Панамериканські ігри – найпопулярніші комплексні змагання Західної півкулі нашої планети. Ці змагання на кшталт Олімпійських ігор. Перші Панамериканські ігри відбулись у 1951 році в Буенос-Айресі (Аргентина).
Кожні ігри заслуговують на окрему оповідь, але я зупинюсь на ІІІ Панамериканських іграх, які відбулись у Чикаго 1959 року. Їх гаслом було таке: “America: Espirito Sport Fraternite” (“Американський дух братерства через спорт”).
Змагання, що відбулись у Чикаго мають дві особливості, за якими нас вони цікавлять найбільше.
По-перше, українці долучилися до організації та проведення змагань й культурної програми.
По-друге, українці брали участь у спортивних змаганнях.
Приємно, що професіоналізм українців було визнано й вони долучилися до організації змагань. Про перебіг підготовки ми можемо дізнатися зі спогадів безпосереднього учасника – Романа Дубляниці. Ось як він про це писав: “Як один з референтів преси та пропаганди при футбольному ресорті Організаційного Комітету третіх панамериканських ігор, вважаю своїм обов’язком поінформувати українське громадянство про їх організацію, поступ та розвиток. Як може всім уже відомо, відповідальність за їх переведення перебрав на себе Клівленд, що вкінці, після 2-літніх спроб, мусів скапітулювати з огляду на невідрадні фінансові труднощі. Тоді Панамериканський Комітет на своєму надзвичайному засіданні в Коста Ріці дня 3-го серпня 1957 р. вирішив передати організацію Ігор Шикагові. Не зважаючи на 2-річний “дефіцит”, посадник “вітрового міста” п. Дейлі не тільки відважився взяти на себе цей обов`язок, але й пообіцяв довести діло до його повного успіху, щоб доказати перед молоддю всього світу братерську приязнь народів Західньої Гемісфери”.
Виявляється, що цьогорічні Ігри мали відбутись у Клівленді, але з різних причин їх перенесено до Чикаго. Це рішення було прийнято 3 серпня 1957 року. Тому для організаційного комітету в Чикаго направду залишалось зовсім мало часу для гідної підготовки. Але оргкомітету все вдалося! Звісно завдячуючи команді професіоналів, серед яких були й українці.
Роман Дубляниця сповіщав українську громадськість про перебіг подій на Панамериканських іграх й опублікував чимало статей у різних часописах: “Svoboda”, “Ми і Світ” та інші.
Більш детально Роман Дубляниця описав значення цих масштабних змагань та непростий перебіг подій й вплив різних факторів на рішення організувати Ігри у Чикаго у журналі “Ми і Світ” за 1957 рік: “Паралельно до всесвітніх Олімпійських Ігор, – країни західної півкулі зорганізували власні ігри під назвою: Панамериканські. Сьогодні вони уважаються другими по величині спортивним фестивалем молоді і подібно як Олімпіади відбуваються що чотири роки. Охоплюють майже всі олімпійські спортивні конкуренції, а саме: легку та важку атлетику, водні спорти, наколесні перегони, фехтування, футбол, кошівку та бейсбол. Бере в них участь 1500 до 2500 атлетів. Завданням Ігор є затіснити дружні взаємини між країнами т. зв. західної гемісфери та приготовляти їхню молодь до всесвітніх Олімпійських Ігор. Перші Панамериканські Ігри відбулися у 1951 році в Буенос Айресі (Аргентина). Другі були в Мехіко Сіті (Мехіко), а треті – у 1959 році мали відбутися в Клівленді (ЗДА). Але з уваги на фінансові труднощі організатори зреклися всіх прав і віддали свої повноважності Панамериканському Олімпійському Комітетові, який з-поміж нових претендентів вибрав два міста: Сан Павло (Бразилія) і Чикаго (ЗДА). На надзвичайному засіданні в днях 3 і 4 серпня ц. р. у Сан Хозе (Коста Ріка) вирішено дорогою голосування (13 проти 5 голосів) віддати організацію Ігор на 1959 рік Чикаго. Цей вибір підтримали на місці три присутні делегатиз Чикаго, а крім цього посадник Чикаго – Річард Дейлі, довідавшись про це рішення, виголосив негайно промову, в якій в імені населення міста висловив радість з цієї особливої почесті та готовність докласти всіх сил, щоб гідно задемонструвати перед молоддю всього світу братерську приязнь народів Південної Америки, згідно з засадами демократії, спортивної чести і невмирущої олімпійської ідеї.
Про свою діяльність в організаційному комітеті змагань з футболу Роман Дубляниця згадував наступне: “створено Організаційний Комітет з поділом на 19 ресортів, що відповідатимуть ось таким ділянкам спорту: легкоатлетика, фехтування, стріляння, плавання, бокс, дужання, підношення тягарів, теніс, футбол, поло, бейсбол, кошиківка, відбиванка, кінні перегони, роверові перегони, водний м’яч, перегони човнів, гімнастика, модерний п’ятизмаг. Першим кроком цього Комітету стало придбання відповідних фондів: а) На будову спортивних споруд та технічного устаткування; б) На покриття коштів транспорту та прохарчування атлетів. Якщо йде про точку (а) – то її задумано розв’язати дуже легко і просто, здобуваючи $250,000 з контрибуції промінентних купців та промисловців, а других $250.000 з передпродажі квитків у формі 5-доларових сертифікатів. Це мало б покрити розпочату вже будову модерного плавального басейну, роверової біжні та ремонт головного стадіону (солджерс філд), на якому крім легкоатлетики та футбольних фіналів мали б відбутися обидві церемонії у зв’язку з відкриттям та закриттям Ігор”.
Далі автор детальніше розповідає про особливості футбольного турніру: “Коли йде про футбол, то його гратимуть за відповідною схемою, залежно від кількости учасників. У всіх змаганнях суддюватимуть американці, (за винятком одного канадійця та одного мексиканця). Лінійні судді рекрутуватимуться з Суддейського Союзу стейту Іллінойс. Всі члени футбольного Комітету носитимуть однакові однострої з відповідною емблемою та написом “soccer”.
Про ретельну підготовку та високий рівень відповідальності до змагань свідчать слова Романа Дубляниці: “Залишилося, отже, несповна року часу. Перед нами ще дуже багато роботи, яка згідно з словами кол. голови Організаційного Комітету п. Штокгольма, а тепер п. Райлі – мусить бути виконана на час, щоб дати нагоду мільйонам шикаґівців та тисячам туристів побачити один з найбільших, побіч Олімпійський Ігор, спортивних здвигів у світі”. Отже, ми можемо впевнено стверджувати, що вся громадськість міста Чикаго була зацікавлена у тому, щоб Ігри відбулись направду на найвищому рівні. Бо це ж їх авторитет та престиж.
На знак вияву поваги та вшанування плідної праці в організації Панамериканських ігор мер міста Чикаго Ричард Дейлі-старший нагородив Романа Дубляницю відзнакою за файні репортажі з Ігор. Це направду визнання вищого ґатунку!
Водночас постать Романа Дубляниці заслуговує на більш детальне висвітлення. Він народився 1923 року у місті Перемишль. Був одним з найкращих гравців футбольної команди, воротарем Українського Спортового Товариства “Чорногора” (Аугсбург, Німеччина). Це товариство було створене українськими біженцями, які вже не могли повернутись на Батьківщину. Роман Дубляниця працював диктором на радіостанції “Голос України” у 1950-1953 роки, був репортером Ассошієйтед Прес. Автор книжки “The Truth About The Lie: Soviet Sports Reality”, яка побачила світ у 1986 році, а також численних статей на спортивні теми українською й англійською мовами в американській пресі. Працював референтом преси і диктором спортивних радіопрограм “Спортова година” Українсько-Американського товариства “Леви” з Чикаго з 1953 до 1988 року. Відійшов у вічність Роман Дубляниця у Чикаго 1988 року.
Окрім цього українці долучилися до фестивалю з багатою мистецькою програмою, яка передбачала музично-вокальні, хорові та хореографічні виступи різних народів. Ось як про це розповідав часопис “Свобода”: “В рамках тієї Олімпіади буде влаштований також Фестиваль Америки з багатою мистецькою програмою, що включатиме музично-вокальні, хорові та хореографічні продукції різних народів, показ їх національних строїв. У цьому Фестивалі беруть участь різні національні групи з Чикаґо, в тому також наша, українська”.
До речі, мистецький фестиваль улаштовував окремий Комітет Панамериканських ігор, створений Управою міста. До Комітету від української громади делеговано було – Івана Дужанського (голова Ліги Американців Українського походження).
Напередодні відкриття Ігор у місті відбулася урочиста хода за участю різних громадських, культурних, молодіжних організацій. Українську групу (одну з найчисельніших) маніфестації складали: Осередок СУМА ім. М. Павлушкова, Осередок СУМА ім. Богуна, Осередок СУМА з середнього Півдня, Палатайну та Іллінойсу (представник СУМА мали власний оркестр), Пласт, хори св. Миколая, св. Йосифа тощо.
Загальний похід вулицями Чикаго очолював духовий оркестр Осередку СУМА ім. М. Павлушкова, у складі понад 60 членів, під проводом кап. І. Барабаша. Всього українських учасників було понад 400 осіб).
Про урочистий парад присвячений Панамариканським іграм українська преса в США писала таке: “Парад, присвячений проголошенню Панамериканських Ігор в Чикаго відбудеться цієї суботи 8-го серпня ц. р. у центрі Чикаго, по Мишиген Евню і Стейт Стріт о год. 2-ій по полудні з Грент Парку (б. Озера Мишиґен) з участю поверх 120 груп маніфестантів з різних організацій міста Чикаго й околиці та національних груп цього міста, в тому й української , як також представників усіх країн американського континенту, що включилися у Ігри”.
Помітним був виступ українців у часі церемонії відкриття Панамериканських ігор. Програма відкриття передбачала: 24 гарматні постріли, випуск 5 тисяч голубів, офіційна промова д-р Мілтона Айзенгауера, хода атлетів та виступи національних груп, серед яких були й українці: “У збірному двотисячному хорі під час відкриття візьмуть участь також члени українських хорів Чикаго, а в програмі Фестивалю Ігор є окремий виступ української групи”.
Насичена програма відкриття Ігор була різнобарвною та яскравою. Як відзначали засоби масової інформації українці вразили глядачів найбільше: “Програму Ігор виповнили гімнастичні покази ІМКА та ІВКА і Паркового Дистрикту міста Чикаго, пописи знамениті відділу Морської Піхоти і оркестру. На закінчення відбувся символічний марш різних національних груп міста Чикаґо в їх національних строях, з американськими і національними прапорами. В цьому марші взяла участь також українська група, яких прегарні національні строї з різних областей України звертали увагу глядачів. Національні групи увійшли з різних сторін великої площі до її середини, де зложили свої національні прапорці до рук дівчини, яка провела на інтенцію всіх цих народів молитву”.
Постать Івана Дужанського не випадково привертає до себе увагу. А, враховуючи поважну участь в організації Панамериканських ігор в Чикаго, звісно, маємо ретельніше проаналізувати його особистість. Іван Дужанський – голова Ліги Американців Українського Походження, голова товариства Українських бізнесменів і професіоналістів, голова Українського конґресового комітету Америки, президент Союзу продавців молока, член управи молочарської фундації Чикаго, голова будівельного комітету нової школи св. о. Миколая, особистий приятель президента Дуайта Айзенгауера, помічник сенатора Еверета Дірксена. Тобто, знаний підприємець, громадський та політичний діяч української діаспори в США. Відійшов у вічність у Чикаго 1962 року.
В одному з інтерв’ю Іван Дужанський впевнено говорив про спорт і тому не дивно, що він долучився до такої масштабної спортивної імпрези як Панамериканські ігри, де була значна мистецька програма: “Я походжу з м. Сколе в Галичині. Прибув сюди по першій світовій війні, як молоденький юнак. Тому й притягнула мене молодеча організація “Січ” у Чикаго. Тут я провів довгі роки, як руховик, спортовець, а потім і провідник. Як член парохії св. о. Миколая, став також членом відомого хору”.
Участь спортсменів з українським родоводом була помітною й вражаючою. Троє українців виступали за збірну США з футболу (Зенон Снилик, Страхровський, Кулішенко). Двоє за Аргентину (Оленяк – футбол, Бота – бокс). Також був на Іграх тренер збірної Канади з гімнастики – Бернард Ньюман/Bernard Newman.
Бота/Miguel Ángel Botta здобув перемогу у змаганнях з боксу у ваговій категорії 51 кг (також він брав участь в Олімпійських іграх 1960 року у Римі, Італія).
Оленяк/Juan Carlos Oleniak у складі збірної Аргентини з футболу став чемпіоном Ігор (Учасник чемпіонату світу з футболу 1962 року).
Снилик/Zenon Snylyk,Страхровський/Jim Strachrowsky, Кулішенко/P. Kulischenko граючи за збірну США, посіли третє місце (Зенон Снилик та Мирон Красій у складі збірної брали участь у Панамериканських іграх 1963 року).
Надзвичайно цікавою та карколомною була історія Зенона Снилика, яка трапилась з ним у часі проведення Панамериканських ігор. Тарас Балда, автор статті про Снилика цю подію описав так: “29 серпня 1959 року в житті Зенона Снилика відбулося дві події, які, на перший погляд, годі було узгодити – того дня збірна США мала зіграти з Бразилією на Панамериканських іграх, а її капітан – взяти шлюб із Яриною Матурою. Як один із основних гравців збірної, Зенон не міг пропустити цієї важливої гри. Майбутня дружина поставилася до цього з розумінням. Однак цілеспрямованим людям щастить у всьому – волею випадку обидві події мали відбутися в Чикаго. Відтак о 13.00 розпочалася відповідальна гра, в якій окрилений капітан просто розривав визнаних бразильських майстрів (команда США здобула тоді перемогу) і, за словами тренера, відіграв найкраще у всій своїй кар’єрі, а на 15.30 команда в повному складі прибула до церкви на шлюбну церемонію. Після шлюбу команда в повному складі повернулася на базу – тривали Панамериканські ігри, тож гостей далі забавляла лише молода, а медовий місяць довелося відкласти. Така “пожертва” була доцільною – вперше (й востаннє) збірна США здобула медаль – бронзового ґатунку”.
Доречно буде сказати про те, що українці активно брали участь і в наступних Панамериканських іграх (Снилик, Бойчук, Красій, Доманський, Чамбул, Стефанюк…). Але це вже інші історії!
спорт (3) 
