Олімпійські ігри 1976 року в Монреалі (Канада) мали величезне значення у середовищі української діаспори для боротьби за вільний український спорт та свободу України. Навколо ігор об’єдналися українці Канади та США. Було створено Український Олімпійський Комітет у Монреалі, продовжував свої акції Український Олімпійський Комітет в екзилі, до маніфестацій долучилися Пласт, СУМ, ОДУМ, КУК, СКВУ, УСЦАК та інші українські організації.
Пласт того року був надзвичайно “олімпійським”. Серед численних акцій слід відзначити ініціативу пластунів із Торонто (Канада). Вони своє таборування присвятили спортивним ідеалам. Не випадково цією тематикою було охоплено все довкола: на вхідній брамі встановлено п’ять олімпійських кілець й напис “Юні олімпійці 1976”; на таборовій площі горів вічний олімпійський вогонь; їдальню для учасників оздобили в такому ж стилі (всі роботи виконала бунчужна І. Дичко); кімнати прикрасили офіційними олімпійськими плакатами; на сорочках учасників та організаторів зображено п’ять кілець, вічний вогонь та напис “Юні олімпійці 1976” (проєкт братчика Р. Хабурського).
У часі таборування пластуни по телебаченню дивились репортажі з ігор та закриття їх, регулярно переглядали фільми з попередніх Олімпіад (підготував обозний ст. пл. В. Соколик); запалювали олімпійський вогонь й урочисто переносили його на кшталт олімпійської естафети.
Пластуни організовували власні ігри; відбулась урочиста хода учасників та змагання з різних видів спорту; вони виготовили спеціальні олімпійські значки, якими урочисто нагородили переможців та призерів і урочисто закрили Олімпіаду.
Таборування на Пластовій Січі в Графтоні, Онтаріо завершилось 15 серпня Службою Божою. Пластовий капелан о. декан І. Сиротинський благословив дітей та їхніх батьків.
Зі спогадів одного із батьків довідуємось, що “пластуни цього року таборували в стилі Світової Олімпіади, що завершилась саме тоді, як вони починали таборувати… Це вперше, що в Торонто таборують новаки і новачки разом… З’ясовуємо, що діти знають спортивну термінологію і по-англійськи, і по-українськи. За час табору всі тренувались, щоб сьогодні взяти участь у власній олімпіаді”.
Зенон Хабурський, згадуючи про звитяги таборування, запитував: “Що надає спортивному табору на Пластовій Січі тієї незабутньої прикмети? Що силує юнака, який переглядає розклад літніх таборів, насамперед шукати за датою такий табір і вголос висловлювати бажання: “Я хочу, я мушу поїхати у спортивний табір”? Що спонукає юнака бути його частиною, щоб літо було повним?
Далі він відповідав: “Без сумніву, спортивний табір має своєрідний характер, який кличе юнаків і юначок у колі друзів-приятелів безжурно, корисно і приємно провести час. “Прийди, зустрінеш однодумців з твого осередку, з далеких міст Америки, Канади. Друзі такі, як ти, що мають довіру до себе, бачать красу в русі м’язів тіла, відчувають у собі змагальність, бажання перемогти і змагатись із собою, змушувати тіло бігти якнайдалі, стрибати якнайвище, перемагаючи біль та втому. Хто раз відбув спортивний табір, не може його забути, хто ніколи не відбув, не зможе цього зрозуміти.”.
Отже, олімпійські традиції та спортивні звитяги є українським ДНК. Прагнення до перемоги є у нас у крові.
Тому завершення табору “Юні олімпійці 1976” викликало глибинні емоції в учасників: “Діти гордо підіймають голівки вгору: два пpaпoри – червоно-білий кленовий листок та блакитно-жовтий – поволі-поволі опускаються… У горлі щось стискає, шкода, що це завершується. “Це мій найкращий табір” – проголошують багато з них, беручи гарний спомин з собою у будні життя”.
У пам’яті українців залишаться й інші олімпійські активності пластунів з Канади завдяки чудовій колекції Всеволода Соколика. Окремі екземпляри олімпійських відзнак пан Всеволод люб’язно надіслав.
Автор: Олексій Лях-Породько
Український прапор на Олімпіаді 1976 року
Павло Артимишин
На монреальскому стадіоні “Олімпік” 27 липня 1976 року був майже аншлаг. Футбольну арену, яка могла вмістити більш як 65 тисяч уболівальників, того дня відвідало понад 58 тисяч. І було зрозуміло чому – не кожного разу в Канаді можна було побачити півфінальний раунд турніру з футболу. Тим паче не американського, а звичайного – тут його називали соккером. І нехай це не був чемпіонат світу, а XXI Олімпіада. І на полі в одному матчі зустрілися збірні двох країн не Заходу, а зі Східного блоку – Німецької Демократичної Республіки та СРСР. Зрештою в останній дев’ятеро гравців основи були українцями з київського “Динамо”. І це зумовило в канадійської публіки, особливо українського походження, додатковий інтерес до гри.
Матч радянській збірній не вдався. Після першої половини зустрічі суперники розійшлися “нульовою” нічиєю, за 25 хвилин другого тайму команда з СРСР пропустила два м’ячі. І хоч на 84-й хвилині “динамівець” з Києва Віктор Колотов скоротив відставання завдяки реалізованому пенальті, все ж поєдинок завершився з рахунком 2–1 на користь дружини з НДР. Вона, до речі, той турнір і виграла, обігравши у фіналі польську збірну. А СРСР у матчі за третє місце здолав грізну команду з Бразилії, здобувши бронзові медалі Олімпіади. Але той півфінальний матч лише футболом не обмежився.
Спочатку посеред матчу на трибунах стадіону понад 150 молодих канадців українського походження розгорнули 30-метровий жовто-синій стяг – тоді заборонений в СРСР, та, як писала преса української громади в Америці, “стояли в сорочинках, з виписаним на них поодинокими літерами гаслом “Freedom Ukraine” (“Свобода Україні!”)”.
Посеред другого тайму зустрічі з українським національним стягом на поле вибіг юнак. Українська діаспорна газета “США” з цього приводу писала: “20-літній Данило Мигаль, член СУМу із Тандер-Бей, Онтаріо, вибіг на спортову площу із синьо-жовтим прапором, вигукуючи слова “Свобода Україні!”. Серед здивованих гравців почав в середині площі танцювати гопака, а публіка спонтанно вибухла грімкими оплесками – гру припинено”.
Пізніше Мигаль пояснював свій вчинок бажанням “драматизувати долю українського народу”, підтримати українських футболістів з радянської збірної та показати, що в українців, як народу, також є свій прапор. Не червоно-синій, як у радянської України, а національний – жовто-синій, а отже, може бути і своя, незалежна від Москви держава. З цієї ж причини ще напередодні поєдинку Данило із молодшим братом Андрієм зірвали радянський стяг із флагштоку біля будівлі, де встановили всі прапори країн-учасниць Олімпіади, та спалили його.
