій тато завжди був дуже вимогливим до моєї музики і мама теж. Батька я не випадково запросила до виконання пісні “Alim” з альбому “QIRIM”, бо його теж звати Алім. Сама ж пісня про героя, який постійно чинить спротив проти влади, героїчна постать XIX століття.
– Твої діти – вже п’яте покоління, яке змушене тікати від російської агресії. Яка історія цих переслідувань?
– 18 травня 1944 року. Це дуже особиста історія. Це трагедія моєї родини. Зранку 18 травня мою прабабусю Назилхан з п’ятьма маленьким дітьми на руках посадили в товарні вагони і відправили до Середньої Азії. У той час, коли вона чекала на чоловіка з війни. Їхали вони в жахливих умовах майже два тижні. Найменша дитина, донечка, на жаль, померла в дорозі. Я була мала, коли мені прабабуся розповідала цю історію, але вона назавжди залишилася у моєму серці. Тому пісня “1944” це присвята її силі, силі цілого народу.
24 лютого 2022 року я мала вивозити дітей зі свого дому через повномасштабне вторгнення в Україну.
– Ти не обирала бути активісткою чи дипломатом, але війна змусила розділитися навпіл. Як це бути співачкою у час війни?
– Бути співачкою під час війни – це бути обличчям цієї країни. Це не просто нести творчість, незалежно від цих подій, а й бути цією подією, постійно.
– Ти знялася у стрічці “Смак свободи”, яка присвячена Ользі Франко – відомій дослідниці старовинної української кухні, дружині Петра Франка, сина Івана Франка. Стрічка перемогла у міжнародній програмі французького фестивалю “Silence Ça Touille – Food and Movie Festival”. Перед тим зіграла роль Ольги Левицької у фільмі “Поводир”.
Чому кіно?
– Це вже моє третє кіно. До цього був фільм від Netflix про “Євробачення: Історія вогненної саги” (Eurovision Song Contest: The Story of Fire Saga). У цьому фільмі я зіграла саму себе і виконала сольну партію в одному з ключових музичних номерів фільму.
Кіно має дуже цікавий вплив на людей – заворожує, розповідає. Я б дуже хотіла, щоб в Україні було дуже багато якісного кіно.
– У час життєвих потрясінь що співаєш?
– З початком війни важко було думати про спів та музику. Вперше мене запросили у Берлін, 3 березня 2022 року, на Нацвідбір їхній “Євробачення”. У той момент, коли я співала, я не знала, що і як буде далі. ARD під час мого співу відкрила збори на поміч Україні і зібрала 67 млн євро. Це надихнуло мене, і я подумала, що голосом дійсно можна робити такі дива та допомагати своїй країні ще більше. Співати завжди своїм дітям буду колискову “Спи, мій принце”, яку я написала Еміру. До речі, її взяли на польське кіно на Netflix.
– Твій чоловік Бекір Сулейманов сказав, що “з повномасштабним вторгненням наша сім’я точно почала більше працювати, як і вся Україна”. Так розумію, він допомагає тобі з концертами та благодійною діяльністю?
– Сеїт-Бекір – це не просто мій чоловік, він був моїм менеджером ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну. Він неймовірна людина, яка багато робить. Коли почалася війна, він не розгубився, коли ми втратили всю команду. Він був піарником, помічником, всім на світі для мене. А було сотні концертів та заходів, якими треба було керувати на відстані. Наша родина працює дійсно багато. Окрім Перемоги України у війні, я мрію про те, щоб Україна з’явилася на світовій музичній мапі. Коли ми слухаємо іспанську, французьку, італійську музику, то сприймаємо її як щось особливе: чи то французький шансон з унікальним шармом, чи то ніжні італійські композиції, чи то латиноамериканські ритми. Не кажучи вже про американський джаз чи британську електронну музику, що здобули своє стабільне “місце під сонцем”.
Україна ще зовсім молода. І я бажаю, щоб ми демонстрували на світовому музичному олімпі суперпрофесіоналізм. А я й надалі представлятиму свою країну.
– Як ви з дітьми говорите про війну?
– Ми говоримо щодня про війну, коли молимося перед сном, щоб в Україні якнайшвидше був мир. Емір додає завжди, щоб його дитячу не розбомбили. І це завжди так важко чути.
– Чи переїдете жити у Крим після його звільнення?
– Я все своє свідоме життя живу в Києві. Навчалася у Києві. Я почесна киянка, у мене навіть свідоцтво є (посміхається). В Крим обов’язково хочу приїхати, навідати могили дідусів, бабусів. Хочеться, щоб діти побачили місця, де я народилася та зростала.
