26 жовтня одна з найстаріших українських шкіл у діаспорі – школа при парафії катедри Святого Миколая – відзначає 90-річний ювілей
Галина Парасюк, кандидат історичних наук,
архівіст Українського Національного Музею в Чикаго
У західній частині Чикаго, в самому серці Української околиці, гордо підноситься один із найвідоміших українських храмів міста – собор Святого Миколая. Видається, він стояв тут вічно і чекав українців-іммігрантів щоб прихистити, надихнути їх вірою в успіх далеко за океаном. Кроки на новій землі часто були непростими для українців, як і непростою є історія собору Святого Миколая. Документи розповідають, що майже 100 років тому, в часи Великої депресії, катедра Святого Миколая опинилася на межі втрати через борги. Її настоятелі та парафіяни не лише зуміли втримати величний собор, а й відкрили при ньому повноцінну школу.
Передісторія заснування школи Святого Миколая сягає 1906 року, коли настоятелем став о. Микола Струтинський, якого називають одним із засновників української громади Чикаго. М. Струтинський ініціював створення “Рідної школи”.
Закинені судьбою у світи,
Велику правду визнаєм посполу:
Народ, що хоче завтра увійти,
Він мусить дітям дати Рідну Школу.
Слова поета Теодора Курпіти, написані в Чикаго багато років тому, свідчили про розуміння необхідності мати національний освітній заклад далеко від України вже з перших років існування української громади.
“Рідна школа” діяла у підвальному приміщенні церкви Святого Миколая. У перший рік до неї записалося всього 10 учнів. Першим учителем був дяк-учитель Ізидор Костюк. Навчання відбувалося в суботу з 10-ї до 12-ї години дня. З 1917 року навчання проводив Василь Коцюбинський, якого змінив Теодор Хоптяк.
Священник Василь Стецюк 1921 року змінив час навчання: воно відбувалося п’ять днів на тиждень, з 4-ї до 6-ї години по обіді. Викладали українську мову, письмо, історію і географію України, катехизм, історію національної культури. З 1922 року в школі навчав дяк-учитель Дмитро Атаманець. У той період її відвідувало 300 учнів. З 1925 року школа перебувала під опікою сестер-василіанок, які були її учительками та жили в одному з парафіяльних будинків.
Під час Великої депресії становище парафії ускладнилося. Парафіян налічувалося 2200 осіб, пожертви зменшилися, перестали сплачувати боргові зобов’язання, не було коштів оплачувати зарплатню священникам. Собор і будівлі, що належали парафії, опинилися на межі продажу через борги.
За ініціативою єпископа Кир Костянтина Богачевського на парафію запросили отців-василіян: Епіфанія Теодоровича – ігумена, Сильвестра Журавецького – пароха, Андрія Труха – місіонера. Фінансові труднощі доручили вирішити ігумену Е. Теодоровичу.
Непомірний на той час в умовах економічної кризи борг парафії у 170 тисяч доларів здавався банку таким, що не буде погашений. Тому банк запропонував протягом року сплатити половину суми, а решту боргу списати. Банківська пропозиція видавалася нереальною для виконання, але о. Епіфаній Теодорович самовіддано взявся до збору коштів і повернув половину боргу у зазначений термін. Таким чином парафія позбулася великого боргу, що тяжів над нею.
Інша проблема постала перед душпастирями – асиміляція парафіян. Тенденція до змішаних шлюбів серед парафіян призводила до їхнього виходу з української парафії. Заради того, щоб втримати неукраїномовних вірян, о 12-й годині пополудні було запроваджено Святу Літургію з проповіддю англійською мовою.
Щоб втримати молодь, вирішили збудувати простору залу для зборів і школу для дітей. Місцем обрали West Rice Street, відразу біля церкви. Проєкт школи в стилі модернізму спроєктувала архітектурна фірма C. F. Murphy Associates. Будівничим освітнього закладу став відомий місіонер Филип Ру.
“Хто ж той Ру? – писали потім про будівничого – Його вся Канада знає, але не знають того, що він народився в Льотарінгії, як син побожних батьків, один з десяти дітей у родині: він член Чину отців Облятів. Знають його тому, що 50 років тому залишив він свою родину та вибрав український народ і пішов йому на вірну службу”.
Народжений у Франції Филип Ру справді обрав Україну: приїхавши сюди, вивчив українську мову та прийняв східний обряд. Він був рукоположений на священника в монастирі отців Василіан у Бучачі. У Канаді його знали як архітектора, який збудував десять церков, серед них – так звану “степову катедру”, церкву Непорочного Зачаття у Кукс-Крик, провінція Манітоба, де отець Ру був парохом з 1930 року. 1997 року цю церкву внесено до списку Національних історичних місць Канади.
Восени 1935 року посвячено наріжний камінь під будівництво школи. У вересні 1936 року учні розпочали навчання ще в класах під церквою.
Офіційне відкриття школи при парафії церкви Святого Миколая відбулося 26 жовтня 1936 року.
На початку вона мала п’ять класів, які відвідували 86 учнів. Учительками були сестри-василіанки. Першою директоркою стала сестра Ієроніма, вчительками – с. Магдалина, с. Євгенія і с. Анзельма.
З вересня 1939 року школа стала повною – мала вісім класів, у яких навчалося 122 учні. При ній заснували дитячий садочок – там виховували 13 малюків.
22 червня 1940 року – урочистий перший випуск школи Святого Миколая. Дипломи з рук митрополита Костянтина Богачевського отримали 14 випускників.
Будівництво школи в час Великої депресії за кошти парафіян церкви Святого Миколая, безумовно, є подвигом задля збереження української ідентичності, мови і віри для майбутніх поколінь.
Одна із учениць у своїх спогадах згадувала часи концертних і театральних виступів школярів перед парафіянами церкви і особливо перед батьками. Однак дорослі розуміли, що мистецькі виступи учнів приносили хоч невеликий, але дохід на утримання школи, отож, парафіяни не пропускали виступів малечі. Плата за школу в той час становила 1 долар на місяць.
Просторі шість класних кімнат і їдальня у 30-х роках здавалися завеликими для парафіяльної школи, але втрутилася війна…
Українські біженці після Другої світової війни – зазвичай, молоді родини з малими дітьми влилися в українську громаду Чикаго. Діти ставали учнями школи Святого Миколая. Статистика показувала, що число хрещень у парафії зростало:
1949 рік – 113 похрещених дітей;
1950 рік – 168 похрещених дітей;
1951 рік – 237 похрещених дітей;
1952 рік – 265 похрещених дітей.
За приблизним підрахунком стало зрозуміло, що 1955 року до садочка запишеться більше 100 дітей, а згодом число буде тільки зростати. 1950 року парох церкви Святого Миколая о. В. Андрейчук зіткнувся з труднощами розміщення учнів не тільки в класах школи, але й у будинках парафії. Бракувало й учителів.
5 грудня 1952 року скликали загальну нараду у справі будівництва нового корпусу школи. Було вибрано будівельний комітет, який очолив о. Володимир Ґавліч. Для будови зібрали фонд у понад 500 тисяч доларів.
У березні 1953 року розпочали зводити нове приміщення школи. Через рік, у березні 1954 року, нову будівлю завершили. Будинок, збудований 1936 року, почали називати “стара школа”.
У новій школі було вісім просторих класів і дві зали: одна – зі сценою для імпрез та концертів, інша – їдальня. Загалом навчальних і допоміжних приміщень було двадцять дві кімнати. Школа була забезпечена всім найновішим на той час обладнанням. Вартість нової будівлі сягала пів мільйона доларів. Основним джерелом фінансування були парафіяни церкви Святого Миколая, які почули заклик пароха В. Ґавліча: “Ніхто, крім нас самих, не збудує нам школу. Мусимо це зробити!”
Учень 8-го класу Ярослав Мартинюк писав про свою нову школу: “В 1953 році, якби не було нової школи, 50% дітей мусіли б йти до публічних шкіл. Цей відсоток дітей був би для нас пропащий. Завдякий цій школі цей відсоток мінімальний”. Мудрі слова молодої людини, що в майбутньому стане письменником.
У 1953/54 навчальному році за парти сіло 650 учнів, організовані в 13 класів. Паралельних класів було по 2-3, деякі класи мали по 40 учнів.
1960 року у США нараховувалося 29 українських католицьких шкіл. Святомиколаївська школа у Чикаго була найбільшою – 1 200 учнів. Українська католицька школа стала осередком духовного життя. Марійська Дружина плекала пошану до Пречистої Діви Марії, вівтарні хлопці прислужували під час богослужінь. Діяв шкільний оркестр і хор.
Сьогодні, через 90 років після урочистого відкриття школи, за її партами навчаються 182 учні Сьогодні це приватна католицька школа з дитячим садочком і вісьмома класами, де поряд із загальноосвітньою програмою американської освіти діти вивчають катехизм, українську мову, історію та традиції. Від перших десяти учнів “Рідної школи” до сучасної шкільної спільноти минуло майже століття. Змінилися часи, покоління і сама українська громада Чикаго, але незмінною залишилася головна місія – берегти українське слово, культуру, історичну пам’ять і духовні традиції – крізь покоління й час, заради майбутнього.
Перше причастя учнів школи Святого Миколая, 1955 рік. 204 дітей: 107 хлопчиків і 97 дівчаток.
Учні школи Св. Миколая, 1937 рік. Перший рік навчання в школі.
Клас в новій школі Св. Миколая. Початок 50-х рр.
Учні перед школою Св. Миколая. 1960 рік.
Молодіжний оркестр при школі Св. Миколая.
Собор Святого Миколая.
Шкільний оркестр під керівництвом сестри Вернарди, 1961 рік. На той час оркестр чотири перемагав в музичному конкурсі оркестрів католицьких шкіл Чикаго.
