“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву

Тарас Матвіїв професійний журналіст, активний учасник Майдану, волонтер, громадський активіст, український воїн, офіцер 24 ОМБP. Інтелігент з гострим розумом, широкими поглядами і глибокими думками. Він належав до тих Людей, які дійсно мали неабиякий потенціал і прагнення змінювати Україну.

Тарас вже увійшов в історію України. Не тільки своєю самопожертвою і героїчною смертю. Він аналізував, ставив запитання, шукав шляхів і можливостей змінити країну, армію, думки людей. Тарас ставив перед собою амбітні цілі. Діяв сам і надихав інших. Часто повторював: “Критикуєш – пропонуй, пропонуєш – роби!”

Тарас Матвіїв загинув 10 липня 2020 року від мінометного обстрілу, рятуючи з палаючого бліндажу своїх бійців…

“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву

Тарас був глибоко віруючою людиною. До Бога звертався: “Батьку!” й завжди носив з собою 90-й псалом, написаний на аркуші паперу його мамою: “Нехай і тисяча впаде біля тебе, і десять тисяч праворуч від тебе – до тебе ж не наблизяться”.

Тарас Матвіїв народився 18 лютого 1989 року в с. В’язівне Волинської області. Був єдиною дитиною у сім’ї. Коли йому виповнилося 3 роки, родина переїхала на Львівщину у місто Жидачів. Мама – Валентина Павлівна– вчителька, поетеса; батько –  Тарас Григорович – офіцер МВС на пенсії.

Мама Героя розповідає про сина: “Зі школи Тарас мав потяг до історії та літератури. Дуже багато читав, любив грати у стратегічні ігри, міг сісти на підлозі і годинами бавитися у війну.

Тарас був дуже свободолюбивим і самостійним. Завжди був бунтарем, революціонером.

У Тараса ніколи слово не розходилось із ділом. Мені таких людей у житті майже не зустрічалось… Але від того ще більше боліла душа… Дивились на його максималізм у всьому, вимогливість до себе та до інших – і розуміли, що насправді йому дуже тяжко. Тарасові стільки разів довелось зіштовхуватись із нерозумінням, байдужістю і навіть “палками в колеса”! Альтруїст. Максималіст. Ідеаліст. На жаль, світ таких не приймає. Бо вони є загрозою для нього його узаконеним гріхам, його тотально поглинаючому матеріалізму, його безчестям…”

У 2011-му Тарас закінчив факультет журналістики ЛНУ ім. Івана Франка. Два роки жив у Києві, працював на каналах НТН, ТРК “Ера”, TVi. Його блоги і статті публікувалися у низці видань.

За словами мами, Тарас хотів знімати сюжети на гострі теми. Прагнув висвітлювати усе об’єктивно, завжди мав свою точку зору і вмів її відстояти.

Тарас з перших днів приєднується до протестів на Майдані, був членом 3-ї сотні Самооборони. Поїхав додому лише, коли захворів на запалення легень.

18 лютого 2014 року Тарасу виповнилося 25 років, але побачивши, що відбувається на Майдані, він одразу приймає рішення повертатися. 19-20 лютого знову опиняється на передовій Майдану.

“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву

У 2019-му Тарас писав:

“Я не святкую день народження. Вже 5 років.

Відколи повернувся із друзями на майже зруйнований Майдан. 18 лютого. Того дня силовики і тітушки атакували мирний протест під ВР. Десятки людей загинули, серед них Топій, тіло якого ми опізнавали у центральному морзі кілька днів по тому, і стриянин Корчак.

Це стало точкою неповернення. Тієї ж ночі ми виїхали потягом з Ходорова на Київ.

З цілковитим усвідомленням можливих наслідків: від арешту до ризику втратити життя. У майже кожного були саморобні броники і біти. Швидше для самозаспокоєння, ніж для безпеки.

Вже над ранок 19-ого наша Сотня була серед перших відчайдухів, що прийшли на підмогу і крокували Хрещатиком. Тоді ми ще не знали, що всього за день розпочнеться нова епоха в історії країни.

Через кров до обнови.

Ми не знали про стрільців Кусюка і Якименка, план зачистки “Бумеранг” і панічну втечу верхівки країни. Тоді ще були живі поет Сольчаник і мій земляк Точин, як і пів сотні інших чудових Людей.

Ми не знали про сотню зниклих і що невдовзі будемо групою ентузіастів їх розшукувати.

Кволі барикади із непотребу таки змогли витримати. Смертні люди стали безсмертними. А доти недосяжні зміни стали незворотніми.

Відтоді мій ДН  це лише день спомину і подяки за всіх, хто пішли, і всіх, хто досі залишається поруч”.

“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву

Тарас став одним з ініціаторів створення і співкоординатором Пошукової ініціативи Майдану – волонтерської організації, яка розшукувала зниклих на Майдані людей (https://www.facebook.com/PoshukovaIniciativa). Волонтери обшукали ліси довкола Києва, обстежили цвинтарі, каналізації, морги, писали запити до крематорію.

На початку у переліку було майже 2000 осіб, більшість знайшли живими, у список зниклих вони потрапили випадково. Після трагічних подій 18-20 лютого зник зв’язок з багатьма людьми, які втратили свої речі, телефони, документи.

Серед зниклих також були Герої Небесної Сотні Олександр Клітинський і Володимир Топій, які загинули у пожежі в Будинку Профспілок.

Крім участі у пошуках, Тарас комунікував зі ЗМІ, писав статті, виступав на брифінгах, займався юридичним супроводом.

“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву

“З нашої першої зустрічі і протягом всіх років Тарас був опорою і підтримкою, “рупором” у всіх справах Пошукової ініціативи. Я досі не можу осягнути, скільки справ йому вдавалось робити одночасно. Здається, якби їх було мільйон – він би впорався. Так само спокійно і впевнено, як робив це завше.

Справжній та ідейний до кінця, вимогливий до себе й невимовно скромний водночас. Мій друг і побратим!” – згадує Таня Слободян, волонтерка ПІМ.

На сьогодні у списку Пошукової ініціативи – 41 особа. Щодо 10 зниклих є заяви рідних, та відкрито кримінальні провадження. Їхнє зникнення може бути пов’язаним з участю в Революції Гідності. Цих людей досі не знайшли.

Тарас писав про Майдан:

“Мені не соромно, що не стояв осторонь тоді, шість років тому.

Мені не соромно за жоден день від 21 листопада й до 20 лютого 2014 року.

Мені не соромно дивитись в очі батькам загиблих і зниклих.

Не соромно за людей, що стояли праворуч і ліворуч, у балаклавах і без. З палицями і без. В Києві чи будь-де. Що звертались до Христа чи Магомета.

Повага. Рівність. Жертовність. Цього ніхто не забере. Як би не старались речники холуйських мас нівелювати, очорнити, стерти навіть згадку про здвиг Майдану. Смак стихійної свободи назавжди в’ївся в пам’ять.

Ті, хто її скуштували бодай одного дня, вже не забудуть. Решті той смак нестерпний.

Коли ж мене запитає нащадок, що я робив у ті страхітливі миті, я знатиму, що відповісти. Щонайменше – не стояв осторонь.

Тож мені не соромно. А вам?”

“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву
Батьки Тараса

З початком війни Тарас став активним волонтером, допомагав армії. Разом з однодумцями створює ГО “Народний легіон”. У травні 2015 року добровольцем їде на Схід, де у складі добровольчого підрозділу “Карпатська Січ” воює у Пісках, Водяному, Опитному, Кураховому.

Служив з Мирославом Мислою (“Мисливець”)і Даниїлом Касьяненком (“Телефон”). Після смерті побратимів, завжди казав, що мусить за них помститись.

Повернувшись додому, Тарас включається у життя рідного краю. Був депутатом Жидачівської райради від УГП. Як активіст руху “Стоп лісоцид”, протистояв незаконній вирубці лісу, зупиняв вагони з краденим лісом. Боровся із нелегальним гральним бізнесом.

Був одним з ініціаторів та організаторів проведення військово-патріотичних вишколів “Лицар Удеча” та фестивалю “Удеч-фест”.

Кохана Тараса Матвіїва Ольга Петренко говорить:

“Тарас завжди багато працював, був автором або співавтором всіх мікропроектів для міста спортивних майданчиків, вишколів, відродження футбольного клубу “Авангард”, благодійних вечорів, ярмарків…

 Я завжди казала Тарасу, що дивуюсь, скільки там розуму й мудрості…

Він дуже любив гори, які для нього були джерелом спокою та відновлення…

Я не зустрічала когось, хто б більше вболівав, переживав і “хворів” Україною. Це стосувалось усього: мови, культури, землі, людей. Будь-чого українського.

Любов, кохання, опіка, турбота, підтримка, затишок, впевненість, шляхетність, цілеспрямованість, твердість… Увесь цей мікс – це Тарас. Дуже тішусь, що встигла йому говорити, що пишаюсь ним і справді вважала за честь бути його коханою…”

Але через пасивність та інертність людей на місцях, подекуди навіть неприховану ворожість, запал Тараса почав згасати.

“Вичерпався. Потребую нових викликів. Багато часу і сил віддав своїй малій батьківщині, громадським і політичним проектам. Результати – половинчасті, нетривкі. Моя вимогливість піддає усі досягнення сумнівам.

З іншого боку – робив, що міг, намагаючись бути корисним місцевій громаді та Україні загалом. На щастя, поряд траплялись люди зі схожими принципами. І так, опираючись одне на одного, ми шкандибали своїм шляхом останні 4 роки.

Жити, віддаючи іншим всього себе, максимально пришвидшуючи зміни, незалежно від місця та можливостей. Я вірив, що можна досягати поступального успіху, трансформуючи суспільство знизу. І цей принцип діє. Якщо мати в запасі безмір терпіння, кілька десятиліть та команду таких же аскетів, що ладні постійно жертвувати власним комфортом, стосунками та кар‘єрною драбиною. В іншому випадку – готуйте свій човен до плавання з дірявими вітрилами та без рятувальних жилетів.

Гостро бракує масштабу завдань і нових можливостей для пізнання, нових викликів і нових знайомств.

Відчуваю, що мій поворот вже за рогом. Маю сміливо і твердо обрати маршрут, у якому колись зробив кілька кроків. Маю продовжити справу, яку розпочав разом з “Мисливцем” і “Телефоном” ще 2015-го. Сурми війська знову кличуть! Відлік почався”.

“Щонічник”, 31.07.18

“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву

Тарас розуміє, що у статусі офіцера зможе домогтися значно більшого, тому в 2018 році вступає на курси лідерства Національної академії Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного. Через рік вже як молодший лейтенант – командир взводу 24 ОМБР їде на полігон, а згодом на війну.

З квітня 2020-го його взвод стояв на передовій лінії оборони на Луганському напрямку.

Його мама згадує: “Тарас часто повторював, що війна триватиме. Він казав: “Ми маємо зробити те, що не зробило ваше покоління”. Звинувачував нас, що у 1991 році ми безкровно отримали державу і говорив: “Мамо, за все у житті треба платити, а за самостійність в першу чергу”.

Тарас Матвіїв загинув 10 липня близько 20:00 біля селища Троїцьке Попаснянського району Луганської області від осколкових поранень внаслідок мінометного обстрілу. Міна потрапила у бліндаж, де перебувало троє солдат. Бліндаж загорівся, один із бійців втратив свідомість від диму. Тарас кинувся на допомогу й витягнув двох своїх побратимів у безпечне місце. Далі рушив до інших позицій. У цю мить за два метри від нього вибухнула міна 120-го калібру.

Тарас зазнав численних осколкових поранень. Його серце зупинилося дорогою до лікарні…

Поховали Героя на кладовищі у місті Жидачів. Залишились батьки, бабуся з дідусем та наречена.

13 липня Тарасу Матвіїву посмертно було присвоєно звання Герой України.

“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву

Після смерті рідні знайшли на ноутбуці багато його роздумів та есе.

І окремий файл –  список його мрій. 51 позиція. З них він встиг втілити лише 7…

“Написати спогади, книгу, збірку…” це був другий пункт після “Перемога: Крим і Донбас”. Для нього це було справою честі і всього життя.

Він переріс нас на покоління й віки. І ми маємо це просто прийняти як дань. Ні виправити, ні збагнути, ні осягнути. Просто прийняти. І максимально продовжити його у справах, які ми можемо осилити. Він би цього хотів. Він би пишався нами.” – писала мама. (https://bit.ly/3rXzqc3)

Зараз рідні і друзі Тараса готують до друку його книгу і публікують його роздуми і поезії на фб-сторінці “Тарас Матвіїв. Мої спогади”.(https://bit.ly/2LPBnYO).

* * * * *

Це не заповіт.

Прохання!

Будьте гідними ранкового сонця!

Як сказати, щоб вас пройняв мій біль?

Біль чорної матері, біль землі потривоженої?

Коли почуєте стогін вітрів Сходу?

Не виправдовуйте свою черствість буднями.

Не виправдовуйте — пристосуванством нервової системи.

Які то будуть жнива цього літа рясні

і маки в житі!

… і ви вкотре не пропхнетесь у вагон метро

через бісову множинність зайвих тіл.

Проклинаючи час, заплющіть очі і

згадайте про маки в житі.

“Як будете ховати”

(Тарас Матвіїв,

29.06.2014.)

“Будьте гідними ранкового сонця”. 18 лютого мало б виповнитися 32 роки Герою України Тарасові Матвіїву
Кохана Тараса Ольга з його портретом на марші до дня Захисника України у Львові 14 жовтня 2020р.

Розширену версію статті можна прочитати за посиланням: https://bit.ly/2ZfqLpp