“Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського

“Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського

Уже 225 років українці щиро сміються над пригодами Енея, троянця в козацьких шароварах і жупані, “парубка моторного”, що змушений був покинути сплюндрований ворогами рідний край і шукати нової вітчизни. А в підтексті поеми зашифровано цілий пласт нашої історії.

Колоритний герой Івана Котляревського навіть став одним із символів як високої, так і масової культури: його ім’ям охоче називають ресторани й торгові марки.

Травестійних “перевдягань” славетного античного Вергілієвого епосу з’явилося в ті часи багато, але тільки українська версія стала архітвором національного письменства.

Було в поемі Котляревського щось іще, окрім веселих походеньок і грандіозних бенкетів із дивовижними стравами й міцними напоями. До речі, меню за “Енеїдою” цілком може стати фішкою непоганого ресторану, і то вибирати відвідувачам таки буде з чого.

У поемі згадано десь 175 традиційних національних страв. До прикладу, на торішньому полтавському гастрономічному енеївському фестивалі гурманам пропонували двадцять із них.

“Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського

Туга за Україною

Вкладене у твір “щось іще” – річ дуже серйозна й непроминальна. Насправді, йшлося про пошук і відродження втраченої батьківщини.

Наприкінці ХVІІІ століття Україна позбулася останніх атрибутів державного суверенітету. Руйнування 1775 року Запорозької Січі засвідчило марність будь-яких надій на порозуміння з Росією. Іван Котляревський належав до покоління, на долю якого всі ці події вплинули безпосередньо. Він народився ще в Гетьманщині, а невдовзі рідна Полтава опинилася у складі нового державного утворення. Український гербовий шляхтич став офіцером російської армії, брав участь у російсько-турецькій війні. Потому керував Полтавським “вільним театром”. Приятелював, до речі, зі ще одним полтавським драматургом і театралом, Василем Гоголем-Яновським. Якийсь час входив до складу масонської ложі “Любов до істини”.

Істину, схоже, відшукати було нелегко. Змінити культурну ідентичність, відмовитися від традиції безболісно не вдавалося. Інша держава, якій треба ревно служити, інші прапори й символи. Успішна імперська кар’єра не притлумлювала відчуття втрати.

Котляревський вирішив протистояти руїнницьким обставинам, звернувшись до невичерпного живого мовного джерела. Він береться писати про козацьку минувшину, переборюючи гірку певність, що, може, творить пам’ятник навіки втраченій батьківщині. Розповідаючи про спалену ворогами-греками Трою, мусив же ж думати про власну сплюндровану столицю, про зруйнований гетьманський Батурин.

Однак те, що багатьом здавалося кінцем, завершенням, дорогою, але безвідносною до сучасності, пам’яттю про колишні звитяги й велич, – виявилося початком і провістям. Письменник чутливо вловив дух часу, опинився, що називається, у тренді.

Це вже була доба романтизму з її зосередженістю на національній своєрідності, з пафосом націєтворення. Український політичний рух поступово міцнішав.

“Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського

Скандальне сторіччя

Тарас Шевченко назвав автора “Енеїди” батьком нової української літератури, а Полтава не раз ставала місцем прощі. Саме тут, де було розгромлено Івана Мазепу, де нагадували про розпачливу поразку й ганьбу “шведські могили”, святкування на честь Івана Котляревського оберталися національними маніфестаціями.

Адже Енеєві троянці, “обсмалені, як гиря, ланці”, бурлаки й пройдисвіти, уміють не лише втішатися життєвими благами, але й звитяжно обстоювати при потребі свій край.

Вони знають, що там, де жива “любов к отчизні”, – “там сила вража не устоїть, там грудь міцніша од меча”. 1898 відзначення сторіччя появи знаменитої поеми стало демонстрацією згуртованості культурної еліти. Тоді виникла ініціатива відкрити пам’ятник у Полтаві.

Резонанс виявився аж таким, що ця акція відбувалася в останні дні серпня 1903 під суворим поліційним наглядом. По обидва боки бульвару, де постав монумент, вишикувалися ряди кінного війська, у дворах стояли загони поліції.

Однак все відбулося мирно, полтавці радо вітали гостей. Увечері в театрі заборонили промови українською мовою. Але гості з Галичини не знали російської, тож для них дозволили зробити виняток. Однак, коли українською почала виголошувати привітання чернігівська делегатка, представник влади зажадав припинити протиурядову акцію.

Харківський адвокат Микола Міхновський передав у президію обкладинку свого привітального тексту, відмовившись виголошувати його російською. За ним представник Чернігова Михайло Коцюбинський.

Гора порожніх обкладинок росла на столі перед спантеличеним і обуреним міським головою Трегубовим. Його спроби оволодіти ситуацією, посилаючись на міністерські накази, виявилися безуспішними.

Врешті учасники вечора на знак протесту покинули зал, і далі свято продовжувалося вже на полтавському майдані.

Проте 1898 приреченість на небуття не видавалася аж так очевидною, як при початку того століття. Серед учасників полтавського свята було багато ентузіастичної молоді, якій якраз і судилося будувати Українську Народну Республіку.

А 200-річчя “Енеїди” відзначалося вже у незалежній Україні. Нацбанк навіть порадував з того приводу нумізматів золотою ювілейною монетою.

“Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського
Музей-садиба Івана Котляревського – меморіальний комплекс у Полтаві

Головна заслуга і досягнення Івана Котляревського

Тезу російської пропаганди 2014-2015 рр. про те, що немає української нації і мови (є “ополячений діалект” російської мови, а “українці” – це “малороси”), було спростовано ще наприкінці 18 століття, коли у 1798 році в Петербурзі вийшли три перші частини “Енеїди” Котляревського з обширним, більш ніж на 1000 слів, українсько-російським глосарієм.

Наявність літературної мови і є атрибутом нації. Так, більш ніж 200 років тому завдяки літературному подвигу Івана Котляревського всі філологи світу дізналися і визнали українську мову, на яку можна перекласти “Енеїду” Вергілія, як раніше давньогрецький сюжет було викладено французькою (П. Скарроном), німецькою (А. Блюмауером) і іншими мовами світу.

Не випадкова з позиції філології і тематика жанру. Література кожної із країн у народженні своєму проходить 3 етапи – спочатку вона сміється, потім плаче і тільки потім гучно заявляє про себе. Старт процесу народження літератури української дав Котляревський, підхопив Квітка-Основ’яненко, кульмінацією стала творчість Тараса Шевченка. “Енеїда” Котляревського в свій час стала джерелом цілющого сміху, що повернув українську націю до життя в найважчий для неї період. Письменник довів, що українська мова, яку вважали народною говіркою, ідеально підходить для написання серйозних літературних творів.

Написана Котляревським “Енеїда” стала переламним моментом не тільки в літературі, а й в історії народу як такого, вона відродила українську мову після багаторічних спроб задушити голос народу; у надскладніший для українців історичний період письменник дав нації силу для відродження, почерпнув натхнення в самому народі, його побуті і блискучих гранях індивідуальності; сміх для нації означає оздоровлення і вихід на новий рівень самоусвідомлення. На стику 17-18 століть “Енеїда” повернула українцям силу для боротьби за існування тоді, коли у відродження нації після знищення Гетьманату і Запорізької Січі вже майже ніхто не вірив; головним героєм поеми Котляревського є український народ. У тексті він постає перед читачами як нація воістину героїчна. Сили козакам дає їхня любов до Вітчизни, що перетворює звичайного молодого хлопця на героїчного лицаря.

Примітно, що “Енеїда” виходила в друкованому вигляді поетапно. Спочатку, не повідомивши, письменника, у 1798 році видавець Михайло Парпура у Санкт-Петербурзі опублікував перші 3 розділи поеми. Видавець отримав непоганий прибуток, письменник – славу. Відсутність реакції на ризикований сатиричний твір показала, що імперська влада суті “Енеїди” не зрозуміла, це надихнуло письменника продовжити твір.

Повний текст опубліковано тільки після смерті автора, у 1842 році. Над поемою Котляревський працював майже все своє життя, почавши ще під час навчання в духовній семінарії. Фінальний варіант тексту складається з 730 строф по 10 рядків у кожній.

Літературні критики стверджують, що “Енеїда” Котляревського написана в надгерметичному стилі, відчинити “контейнер” до снаги тільки людині, яка добре знає українську історію. Письменник Євген Сверстюк свого часу говорив, що в “Енеїді”, крім безпосередньо тексту, є ще підтекст і надтекст.

Твір досить часто називають “історією України в часі, що пливе морськими хвилями”.

“Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського
Слова Тараса Шевченка на могилі Івана Котляревського у Полтаві

Увічнення пам’яті Котляревського

У 1952 році у Полтаві було відкрито Літературно-меморіальний музей імені Котляревського; у 1969 році на Івановій горі у Полтаві – музей-садибу в будинку, де народився і жив письменник.  28 жовтня 1998 року Національний банк України випустив пам’ятну золоту монету номіналом 100 гривень у рамках серії “Духовні скарби України” на честь 200-річчя першого видання “Енеїди”. Було встановлено пам’ятник на могилі Котляревського авторства скульптора Леоніда Позена. Цей майстер також є автором першого в світі пам’ятника письменнику у Полтаві. Пам’ятник поетові є біля Українського католицького університету святого Климента в Римі; на території музею-садиби у 1971 році встановлено гіпсобетонне погруддя роботи скульптора Галини Кальченко. Ця жінка створила також пам’ятник-погруддя у Києві, встановлений у 1973 році.

У 1988 році московська ТВО “Союзтелефільм” замовила у  “Київнаукфільм” (попередник “Укранімафільму”) повнометражний анімаційний фільм “Енеїда” за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського (режисер-постановник Володимир Дахно).

Творці мультфільму працювали над ним 3 роки й завершили його у 1991 році.

За словами художника-постановника Едуарда Кірича фільм складається з семи частин і кожна частина – з 14 тисяч малюнків. Крім того, за твердженням Кірича, він дуже пишається тим, що ще у 1988 році, ще до відновлення незалежності України, в мультфільмі ним намальовані кадри синьо-жовтого українського прапора.

“Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського “Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського “Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського “Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського “Енеїда” Котляревського: туга за втраченою Україною 225 років із часу видання “Енеїди” Івана Котляревського