Правда і кривда української забороненої Церкви, що від Святого Володимира
У Києві проходять заходи, пов’язані з 75-ю річницею проведення Львівського псевдособору 1946-го року, який був спецоперацією Наркомату держбезпеки (НКДБ) з поглинання Української Греко-католицької Церкви Руською Православною Церквою, створеною Сталіним у 1943 році після вирішення християнського питання в 1941-му, і спробою подати це як торжество Православ’я в СРСР. Не врахували одне протиріччя – торжество «Руського Православ’я» відбулося в країні атеїстів під орудою безбожників-комуністів, тому не було сприйняте численними українськими громадами західної частини України, які не сприймали і мови «визволителів» в церковному обряді, і які перейшли у підпілля, як християни перших часів.
3-го березня 2021 року Предстоятель УГКЦ Святослав і один з ключових організаторів і куратор цих заходів УГКЦ – доктор Олег Турій, директор Інституту історії Церкви УКУ, на каналі «Живе Телебачення» анонсували низку подій, які проливають світло на сутінки совєцької історичної типово брехні, яка до кінця не розвіяна і по сьогодні:
4 березня Інститут історії Церкви та Київський центр УКУ – міжнародна наукова конференція ”Львівський собор” 1946 року: історичні обставини та сучасні оцінки”;
5 березня в Національному музеї історії України у Другій світовій війні – виставка «Нічого таємного, що б не стало явним» фотографій, артефактів і документів з грифом «Совєршенно секретно, хранить вечно» з нагоди відзначення тієї сумної 75-ї річниці;
5 березня на Контрактовій площі столиці кияни та гості столиці України – стендова експозиція «До світла Воскресіння крізь терни катакомб»;
7 березня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ – експозиція виставки «Нічого таємного, що б не стало явним».
Предстоятель УГКЦ Святослав з цього приводу в Національному музеї історії України у Другій світовій війні сказав, що вірні різних церков, просто чесні люди, громадяни України переживатимуть важливий момент – з сумом згадуємо 75 роковини події, яку навіть науковці не знають як правильно окреслити. Тодішня совєцька влада називала ту подію Львівським Собором УГКЦ «возз’єднанням з Руською Православною Церквою». Але правда стає явною і спростовує кожне слово з цієї назви. Це не був Собор, це точно не був Собор чи подія Греко-Католицької Церкви, це не було ніяке возз’єднання і не відбулося возз’єднання УГКЦ з РПЦ. Бо таким методом церкви не з’єднуються. Предстоятель УГКЦ Святослав повідомив, що виставка «Нічого таємного, що б не стало явним» стала можливою завдяки співпраці Церкви, музею історії України у Другій світовій війні, науковцям, Львівському обласному Архіву, Інституту Історії Церкви УКУ, Службі Безпеки України та ін.
Доктор історичних наук Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України Віктор Войнолович на міжнародній науковій конференції ”Львівський собор” 1946 року: історичні обставини та сучасні оцінки” повідомив, що Ватикан був противником узаконеного Ялтинською Конференцією 1945 року впливу СРСР на Східну і Центральну Європу. Для здійснення власних планів Сталін затвердив план антиватиканських заходів і розчинення греко-католицької церкви в РПЦ.
Більшовики в документах вказували: вважають УГКЦ не інакше, як резидентурою Ватикану, і аргументували це, зокрема, сепаратними угодами католицької держави з Гітлером для блокування впливу СРСР на території центральної Європи. Слід зважити на існування в той же час міжурядової угоди між гітлерівською Німеччиною і СРСР про ненапад і розподіл Польщі та країн Східної Європи (тобто пакту Молотова – Ріббентропа, підписаного у присутності члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна та посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга), що приховувалося совєтами більш ніж півсторіччя. Варто розуміти, що Ватикан – це держава-місто і адміністрація католицької Церкви, що сповідує віру в Бога, «СССР» – країна войовничого атеїзму.
Зазначені заходи про правду і кривду УГКЦ дозволяють зрозуміти, що згаданий псевдособор, фактично, був мирськими зборами священиків і агентури НКДБ, бо проводився згідно із совєцьким планом знищення УГКЦ під контролем полковника Карпова, який був безпосереднім учасником нічного заснування «Русской Православной Церкви» вересневої ночі 1943 року в Кремлі Йосипом Сталіним (про що в статті на UP є детальніше), начебто відродженої «Православной Русской Церкви» (назва до 1943 року, зафіксована зокрема у Всеросійському церковному соборі 1917—1918 років). На псевдособорі у Львові не були присутні єпископи УГКЦ, бо присутні, начебто єпископи УГКЦ на той час уже перейшли у сталінське Православ’я напередодні, і єпископи не були делеговані територіальними християнськими громадами. Християнські громади були проти цієї насильницької акції «визволителів».
Слід звернути увагу, що християни, відповідно до Біблії мають єднатися у Христі, і, відповідно, прагнути екуменічного процесу. Предстоятель УГКЦ Святослав зазначив, що акт поглинання і заборони УГКЦ 1946 року у Львові був приниженням гідності християн і християнської церкви в Радянськім Союзі. У зв’язку з цим варто зазначити, що в РПЦ існує потенційно глибоке протиріччя: між віруючими, які складають Церкву Христову, і Управлінням, заснованим Йосипом Сталіним, який, навчаючись в духовній семінарії, покинув Бога і пішов у розбійники-більшовики. З Книги «Дії апостолів» (Глави 1-5) відомо: апостоли проводили роботу з євангелізації та розбудови внутрішньої структури християнської громади (в Єрусалимі і Юдеї). Якщо в широкому розумінні, згідно з Новим Завітом, апостол є людиною, посланою Богом з певним завданням розбудови Церкви (є взаємозв’язок між іменником «апостол» та дієсловом грецької мови «посилати»), то хто тоді послав войовничого безбожника Йосипа Сталіна засновувати РПЦ під контролем НКДБ і для чого? Відповідь на це запитання кожен знайде сам.
У ході заходів звучало, що совєти відбирали храми УГКЦ і пропонували громадам відбирати костьоли в римо-католиків для себе. Цей цинічний, характерно сатанинський прийом зіштовхування інтересів і роз’єднання християнських громад, не пройшов, конфлікту між католиками римського обряду і грецького не сталося, як НКДБістам хотілося.
Богом даний Андреєві Шептицькому дар пророцтва дозволив йому на схилі життя (ще в 1935 році, після анексії совєтами Галичини) передбачити, що безбожники не дадуть існувати патріотичній християнській Церкві – УГКЦ, і попереду – лихі часи переслідування і гонінь. Тому пророк писав Папі у Ватикан про необхідність надати звання єпископа-помічника з правом наслідування саме незламному священику-вченому Йосифу Сліпому.
Йосип Джугашвілі, на псевдо «Сталін», із всією камарильєю разом не змогли купити і не зламали предстоятеля УГКЦ Йосифа Сліпого, справжнього Сповідника Віри Христової, якому б можна було дійсно дати псевдо «Криця». Бо саме Йосип Сліпий, як криця найвищого ґатунку, витримав тортури, не зігнувся і через 18 років таборів ГУЛАГУ та заслань успішно почав відродження забороненої совєтами в 1946 році УГКЦ. Що і відбулося: Церква відроджена.
Йосиф Сліпий влучно назвав львівський псевдособор 1946 року «невдалою імпрезою» *. Дошукуючись сутності тої події, її можна було би назвати «Львівські збори активу «НКГБ СССР» 1946 року».
Патріарх УГКЦ кардинал Йосиф Сліпий, як Духовний Лицар, нагадував нам в своєму Заповіті актуальну думку із Святого Письма про фундаментальне протистояння сатани Богу, яке має відображення в житті людей: «… наша боротьба не є проти крови і плоті, але проти начальств і властей, проти правителів тьми віку цього, проти піднебесних духів злоби (до Ефесян 6:12).
* Імпреза – синонім французького походження до слів «захід», «вечірка», «святкування».
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!
Роман Ів. Колядюк, за матеріалами порталу Воля Народу’