Що ви coбi думаєте – Одеса одна лише на свiтi? Таки нi! Я вам не скажу за всю, котра перлина бiля Чорного моря, але за котру, що в Техасi (Odessa, Texas), аби знали: там без наших людей теж колись не обiйшлося.
З глобуса “по нитцi”: Стоунгедж i трохи американського Шекспiра
В США Одес аж три: ще по однiй – в Мiссурi та Флоридi. Але сьогоднi – про техаську, де серед ковбоїв напевне трапляться нащадки наших козакiв, а серед туристичних принад – цiлий Стоунгедж та Шекспiрiвський театр “Глобус”. Копiї, звичайно, зате виконані дуже подібно, навіть майстерно. A що було робити нафтовикам, щоб про їхнє місто знали не лише завдяки “чорному золоту”?
Щорічну гуморину, як в українській Одесі, тут не святкують, але з гумором у людей – все гаразд.
В одному з фаст-фудiв в даун-таунi розпитую офіціантку Доротi, неквапну жіночку п’ятдесяти-плюс-невизначеного вiку, чи знає, як пройти до мiсцевого Стоунгеджа. Далi такий дiалог:
– А коли знаю – то що?
– Менi скажiть.
– Навiщо вам?
– Подивитися.
– Ну, так, звiдси не видно… Але ж туди йти треба буде!
– Власне, чого й питаю – як iти.
– До автобусної зупинки, далi довезе, а туди – ногами по дорозі.
– Вiдрадно чути. Вже подумала, було, що руками доведеться.
– Знаєте, коли тут вулиці мили останнього разу?! Лiпше, як звикли.
– Добре, а напрямок?
– Звiдси рухаєтеся у бiк унiверситетського кампусу… Будете на мiсцi, то котрогось камiнчика можете прихопити з собою.
Про “з собою забрати” – то вже трохи плагiат, улюблений жарт теxаських одеситiв. Відвідувачам без тiнi посмішки скажуть, що “все каміння в Стоунгеджi – безкоштовне, котре подужаєте зрушити – ваше”. (Вага кожного – так нівроку, дев’ять тонн з гаком). Але одеськi брили – все одно меншi вiд британських. Найвищий камiнь оригiнального Стоунгеджа сягає 22 футiв, а того, що в Техасi – всього 19.
На логічне запитання “навіщо було город городити?” дають кілька відповідей. Кожна – типово одеська, але в “чорноморському” розумінні. Oдна з версiй: це монументи монолiтному й незворушному iнтелекту колишнього президента США Джорджа Буша-молодшого. Свого часу – мешканця Одеси, як i його не менш вiдомий тато.
Друга – прозаїчнiша. Рокiв 15 тому мiсцевi ентузiасти забажали створити щось таке, аби приваблювати туристiв “культурними цінностями Одеси”, i щоб цi слова не викликали iронiчної посмiшки. “Бо в нас, якщо не бачите когось за добуванням нафти – то вже, вважайте, культура” – жартують в Техасi.
Над iдеєю “нiби, як в Англiї” познущалися скептики. Як-от, що прадавнi друїди, навiть нафтою обпившись, до такого не дофантазувалися б. Що автори задуму – мабуть, дальтонiки, – не розрiзняють зеленого та червоного кольорiв. Адже ж в Британiї Стоунгедж стоїть на трав’янистiй галявинi, а в Одесi – на рудому техаському гравiї. Нарештi, що техаськi брили – то майже китайська поробка нашвидкуруч. Адже на створення оригiналу пiшло 2000 рокiв, а на копiю – всього кiлька тижнiв роботи тракторiв i бульдозерiв.
Але як би там не було, влiтку 2004-го техаський Стоунгедж таки вiдкрили. Сьогоднi це – головний туристичний успiх Одеси, “номер один” в путiвниках. I – хтозна, може, це й завдяки новому “кам’яному диву” журнал “Форбс” в 2014-му визнав його батькiвщину третiм у США малим мiстом, що зростає найшвидше?
Хоч в околицях – якщо їхати по хайвею Interstate 20 – є знахiдка набагато крутiша давниною та походженням. Запросто втре носа й правдивoму британському Стоунгеджу. Має 50000 рокiв, а йдеться про кратер – другий за величиною в США – вiд удару об земну поверхню справжнього тисячатонного метеорита. Там, де впало небесне тiло, колись утворилася воронка завширшки п’ятсот футiв та сотню завглибшки. Вiдтодi свою справу зробила всюдисуща техаська пилюка, тож зараз береги кратера майже зрiвнялися з землею. Десь пiд нею досi спочиває найбiльший шматок “прибульця”, який ще належить вiдкопати.
Тим не менш – атракцiя, з музеєм поруч та прокладеною дорiжкою до мiсця падiння й можливiстю придбати собi трохи космосу – уламки метеорита продають на вагу. Одночасно попереджають, що не варто нишком красти тутешнi камiнцi i потiм брехати знайомим, нiби то з неба впало. Бодай тому, що пiд каменями можуть зачаїтися техаськi рептилiї, в тому числi й отруйнi.
Останнiх тут не лише бояться – також їдять. Кажуть, делiкатес, надто, запечена гримуча змiя. Про це розповiв одесит Джек, студент одного з мiсцевих вишiв, з яким розговорилися бiля Стоунгеджа.
Джекова родина живе в передмiстi, “навколо трохи дико, а гади, як в себе вдома, по нашому подвiр’ї повзали. Нiкого не кусали, але все одно набридло. Тому купили спецiальнi пастки, щойно змiюка туди заповзе, механiзм миттєво вкорочує їй вiку. Вiдтодi в нас часто буває незвичне свiже м’ясо. Чимось схоже на рибу, але цiкавiше. Не думай, моя сiм’я – не одна така, в Одесi гадами ласувати люблять. Шкода, що в наших ресторанах їх не готують. Зате, як будеш в Остiнi (також Техас – ред.), то конче замов собi чогось змiїного – смакота! Не зважай, що дорого. А менi за коштовною стравою – хiба-що нахилитися, багатство просто пiд ногами”.
Мистецтво нафти
Iнше мiсцеве багатство вiдомiше – нафта, завдяки їй стала можливою одеська iсторiя в Америцi. Хоч почалася ще до того, як на ранчо Конелл на пiвденний захiд вiд мiста знайшли масну чорну рiдину.
Вiдтодi поволi зникли зеленi трави прерiй навколо, вони ж колись “пiдказали” iм’я нової адмiн-одиницi. Бо робiтникам, вихiдцям з України, що прокладали залiзницю неподалiк, смарагдовi простори нагадували весняний степ поруч з “перлиною бiля моря”, яка залишилася за океаном. Тим часом, як американська вабила дешевим житлом, добрим заробiтком i тверезiстю – нормою життя. Техаська Одеса належала до тих рiдкiсних мiст, де навмисне не будували салунiв, щоб не спокушувати працiвникiв алкоголем.
Згадують i про ще одне походження назви – на честь доньки мiсцевого iндiанського вождя. Сподобалась бiлим поселенцям тая дiвчинонька, яку звали, уявiть собi, Одесою.
Так само охрестили пункт торгiвлi та водопою худоби, ним ранiше був тридцятий за величиною населений пункт Техасу, в тi часи – село селом. Ковбої, деренчання банджо та дзвоникiв на шиях у корiв, де-не-де – розкиданi вздовж горизонту ранчо.
Все змiнилося, коли з-пiд землi забило темне джерело. Населення Одеси почало зростати, мов на дрiжджах – в 1925-му тут жили всього 750 людей, а в 1929-му – вже 5000. Пiд час Другої Свiтової Одеса стала свiтовим мiстом-комплексом “номер раз” з переробки нафтопродуктiв.
Це виробництво диктувало економiчнi пiднесення чи занепади мiста. Тим часом як амбiтним одеситам дуже хотiлося, щоб не нафтою єдиною славилася їхня мала батькiвщина. Тож нафто-долари iнвестували у високий арт. Недаремно – “Одеський симфонiчний хорал” вважається одним з кращих музичних колективiв країни, a в театрах – вже згаданому “Глобусi”, Ектора та “Пермiан Плейхаус” виступають також i свiтовi зipки.
Одна з них – полiтична, йдеться про Буша-молодшого – теж пiддалася впливовi мистецтва, та ще й неабияк. Настiльки, що виставка картин “молодого художника” свого часу здобула чималу популярнiсть у вiдвiдувачiв мiсцевого музею. Бо в колишнього президента раптом проявився небанальний малярський хист – вiн створив 66 картин, присвячених ветеранам iракської вiйни. Серiя має назву “Портрети мужностi – данина шани Головнокомандувача воякам Америки”. Герої портретiв позували авторовi особисто; про малювання дебютанта схвально вiдгукувалися критики. Кошти вiд експозицiї перераховують на потреби ветеранiв.
В зв’язку з чим до екс-очiльника США в Одесi неоднозначне ставлення. З одного боку – критичне, як до одного з найгiрших президентiв, що “розв’язав непотрiбну й ганебну вiйну”. З iншого:
– Все ж таки, хай i пiзно, але зумiв перед людьми покаятися, – пiдсумувала в розмовi вже згадана вище Доротi. – Звичайно, вбитих на вiйнi тими його картинами не повернеш, та й скалiчених не зцiлиш… Але бодай так вибачився, на таке не кожен спроможеться. За це його навiть трохи поважати в нас почали.
Бика – за роги, а грошi – на бочку
Шанована в Одесi не менше, нiж президентська – професiя ковбоя. Фахiвцi, вони ж – чемпiони пастушого спорту – щосiчня змагаються на родео Сендлхiлла (Sandhill’s Stock Show and Rodeo). Чи не головнiй подiї в життi мiста, на яку з’їжджаються фанати не лише з Техасу i якої чекають цiлий рiк.
Мальовничої, як в кiно – поки джентльмени продають худобу та приборкують тварин, ледi беруть участь у виборах “Мiс родео” та в неофiцiйному парадi ковбойської (чи то пак, “ковгерлзької’) моди. Майже як в британському Ескотi, де панi вигулюють на кiнних перегонах щонайхимернiшi витвори на головах. З тiєю рiзницею, що в Одесi – без аристократичного снобiзму, а капелюхи на дамах таки дешевшi i без вибрикiв фантазiї. Зате найрiзноманiтнiшi вишиванi джинси – з сяйвом стразiв чи мереживними вставками, ще й чобiтки зi шпорами – щирої техаської краси. Гарна нагода i себе показати, i подивитися, скiльки секунд протримаються верхи без сiдла хлопцi-молодцi на хребтах у необ’їжджених коней чи бикiв. Дiвчата теж змагаються – але сидячи на рухомих дiжках, що iмiтують, як гарцює рогатий скакун.
Звання наймiцнiшого спритника виборюють вiдчайдухи-рестлери, що самими лише руками та вiрьовкою, накинутою на роги бугая, повалять його на землю. Рекорд належить Роннi Фiлдзу: в 2010-му йому вдалося це зробити всього протягом 3,2 секунди. Нарештi, сходяться в герцi команди – хто кого перетягне i змусить, переможеного, наковтатися пилюки.
Увесь цей фан (англ. fun – задоволення) – пiд невщухаючий акомпанемент музики кантрi i за гоноровi грошi: найбiльше призовиx переможцям виплатили в 2007-му, 343913 доларiв. Трохи менше – минулого, “всього” 222609. А наступнi виграшi – скоро, родео Сендхiлла розпочнеться вже 2 сiчня 2020 року, читачi Ukrainian People теж можуть спробувати на ньому своїх сил. Tакож пiзнати смак того самого “дикого Заходу” – що родом з Одеси.
Вiдомi одесити:
Крiм тата й сина Бушiв, Одесa також рiдна для Ларрi Кiнга, славнозвiсного письменника й драматурга. Звiдси ж родом телеактриси Керан Ешлi та Стефанi Вайл.
Що та де в Одесi шукати:
Родео: Sandhills Stock Show & Rodeo
218 W. 46th
Odessa, TX
Cтоунгедж: The University of Texas of the Permian Basin
Preston Smith Rd, Odessa, TX
Кратер метеорита: 5599 Meteor Crater Rd, Odessa, TX
Театр “Глобус” (майже Шекспiрiв): 2308 Shakespeare Rd, Odessa, TX
