Цьогоріч українському педагогу, організатору, фундатору, теоретику і практику української національної фізичної культури, скарбнику Українських січових стрільців та повноважному представнику уряду ЗУНР в США і Канаді, виповнилось би 150 років!
Цьогоріч – 150 років від Дня народження Івана Боберського. Постать Боберського феноменальна, унікальна, а його діяльність сповнена направду розмаїттям: спорт, тіловиховання, руханка, Олімпійські ігри, державотворення, військова служба, виховання молоді, патріотизм, філологія, учительство, керівництво, благодійність, волонтерство, читання лекцій, видання книг, написання статей, участь у конгресах, створення національних організацій, тощо. І це ще не повний перелік зацікавлень Івана Боберського.
Діяльність Івана Боберського проявилась як в Україні, так і за кордоном. Період його творчості в Україні вже зараз більше описаний, а ось роки праці за кордоном залишаються маловідомими. До речі, Іван Боберський тривалий час жив та працював у різних країнах, зокрема у США, Канаді та Югославії (нині Словенія).
За час перебування у США та Канаді, а це, до слова тривалий час – понад 10 років – у житті Боберського було всього (позитивне, негативне, злети, падіння, вшанування, цькування).
Ще до приїзду Івана Боберського в США про нього українська громада вже знала. Починаючи зі збірки коштів на викуп “Українського городу”, тобто спортивної площі “Сокола-Батька” у Львові, яку започаткував Боберський. Потім в українських часописах США висвітлювали величаві сокільські події 1911 та 1914 років, а також діяльність “Сокола-Батька”.
Вже напередодні прибуття Боберського до США, у 1917 році у Нью-Йорку накладом “Січового Базару” було видано книгу “Рухові забави і гри”, яку створив учитель руханки Іван Боберський. Як зазначалось на титульній сторінці це було “третє справлене видання” із закликом про те, що “рухові гри дають нам воздух, сонце, рух, сьміх, злуку і завзятє”. Ціна 30 центів. Про видання книги регулярно сповіщав своїх читачів часопис “Свобода” у 1919-1920 роках.
У часописі “Свобода” у 1918 році було опубліковано статтю “Організація і значінє Січий”. У короткій анотації до статті було зазначено: “На сей реферат повинні звернути увагу всі українські товариства, які мають на ціли добро і розвій свого народу. Особливо Січи в Америці повинні вже раз застановити ся самі над собою та замісць бути Січами лишень на папері, без життя і сили, стати Січами у правдивім значіню того слова. З низше поданого реферату можна богато дечого доброго скористати не лишень для Січий, але й для всіх”. Це звернення було від Січової Організації Українців у Злучених Державах. Ось така самокритика для подальшого саморозвитку!
Як зазначено в анотації, це був передрукований реферат. Часопис “Свобода” зауважує, що цей реферат професора Івана Боберського виголошено на Першому Українському Просвітньо-Економічному Конгресі у Львові 1909 року.
Наче все з цим гаразд. І які б тут могли бути додаткові запитання? Однак, коли переглянути доповіді Конгресу, то дізнаємося про те, що Іван Боберський читав дещо інші реферати: “Як ми досі збірали складки на народні цілі, а як ми їх збірати повинні?”, “Як вести “Соколи”, щоб не були мертвими товариствами?” або ж інша назва була така “Про значіння рухових товариств”. Водночас часопис “Діло”, описуючи теми доповідачів, стверджував, що Кирило Трильовський читав реферат на тему “Про організацію та значіння “Січей”.
Природно виникає запитання: хто ж помилився? Однак, це не є головним питанням.
Цікаво те, що окрема місія ЗУНР до США й Канади мала свій склад та план дій. Отже, Іван Боберський, який був заступником голови місії, мав чимало обов’язків та справ для полагодження на теренах обох країн. Але виявляється, що у США Боберський перебував декілька місяців (з червня по листопад 1920 року), а в Канаді понад десять років! Тобто, місія Боберського направду була спрямована здебільшого на українську еміграцію в Канаді, на відміну від інших членів місії. Це опосередковано підтверджує Альманах Українського Народного Союзу на 1936 рік. У ньому зазначається: “21 червня 1920 р. в переїзді в Канаду прибув проф. Іван Боберський з викладами про воєнні події”. Читаємо “в переїзді в Канаду”. Таким чином, шлях Івана Боберського від початку пролягав до Канади через США. Водночас це ніяким чином не применшує значення Боберського у США навіть у такий короткий час перебування. Він за ці декілька місяців зробив багато для досягнення цілей місії.
Більше того, у США простежуються родинні традиції Боберських. Хоч інформації не багато, але вона надзвичайно цікава.
По-перше, у часописі “Свобода” за 1925 рік вміщено Золоту Книгу ювілейної кампанії Українського Народного Союзу, в якій зазначено найактивніших членів організаторів. Серед активу була Розалія Боберська. Ось що про неї повідомлялось: “Тим успіхом є зорганізованнє Сестринцтва св. Анни, відділ 333 У.Н.Союза, в Бервік, Па. Організаторкою того Сестрицтва є пані Розалія Боберська, братова професора Івана Боберського, орг. Українських Соколів у Львові, заходом котрої 50 свідомих Українок в Бервік, Па., покинули чужу собі організацію а заснували своєрідне сестрицтво дня 25 квітня 1925 р”.
Ким є пані Розалія Іванові Боберському? Варіант перший – дружина брата Івана Боберського. Варіант другий – двоюрідна сестра Івана Боберського.
По-друге, знову ж таки у часописі “Свобода” за 1988 рік у статті “Американському НТШ – 40 років” Ярослав Падох писав таке: “Перед роками відвідуючи пенсильванійську громаду, автор цих рядків побачив в гаражі розвішані знімки з перших часів сокільського життя у Львові, зокрема афішки сокільського великого здвигу в 1914 року, й між ними знімки їх в сокільському одязі батька українського сокільства та спорту Івана Боберського. На його заввагу, що такі цінні речі повинні бути в музеї, чи архіві, а не у відкритому гаражі, господар дому, рідний брат Боберського, обіцяв переслати знімки, мовляв, їх треба відновити. Очевидно, світлини пропали, мабуть, того самого дня, як господар упокоївся в Бозі”. Рідний брат Івана Боберського жив у США! Коли ж проаналізуємо найближчий родовід Івана Боберського, то дізнаємося про те, що рідний брат не міг жити фізично у США. Можливо, тут йдеться про двоюрідного брата?
Отже, прибувши до США 21 червня 1920 року Іван Боберський одразу розпочав активну діяльність, щоб виконати ціль місії. Вже у липневому 85 числі “Свободи” Іван Боберський поміcтив заклик “До всіх!”. Цитую: “Отсим маю честь повідомити українську суспільність в Америці, що наміряю уладити ряд відчитів. З Европи привіз я плити до світляних образів (діапозитиви), які представляють боротьбу українського народу в Галичині і на Україні за державну самостійність. Се є війскові карти, що представляють, якими шляхами виступали наші війска, а якими ішли ворожі армії; знимки горіючих сіл і міст; світлини з боротьби о Львів; знимки Києва, Каменця, Станиславова і инших українських міст, пороблені з літаків; світлини виселенців, засланих, могил, трупів, повішених. Зазначую, що відчит є безсторонним описом важних, для кождого цікавих подій. Світляні образи, які становлять підставу до моїх відчитів, збирала “Артистична Горстка” під моїм проводом яко референта “Писменничого Відділу” в “Центральній Управі У. С. С”, а опісля в галицькому “Війсковому Секретаріяті”. Загалом, зібрано за час 1914-1919 понад 6,500 світлин. З огляду на перепони в дорозі привіз я зі собою лише кількасот знимок. Відчит з представленнєм 150 світляних образів потриває дві години. На відчит потрібна саля, яка має прилад до показування світляних образів зі сильною електричною струєю. Українські громади, товариства, кружки, організації в Америці, що хотіли би у себе перевести відчит, зволять повідомити мене про се листовно, а я подам близші пояснення”. Зголошення та запити в цій актуальній для України справі Іван Боберський просив надсилати на адресу: IVAN BOBERSKY, 52 EAST 7ТН STREET, NEW YORK, N. Y. (Виступи Івана Боберського у США: 21 липня, Нью-Йорк, 4 серпня, Ньюарк, 14 серпня (день народження Івана Боберського), Нью-Йорк – тема “Події послідних 7 літ на Україні”).
Після нетривалого перебування у США Іван Боберський вирушив у листопаді 1920 року до Канади. У цій країні він жив та працював понад десять років й повертався навіть після того, як переїхав до Югославії і навіть тоді, коли місія ЗУНР була завершена.
Після тривалої перерви Іван Боберський знову приїхав до США у 1931 року і знову на досить короткий час, а далі вирушив до Канади.
Приїхавши до Канади у листопаді 1920 року, зокрема до Вінніпегу, Іван Боберський одразу розпочав активну державницьку та просвітницьку діяльність. Часопис “Свобода” у грудневому номері сповіщав, про те що професор Іван Боберський виступив у Вінніпезі, Саскетуні, Едмонтоні, а потім у програмі всі українські поселення Альберти, Саскачевану, Манітоби тощо.
Перші реакції газет та слухачів вражали. Канадська газета писала таке: “Образки знаменито показали боротьбу Українців і нинішнє положеннє України. Бачилось величаві українські церкви в їх окремім стилю; загальний вигляд Львова з визначнійшими українськими будинками; деякі інші міста в Східній Галичині; мапи України і карти військових операцій та нинішнє знищеннє України. Бритійська публика мала тут першу нагоду бачити виразні образи з України; український народ в його народнім одязі; села із солом’яними стріхами; форму їх церков; незвичайні могили, де сотки борців з минувших і нинішніх днів знайшли послідний спочинок…”.
Один читач писав: “Се дуже піднесе настрій нашого народу. Се оживить його і виведе з байдужности тих, що вже стали до всього байдужними. Я сам, ніби хвилю життя пережив тепер далеко на рідній землі”.
Інший читач зазначав: “В нас до приїзду проф. Боберського ставились досить байдужно. Були й такі, що пійшли би були на відчит, як би їм був хто заплатив. Однако ж хто був, то дуже вдоволений, а хто не був, то тепер жалує, але вже запізно і тілько мусить вдоволятись тим, що почує від других”.
Таким чином ми бачимо, що місія Івана Боберського була надзвичайно важливою для пробудження національної свідомості. Упродовж десяти років Іван Боберський стверджував українські традиції в Канаді. За життя Іван Боберський відвідав Канаду ще один раз у 1937 році.
Постать Івана Боберського була настільки помітною, що вороги всіляко намагалися його знеславити й оббрехати. Якщо комуністи серед ворогів не дивують, то наявність у цих лавах українців направду шокує!
Особливо гостро ця пропаганда проти Боберського проявилася у діаспорний період. Отже, стаття надрукована у київському часописі “Більшовик” 1924 рік. Автор допису – Мирон (цей автор написав ще декілька подібних статей). Стаття мала назву: “Новини з Канади. (Від нашого кореспондента в Канаді). Отож, газета “Більшовик” з Києва мала свого власного кореспондента в Канаді у 1924 році! Уявляєте таке?
Шкода, але автор підписався лише ім’ям Мирон, тож дізнатися справжнього автора, мабуть, не вдасться. Як на спеціального кореспондента, який перебував у Канаді, то у статті занадто багато неточностей. Можливо, це й не випадкові похибки? Для радянського режиму постать Боберського була загрозливою. Тому пропаганда, використовуючи інструмент глобального впливу – пресу, навмисне спотворювала дійсність.
Приведу уривок статті: “Не краща доля спіткала й Петрушевичевих міністрів, яких у самому Вінніпегу було двоє: др. Осип Назарук і пр. Іван Боберський. Назарук, після того, як Петрушевич позбавив його титулу амбасадора ЗУНР у Канаді, а його наступником зробив Боберського, сказав: “не сяду нище Боберського” – забрав сколєктовані у фармерів на “оборону ріднього краю” гроші і чкурнув до Чікаго (Сполучені Штати)… Назаруків наступник Боберський, не має з чим амбасадорувати, бо Назарук лишив його без шеляга, а компанія продала з аукціону й меблі в помешканні “амбасади”. Місцеві патріоти зріклися і “міністр” Боберський найнявся за шифкартового агента”. Ось так побачив цю ситуацію спеціальний кореспондент “Більшовика” в Канаді. До слова, направду ця ситуація дійсно неоднозначна. Але спеціальний кореспондент її описав суб’єктивно, на кшталт радянській пропагандистській машині.
Тут можна було б поставити крапку. Аж раптом я натрапив на ще одну цікаву статтю, в якій опосередковано йдеться і про Івана Боберського.
Львівський часопис “Діло” у 1934 році у статті “Schone Seelen Finden sich” описує інформаційний “двобій” між Дмитром Палієм та Осипом Назаруком. Мовиться про їх “нетерпимість” один до одного та взаємні звинувачення у пресі. Одне із закидів до Осипа Назарука від Дмитра Палія стосувалося зібраних коштів у Канаді та їх використання. Про це ж саме писав спеціальний кореспондент часопису “Більшовик”.
У цій статті роль Боберського переповім, цитуючи уривок про нього: “Коли ж Паліїв нині обурюється, що “і з Боберського хотять вчинити злодія”, – то це найгірше паліївське крутійство, яке втягає до своїх новонароджених політичних станиславівських калькуляцій шановане імя проф. І. Боберського так само безпардонно, як безцеремонно втягував у свою публіцистику стільки інших шанованих імен. Річ для всіх безсумнівна, що коли б навіть які не будь гроші пропали коли не будь у такому гурті, в якому тоді находився би І. Боберський, то ніхто й не подумав би – про І. Боберського”.
Звісно, чесне ім’я Івана Боберського навіть навмисно не вдасться нікому заплямувати. Бо ж все життя він обороняв Україну, тіловиховання, спорт, сокільські ідеї та олімпійський рух!
Навіть після смерті Івана Боберського неодноразово згадували та вшановували у США та Канаді. Часопис “Екран” (Чикаго, США) передрукував повідомлення з часопису “Шлях Перемоги” (Мюнхен, Німеччина), який у 1973 році писав: “В цьому році припадає 100-річчя народин визначного українського вчителя руханки, педагога і заслуженого організатора сокільсько-війського руху, автора словника і підручника фізичного виховання, голови “Сокола-Батька” від 1908-1914 року, члена Бойової Управи, члена Секретаріяту Військових Справ ЗУНР – Івана Боберського”.
У 1974 році у США та Канаді відбулося декілька заходів для вшанування ювіляра. Зокрема, у Чикаго 3 березня відбулася третя зустріч Бойків на пошану 100-річчя професора Івана Боберського. Перша частина програми свята присвячена власне ювілею видатного українця. У Канаді цього року було утворено відділ 475 УНС при спортивному товаристві “Україна” (Монреаль), який отримав ім’я Івана Боберського.
